Постанова
Іменем України
27 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 426/10482/17
провадження № 61-8134св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України,
третя особа: Луганська обласна державна адміністрація - Луганська обласна військово-цивільна адміністрація,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на постанову Луганського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Коновалової В. А., Авалян Н. М., Луганської В. М., та касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шерстюк Анастасія Олегівна, на рішення Сватівського районного суду Луганської області від 08 листопада 2018 року у складі судді Половинки В. О. та постанову Луганського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, третя особа: Луганська обласна державна адміністрація - Луганська обласна військово-цивільна адміністрація, про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок проведення антитерористичної операції.
Позов обґрунтовувала тим, що з квітня 2014 року на території Донецької та Луганської областей проводиться антитерористична операція. У серпні 2014 року її житловий будинок, який належить їй на праві власності та розташований за адресою: АДРЕСА_1 , повністю згорів внаслідок прямого попадання в нього бойового снаряду у зв`язку з масовими обстрілами с. Хрящувате Краснодонського району Луганської області. Відповідно до акта № 133 обстеження руйнувань капітальних будівель, отриманих в результаті обстрілу від 03 жовтня 2014 року, її житловий будинок згорів внаслідок прямого попадання в нього бойового снаряду в серпні 2014 року.
Також, оскільки площа її житлового будинку складає 88,8 кв. м, тому відповідно до частини десятої статті 86 Кодексу цивільного захисту України грошова компенсація за знищений будинок складає 644 332,80 грн.
ОСОБА_1 , посилаючись на статтю 41 Конституції України, статтю 321 ЦК України, частину десяту статті 86 Кодексу цивільного захисту України, статті 4, 13, 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), просила суд відшкодувати їй за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду, заподіяну внаслідок проведення антитерористичної операції, за знищений житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у сумі 644 332,80 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Сватівський районний суд Луганської області рішенням від 08 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції виходив з того, що пред`являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване під час антитерористичної операції майно, власник цього майна має до ухвалення рішення суду добровільно передати пошкоджений чи зруйнований внаслідок терористичного акту будинок чи майно місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування.
ОСОБА_1 не зверталась до Луганської обласної державної адміністрації - Луганської обласної військово-цивільної адміністрації з пропозицією про добровільну передачу пошкодженого будинку чи можливості забезпечення її новим житлом замість пошкодженого. Відсутність факту звернення позивача з пропозицією добровільно передати зруйнований будинок є підставою для відмови в задоволенні позову.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Луганський апеляційний суд постановою від 13 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Сватівського районного суду Луганської області від 08 листопада 2018 року скасував та ухвалив нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково.
Стягнув з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 120 000 грн.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що право на отримання за рахунок держави компенсації за шкоду, заподіяну у період проведення антитерористичної операції внаслідок знищення під час терористичного акту належного позивачу на праві власності житлового будинку, не має у законодавстві України такої юридичної підстави, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивача.
З урахуванням викладеного, вимоги про відшкодування шкоди за знищений під час терористичного акту житловий будинок на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 85 Кодексу цивільного захисту України є безпідставними.
Тому, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не зверталась до Луганської обласної державної адміністрації - Луганської обласної військово-цивільної адміністрації з пропозицією про добровільну передачу знищеногобудинку.
Разом з тим, позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Враховуючи фактичні обставини справи, виходячи із принципу розумності та справедливості, приймаючи до уваги те, що зруйнований житловий будинок, який належав позивачу на праві власності, був її єдиним житлом, іншого житла вона не має та вимушена проживати в приміщенні молитовного будинку Полтавської церкви Євангельських християн-баптистів «Віфлієм», та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), ОСОБА_1 має право на стягнення за рахунок держави грошової компенсації у розмірі 120 000 грн за відсутність компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу, відсутність спеціального порядку відшкодування за знищений внаслідок терористичного акту житловий будинок та нездатність держави захищати власність у розумінні ЄСПЛ.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі, поданій у травні 2020 року до Верховного Суду, Кабінет Міністрів України, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до цього ж суду.
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 08 липня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Верховний Суд ухвалою від 07 жовтня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Підставою касаційного оскарження Кабінет Міністрів Українизазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу Кабінет Міністрів Українимотивував тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми статей 78, 79 та частини першої статті 80 ЦПК України, неправильно застосував практику ЄСПЛ.
Крім того, комісія, що склала акт обстеження руйнувань капітальних будівель внаслідок обстрілу від 03 жовтня 2014 року не мала повноважень надавати висновок про непридатність житла для проживання.
Позивач не надала до суду акт про пожежу.
Суд апеляційної інстанції помилково врахував докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Не доведено, що будинок позивача був зруйнований внаслідок вчинення терористичного акту, оскільки суд не з`ясував чи внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Апеляційний суд, вийшовши за межі розгляду справи, необґрунтовано визначив предмет позову, не зазначив, з яких підстав його було змінено.
Суд апеляційної інстанції не зазначив, яким чином з`ясовано, що справа стосується захисту права власності на будинок від посягань з боку держави, а не права на отримання за рахунок держави відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок проведення антитерористичної операції, як це зазначила позивач.
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також, апеляційний суд порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивувала тим, що обраний нею спосіб захисту її прав у вигляді цього позову до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди є ефективним та відновить її порушені права. Саме держава в особі органу законодавчої влади, яким є Верховна Рада України, протягом тривалого часу не прийняла відповідний закон, не урегулювала в достатній мірі вказані суспільні відносини, не відмовилася чи (та) не обмежила свою відповідальність перед громадянами за майнову шкоду, спричинену терористичним актом, тому у суду не було законних підстав відмовити в позові саме з обраного позивачем способу захисту її прав.
Оскільки майнову шкоду завдано терористичним актом у період проведення антитерористичної операції, то застосуванню до спірних правовідносин підлягає Закон України «Про боротьбу з тероризмом».
Крім того, на час розгляду справи, держава не унормувала питання відшкодування шкоди, тому суди мали б обґрунтовано визначити розмір такої шкоди відповідно до висновку експертизи, оцінивши надані сторонами докази, а держава в особі компетентних органів не надала доказів, що відшкодування шкоди в повному обсязі є надмірним тягарем.
Разом з тим, розмір компенсації (120 000 грн) необґрунтовано малий відносно порушень прав позивача та не є справедливою сатисфакцією потерпілій стороні.
Відзив на касаційну скаргу
У серпні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Кабінету Міністрів України, в якому просила суд залишити її без задоволення.
Зазначає, що встановлені факти судом апеляційної інстанції відповідачем не спростовані.
Крім того, стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», якою передбачено право на відшкодування шкоди, заподіяної громадян терористичним актом, не містить положень стосовно необхідності існування обвинувального вироку суду. Отже, попереднє встановлення факту вчинення терористичного акту в кримінальному провадженні не є необхідною умовою для застосування статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».
У грудні 2020 року Кабінет Міністрів України подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просив суд залишити її без задоволення.
Зазначав, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано визначив предмет позову, не зазначив з яких підстав його було змінено, а також яким чином з`ясовано, що справа стосується захисту права власності на будинок від посягань з боку держави, а не права на отримання за рахунок держави відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок проведення антитерористичної операції.
Разом з тим, Кабінет Міністрів України погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність факту звернення позивача з пропозицією добровільно передати зруйнований будинок є підставою для відмови в задоволенні позову.
У серпні та грудні 2020 року Луганська обласна державна адміністрація - Луганська обласна військово-цивільна адміністрація подала до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу Кабінету Міністрів України, в яких зазначає, що справа повинна бути розглянута з урахуванням усталеної практики Верховного Суду, яка викладена у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 423/2245/16-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 423/450/16-ц.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок від 04 листопада 1989 року № НОМЕР_2, технічним паспортом від 04 листопада 1987 року та довідкою-характеристикою від 23 червня 1995 року № 416 (т. 1, а. с. 15-20).
Згідно з державним актом про право приватної власності на землю серії ЛГ від 07 квітня 2003 року ОСОБА_1 на підставі рішення № 17/8 від 31 жовтня 2001 року Хрящуватенської сільської ради на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,1525 га за адресою: АДРЕСА_1 (т . 1, а. с. 17).
Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 13 березня 2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» введено в дію зазначене рішення Ради національної безпеки і оборони України.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» (із змінами, внесеними згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 28-р від 23 січня 2019 року) село Хрящувате Сорокинського (до перейменування Краснодонського) району Луганської області належить до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про перейменування окремих населених пунктів та районів на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей» від 12 травня 2016 року № 1351-VIII Краснодонський район Луганської області перейменовано на Сорокинський.
В Указі Президента України «Про межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях» від 07 лютого 2019 року № 32/2019 зазначено, що Сорокинський район Луганської області належить до тимчасово окупованої території України.
Загальновідомим є той факт, що після початку проведення АТО с. Хрящувате Сорокинського району Луганської області піддавалося щоденним обстрілам. Зазначена інформація міститься і на офіційному сайті Міністерства збройних сил України та на офіційному сайті Ради національної безпеки і оборони України.
На підтвердження факту руйнування будинку АДРЕСА_1 в результаті прямого влучення снаряду позивачем надано акт № 133 обстеження руйнувань капітальних будівель отриманих внаслідок обстрілу від 03 жовтня 2014 року, фотокартки об`єкта зруйнованого будинку.
Також, позивачем на підтвердження зазначеного вище факту надано компакт-диск, на якому міститься інформація, а саме супутникові фотознімки руїн вказаного вище будинку; письмові пояснення свідка ОСОБА_2 , яка попереджена про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показань.
ОСОБА_1 є особою похилого віку, має статус дитини війни, є інвалідом ІІІ групи, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 , довідкою МСЕК № 194529 від 01 квітня 1997 року.
Згідно з довідкою від 19 липня 2019 року № 1601003555, виданою Управлінням праці та соціального захисту населення Київської районної ради м. Полтави, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою.
Відповідно до довідки Полтавської церкви Євангельських християн-баптистів «Віфлієм» від 16 листопада 2016 року ОСОБА_1 з 06 березня 2015 року тимчасово проживає у буд. АДРЕСА_2 , в приміщенні молитовного будинку у зв`язку з тим, що є одинока пенсіонерка і переселенка з Луганської області, її житло було зруйновано через військові події, а жити їй немає де (т. 1, а. с. 11).
Також судом встановлено, що ринкова вартість домоволодіння, що належить ОСОБА_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею житлового будинку 95,3 кв. м, житловою площею 88,8 кв. м, з урахуванням задовільного технічного стану, станом на липень 2014 року складала 239 110 грн, що підтверджується висновком судової оціночно-будівельної експертизи від 11 липня 2018 року № 37 (т. 2, а. с. 3-9).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України (неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц; необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц; апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів; апеляційний суд порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази).
Касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що право на отримання за рахунок держави компенсації за шкоду, заподіяну у період проведення антитерористичної операції внаслідок знищення під час терористичного акту належного позивачу на праві власності житлового будинку, не має у законодавстві України такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивача.
З урахуванням викладеного, вимоги про відшкодування шкоди за знищений під час терористичного акту житловий будинок на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 85 Кодексу цивільного захисту України є безпідставними. Тому, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не зверталась до Луганської обласної державної адміністрації - Луганської обласної військово-цивільної адміністрації з пропозицією про добровільну передачу знищеного будинку.
Разом з тим, позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Враховуючи фактичні обставини справи, виходячи із принципу розумності та справедливості, приймаючи до уваги те, що зруйнований житловий будинок, який належав позивачу на праві власності, був її єдиним житлом, іншого житла вона не має та вимушена проживати в приміщенні молитовного будинку Полтавської церкви Євангельських християн-баптистів «Віфлієм», та з урахуванням практики ЄСПЛ, ОСОБА_1 має право на стягнення за рахунок держави грошової компенсації у розмірі 120 000 грн за відсутність компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу, відсутність спеціального порядку відшкодування за знищений внаслідок терористичного акту житловий будинок та нездатність держави захищати власність у розумінні ЄСПЛ.
Колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції враховуючи наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 21 Конституції України передбачено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
У статті 22 Конституції України проголошено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Зобов`язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів. Підтвердженням того виступають положення самих міжнародних договорів про права людини, які не виключають їх застосування у період збройних конфліктів, хоча й передбачають можливість відступу держави від окремих зобов`язань під час надзвичайної ситуації.