Постанова
Іменем України
12 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 362/4313/18
провадження № 61-391св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради Київської області, служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 липня 2021 року у складі судді Марчука О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Мережко М. В., Савченка С. І., Верланова С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради Київської області, служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини разом із батьком.
Позов обґрунтовано тим, що він із ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 03 лютого 2012 року. У цьому шлюбі народилась дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Із жовтня 2017 року, коли він дізнався про аморальну поведінку ОСОБА_2 , він припинив спільне проживання та ведення спільного господарства з відповідачкою. Дитина залишилася проживати із ним.
У лютому 2018 року відповідачка забрала дитину до себе.
Позивач у позові зазначав про безвідповідальне відношення матері до дитини, вважав, що дитині небезпечно залишатися з матір`ю, а тому просив визначити місце проживання дочки разом із ним.
Під час розгляду справи, 09 листопада 2018 року, ОСОБА_2 подала зустрічний позов, у якому просила визначити місце проживання дочки разом із нею.
В обґрунтування своїх зустрічних вимог відповідачка зазначала, що вона має достатні умови та засоби для виховання дочки, яка проживає разом із нею.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 липня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ОСОБА_2 .
Задовольняючи вимоги заявленого зустрічного позову матері та відмовляючи у задоволенні позовних вимог батька, суд першої інстанції урахував, що обоє батьків бажають належно виконувати свої батьківські обов`язки, підстав вважати їх такими, що неналежно виконують ці обов`язки, у суду немає, також відсутні відомості про зловживання кимось із батьків спиртними напоями або наркотичними засобами, обоє батьків позитивно характеризуються за місцем проживання та роботи. Водночас, з урахуванням часу, що минув з дати надання висновку служби у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 12 листопада 2018 року № 104-10196, яким рекомендовано визначити місце проживання дитини разом із батьком, оскільки дитина пережила негативні емоції під час проживання разом із матір`ю, та тривалого строку проживання дитини разом із матір`ю з квітня 2019 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що негативні явища в поведінці відповідачки та її неналежне ставлення до виховання дитини усунуто і станом на дату ухвалення цього рішення вони не існують, оскільки дитина висловила особисту думку про її бажання проживати разом із матір`ю.
При цьому, на думку суду першої інстанції, висновок служби у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради Київської області від 28 січня 2020 року № 19 є актуальним і відображає дійсні обставини взаємовідносин матері і дитини, оскільки він стосується більш пізнього часу їх спілкування і охоплює період проживання дитини разом із матір`ю з квітня 2019 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що, з`ясовуючи обставини дотримання вимог законодавства щодо встановлення місця проживання дітей, суд першої інстанції встановив, що дитина, починаючи із квітня 2019 року, постійно проживає з матір`ю, з якою проводить час і яка займається її вихованням, батько, хоч і заперечував проти визначення місця проживання дочки з матір`ю, разом з тим належних і допустимих доказів необхідності визначення місця проживання дитини з ним не надав, а тому суд першої інстанції правильно дійшов висновку про можливість вирішення питання щодо визначення місця проживання дочки разом із матір`ю, ураховуючи якнайкраще забезпечення інтересів дитини щодо її розвитку, виховання, матеріального забезпечення.
На переконання апеляційного суду, доводи ОСОБА_1 про перешкоджання йому у спілкуванні з дочкою не знайшли об`єктивного підтвердження як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, отже, беручи до уваги вік, стать дитини, особливості її розвитку, період з якого вона не проживає з батьком, прив`язаність до матері, суд першої інстанції правильно врахував, що в даний період дитина не може проживати разом із батьком в силу об`єктивних причин, щоб не створити негативний вплив на її особистість та гармонійний розвиток, а тому дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю та відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У грудні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов та відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 .
Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 682/966/17, від 18 грудня 2018 року у справі № 610/2531/17, від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 363/3907/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 400/829/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 718/1768/18, від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц, від 27 січня 2021 року у справі № 727/3856/18. Крім того, зазначає, що судами порушено норми процесуального права, зокрема в частині дослідження доказів, зібраних у справі.
У касаційній скарзі заявник також посилається на те, що:
- оскаржувані судові рішення прийняті з урахуванням та ґрунтуються на презумпції на користь матері, що суперечить правовим висновкам Верховного Суду;
- суди не встановили факту наявності доходу в матері дитини;
- висновок органу опіки та піклування Васильківської міської ради Київської області від 28 січня 2020 року про доцільність проживання дитини разом з матір`ю не може бути покладений в основу судового рішення, оскільки, констатувавши факти створення належних умов проживання та виховання дитини як батьком, так і матір`ю, піклування обох батьків про виховання та навчання дитини, у висновку не наведено вагомих аргументів щодо необхідності зміни умов проживання, створених батьком, на інші умови проживання, створені матір`ю; не зазначено про обставини, які свідчать про необхідність проживання дитини виключно з матір`ю. Зазначений висновок суперечить інтересам дитини, яка у випадку місця проживання з матір`ю змушена буде змінити постійне місце проживання та навчання в спеціалізованому начальному закладі для дітей з вадами зору в м. Києві;
- думка дитини щодо її бажання проживати з матір`ю у контексті цієї справи є непереконливою з огляду на малолітній вік дитини, тривалий час проживання з матір`ю, обмеження спілкування з батьком та конфлікт між батьками щодо визначення місця проживання дочки;
- відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції при вирішення спору надав оцінку лише втраченому зв`язку дитини з батьком, яка не живе з ним із квітня 2019 року, та поведінці самої дитини, яка висловила бажання проживати з матір`ю, проте звернув увагу на те, що цей зв`язок було втрачено, оскільки мати чинить перешкоди батьку у спілкуванні з донькою, а судовий розгляд справи триває з вересня 2018 року;
- суди попередніх інстанцій в контексті першочергового врахування саме інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, не дотрималися норм матеріального права, не урахували інформаційну довідку про роботу дитини з психологом, надану Оболонським районним в м. Києві центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 07 лютого 2018 року; висновок служби у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 12 листопада 2018 року; висновок від 10 жовтня 2018 року за результатами психологічного дослідження дитини; рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 березня 2019 року у справі № 362/5245/18; скаргу сусідів на неправомірні дії відповідачки та її чоловіка;
- відповідачка не довела, що в неї встановлено настільки сильний психологічний зв`язок із дитиною, що дозволив би забрати дитину з умов, в яких вона знаходиться зараз, не завдавши при цьому психологічної травми дитині. Будь-яких доказів, які б свідчили про те, що визначення місця проживання дитини разом з батьком може зашкодити інтересам дитини, під час розгляду справи не здобуто. ОСОБА_2 не надала суду переконливих доказів, що проживання дочки разом з матір`ю буде найкраще відповідати інтересам дитини;
- суди не зазначили того, які ними були встановлені негативні явища в поведінці ОСОБА_2 , у чому проявилося неналежне ставлення до дитини з боку матері, яким чином вони усунуті і чому вони не існують зараз;
- суд не звернув увагу на те, що відповідачка тричі була в зареєстрованих шлюбах, наразі проживає у незареєстрованому шлюбі, свого неповнолітнього сина від першого шлюбу не виховує, власного житла не має. Також не взяв до уваги показання свідків про аморальну поведінку ОСОБА_2 .
Оскільки в силу статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, тому Верховний Суд не бере до уваги документи, додані до касаційної скарги на підтвердження доводів позивача, що не були предметом розгляду судами попередніх інстанцій, та здійснює розгляд справи за наявними у справі матеріалами.
У лютому 2022 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , в якому відповідачка, не погоджуючись із доводами касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
У своєму відзиві на касаційну скаргу позивача представник відповідачки зазначає, що:
- суди при прийнятті оскаржуваних рішень виходили із найкращих інтересів дитини, дійшовши правильного висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини разом із матір`ю, та обґрунтовано відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1 , а також врахувавши, що визначення місця проживання дитини разом із відповідачкою не позбавляє батька дитини права спілкуватись з нею та виконувати свої батьківські обов`язки. Суди правильно застосували норми статті 161 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та принципу 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір`ю;
- суди обґрунтовано не взяли до уваги висновок служби у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 12 листопада 2018 року та висновок експертизи, оскільки такі висновки вже не є актуальними, адже стосуються відносин, що мали місце в минулому. Зазначена у них інформація не відображає дійсні обставини справи та інтереси дитини на момент розгляду справи по суті. Натомість висновок органу опіки та піклування Васильківської міської ради Київської області від 28 січня 2020 року про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю є належним доказом і відображає дійсні обставини взаємовідносин матері і дитини, оскільки стосується більш пізнього часу їх спілкування і охоплює період проживання дитини разом із матір`ю, починаючи із квітня 2019 року;
- ОСОБА_1 не надав апеляційному суду пояснення на питання: чи відповідатиме інтересам дитини її вимушений (поза її волею) переїзд в однокімнатну квартиру до незнайомих їй людей на постійне проживання з батьком, з яким дитина не спілкувалася більше трьох років; чому разом з ними не проживає старший син його дружини; чи має намір подружжя забезпечити проживання сина дружини в новоствореній родині і як вони будуть жити, якщо суд прийме рішення на користь батька у цій справі; чи готова нова дружина проживати з дочкою позивача, якщо суд прийме рішення на користь батька;
- батько, хоч і заперечував проти визначення місця проживання дочки з матір`ю, проте належних і допустимих доказів необхідності визначення місця проживання дитини з ним суду не надав;
- позивач не спростовує свого наміру перевести дитини в школу-інтернат для осіб з вадами зору, незважаючи на відсутність медичних рекомендацій на предмет необхідності та доцільності переведення дитини до такого начального закладу, та без урахування думки дитини щодо переїзду до батька та подальшого навчання в такому спецзакладі. Після останніх трьох років проживання дитини разом з матір`ю у дівчинки виникли дружні та сталі соціальні зв`язки з друзями та однокласниками і істотна зміна звичного для неї середовища зумовить для дитини суттєвий психологічний дискомфорт та стрес, при цьому такі наслідки можуть бути непередбачуваними;
- на момент розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 він був безробітним та мав заборгованість зі сплати аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання їхньої спільної дитини.
Окрім цього, відзив відповідачки на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 містить клопотання про відшкодування їй витрат на правничу допомогу на суму 3 000,00 грн.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано із Васильківського міськрайонного суду Київської області матеріали справи № 362/4313/18 та встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2022 року матеріали справи № 362/4313/18 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2022 року призначено справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанційустановлено, що ОСОБА_1 із ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 03 лютого 2012 року. У шлюбі народилась дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2018 року шлюб між сторонами розірвано.
ОСОБА_1 створив нову сім`ю. У новій сім`ї має спільну дитину, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Як зазначив позивач, вони проживають в однокімнатній квартирі, у дружини є ще син від першого шлюбу.
Висновком служби у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 12 листопада 2018 року № 104-10196, наданим ОСОБА_1 суду в обґрунтування своїх вимог, рекомендовано визначити місце проживання дитини разом із батьком, оскільки дитина пережила негативні емоції під час проживання разом із матір`ю.
У зв`язку із проживанням дитини разом із матір`ю з квітня 2019 року, Васильківською міською радою Київської області надано висновок від 28 січня 2020 року № 19. У вказаному висновку зазначено, що доцільно визначити місце проживання дитини разом із матір`ю, оскільки дитина висловила бажання проживати разом із матір`ю.
Починаючи із грудня 2017 року, сторони разом не проживають. Сторони добровільно досягти згоди щодо місця проживання дитини не можуть.
Із грудня 2017 року до 01 лютого 2018 року дитина проживала разом із батьком. Із 01 лютого 2018 року до 14 вересня 2018 року дитина проживала разом із матір`ю, з 14 вересня 2018 року до квітня 2019 року дитина проживала разом із батьком, із квітня 2019 року по дату постановлення рішення судом першої інстанції дитина постійно проживає разом із матір`ю.
З часу проживання дитини разом із матір`ю, остання забезпечує належне утримання і навчання дитини.
Судом установлено взаємне звинувачення сторін у неналежному виконанні обов`язків подружжя у вихованні дитини, які за своїм змістом є вираженням особистого неприязного ставлення сторін один до одного із негативною характеристикою дій опонента.
Обоє батьків бажають належно виконувати свої батьківські обов`язки, підстав вважати їх такими, що неналежно виконують ці обов`язки, у суду немає. Сторони не надали суду належних і допустимих доказів щодо зловживання кимось із батьків спиртними напоями або наркотичними засобами, сторони позитивно характеризуються за місцем проживання та роботи.
Допитані як свідки у судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 пояснили суду обставини спільного проживання сторін та виховання ними дитини.
Нормативно-правове обґрунтування
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.