Постанова
Іменем України
26 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 357/5636/21
провадження № 61-16122св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючої - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Білоцерківське зональне відділення Військової служби правопорядку,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 рокуу складі колегії суддів: Желепи О. В., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Білоцерківського зонального відділення Військової служби правопорядку про відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він проходив службу в Білоцерківському зональному відділенні Військової служби правопорядку. Наказом начальника Білоцерківського зонального відділення Військової служби правопорядку від 10 червня 2019 року № 2-РС його звільнено в запас за підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Наказом Білоцерківського зонального відділення Військової служби правопорядку (по стройовій частині) від 19 червня 2019 року № 119 він виключений зі списків особового складу відділу та всіх видів забезпечення з 19 червня 2019 року.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача у невиплаті йому грошової компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2019 роки, а також невиплаті індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2019 року, він звернувся з позовом до Київського окружного адміністративного суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі № 320/10492/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Білоцерківського зонального відділення Військової служби правопорядку задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Білоцерківського зонального відділення Військової служби правопорядку щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки як учаснику бойових дій за 2016 - 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та індексації грошового забезпечення за період з 2016 по 2019 роки.
Зобов`язано Білоцерківське зональне відділення Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 - 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов`язано Білоцерківське зональне відділення Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2019 року.
На виконання зазначеного судового рішення, відповідач 27 травня 2021 року перерахував на його картковий рахунок 27 969,38 грн. У зв`язку з незаконною невиплатою заробітної плати починаючи з січня 2016 року, йому завдано моральної шкоди, яка полягає у тому, що він сімнадцять років власного життя віддав захисту Батьківщини, є учасником бойових дій, а держава в особі відповідача не виконала обов`язку щодо виплати йому грошової компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку як учаснику бойових дій та заборгованість з індексації грошового забезпечення. Внаслідок неправомірних дій відповідача були порушені його нормальні життєві зв`язки, він був змушений витрачати багато сил та часу на відновлення порушеного права. Посилаючись на наведене, просив стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди 390 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білоцерківського районного суду Київської області від 02 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі 1173 ЦК України. Відсутність однієї зі складових цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження наявності заподіяної йому моральної шкоди, причинно-наслідкового зв`язку між моральною шкодою і протиправними діяннями відповідача, що є його процесуальним обов`язком відповідно до статті 81 ЦПК України.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 02 липня 2021 року скасовано, провадження у справі закрито. Роз`яснено ОСОБА_1 право на звернення до апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, який розглянув справу за правилами цивільного судочинства, апеляційний суд виходив з того, що у постанові Верховного Суду від 05 липня 2017 року у справі № 757/35055/19-ц (провадження № 61-8422св21) викладений висновок про те, що спір про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, пов`язаний з невиплатою грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки є таким, що пов`язаний з проходженням та звільненням з публічної служби, якою є військова служба, а тому повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної унаслідок ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки як учаснику бойових дій, право на отримання якої пов`язано з проходженням ним публічної служби, якою є військова служба, такий спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він просив скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 липня 2021 року і постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Ухвалами Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року:
- відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 липня 2021 року;
- відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року на підставі підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, пунктів 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
Касаційна скарга, у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, мотивована посиланням на те, що закриваючи провадження у справі з підстав підвідомчості спору суду адміністративної юрисдикції, апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду, зроблений у постанові від 05 липня 2021 року у справі № 757/35055/19-ц (провадження № 61-8422св21), оскільки відповідно до частини п`ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами у порядку цивільного або господарського судочинства. Ураховуючи, що в порядку адміністративного судочинства вже вирішено спір щодо бездіяльності Білоцерківського зонального відділення Військової служби правопорядку щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку та індексації грошового забезпечення (справа № 320/10492/20) без одночасного звернення з вимогою про відшкодування моральної шкоди, і обставини встановлені рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі № 320/10492/20 мають приюдиційне значення при вирішенні зазначеної справи, у тому числі в частині щодо правомірності бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, як учаснику бойових дій за періоди 2016 та 2019 роки та індексації грошового забезпечення за період з 2016 по 2019 роки, а отже у цій справі суду не належало досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності відповідача, тобто питання, які згідно з положеннями КАС України віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Правовідносини у справі, що переглядається, виникли з приводу того, що протиправної бездіяльності відповідача щодо виплати у визначений законодавством строк заробітної плати та грошової компенсації, що призвело до заподіяння моральної шкоди. Отже, цей спір підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства як такий, що пов`язаний з питанням відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням трудових правовідносин. Подібні правові висновки, викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 та Верховним Судом у постанові від 13 серпня 2020 року у справі № 127/16375/19. У зв'язку з наведеним, існує необхідність відступу від правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18 та Верховного Суду від 05 липня 2021 року у справі № 757/35055/19-ц.
У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив Білоцерківського зонального відділення Військової служби правопорядку, у якому відповідач просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією в складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини першої статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом начальника Білоцерківського зонального відділення Військової служби правопорядку (по стройовій частині) від 19 червня 2019 року № 119 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Наказом Білоцерківського зонального відділення Військової служби правопорядку (по стройовій частині) від 19 червня 2019 року № 119 ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу відділу та всіх видів забезпечення з 19 червня 2019 року
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі № 320/10492/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Білоцерківського зонального відділення Військової служби правопорядку про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Білоцерківського зонального відділення Військової служби правопорядку щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, як учаснику бойових дій за періоди 2016 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та індексації грошового забезпечення за період з 2016 по 2019 роки.
Зобов`язано Білоцерківське зональне відділення Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за періоди 2016 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов`язано Білоцерківське зональне відділення Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2019 року.
На виконання зазначеного судового рішення, 27 травня 2021 року Білоцерківське зональне відділення Військової служби правопорядку перерахувало на картковий рахунок ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 27 969,38 грн.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі-Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.
Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (рішення Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України»).
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.