ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 523/11575/16
провадження № 61-2893св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Гузя Григорія Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 , на постанову апеляційного суду Одеської області від 6 грудня
2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
В обґрунтування позову вказував, що 30 травня 2013 року він позичив
ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 315 000 грн строком до 16 серпня
2013 року, про що останній написав розписку. У визначений розпискою строк ОСОБА_2 грошові кошти не повернув.
Заявник вказує, що наданою ОСОБА_2 розпискою не встановлено порядок та розмір процентів за користування грошовими коштами, тому з відповідача підлягають стягненню проценти на рівні облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ).
Також, на думку заявника, з відповідача підлягають стягненню три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання та інфляційні втрати.
Уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти за розпискою у розмірі 315 000 грн, проценти за користування коштами у розмірі 234 539,48 грн, три проценти річних за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 44 557,40 грн, інфляційні втрати у розмірі 446 229 грн, а всього 1 040 325,88 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 12 червня 2018 року, ухваленим у складі судді Аліни С. С., позов задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 315 000 грн та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 28 350 грн, а всього 343 350 грн.
У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Суд першої інстанції вважав доведеними належними і допустимими доказами вимоги позову про стягнення з відповідача коштів, отриманих за розпискою, у розмірі 315 000 грн та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 28 350 грн, тому дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення вказаних складових боргу.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за користування коштами та інфляційних втрат, суд першої інстанції виходив з ненадання позивачем доказів на підтвердження цих позовних вимог.
Постановою апеляційного суду Одеської області від 6 грудня 2018 року частково задоволено апеляційну ОСОБА_1 , скасовано рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 12 червня 2018 року в частині стягнення трьох процентів річних, відмови у стягненні процентів за користування коштами та інфляційних втрат і ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 проценти за користування коштами у розмірі 13 519,11 грн, три проценти річних у розмірі 44 557,40 грн та інфляційні втрати у розмірі 446 229 грн.
У задоволенні позову про стягнення процентів за користування коштами у іншій частині відмовлено.
Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 у встановлений строк позику не повернув, тому з нього підлягає стягненню три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі
44 557,40 грн та інфляційні втрати за весь період прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 446 229 грн. Крім того, суд зазначив, що на користь позивача підлягають стягненню проценти за користування позикою у період дії договору з 30 травня 2013 року до 16 серпня 2013 року у розмірі 13 519,11 грн, пославшись при цьому на поданий позивачем розрахунок
від 4 травня 2018 року.
В частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості з тіла кредита за договором позики рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось, тому апеляційним судом не переглядалось.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У лютому 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гузь Г. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду Одеської області від 6 грудня 2018 року і залишити в силі рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 12 червня 2018 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанцій помилково не застосував до спірних правовідносин частину другу статті 1048 ЦК України, якою встановлено, що договір позики вважається безпроцентним, якщо він укладений фізичними особами на суму, яка не перевищує п`ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов`язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін. Вказує, що укладений сторонами у цій справі договір не пов`язаний зі здійсненням підприємницької діяльності, тому цей договір є безпроцентним.
Заявник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції збільшення позивачем розміру позовних вимог з пропуском строків, визначених пунктом 2 частини другої статті 49 ЦПК України, - після закінчення підготовчого засідання, що вказує про безпідставність розгляду його вимог з урахуванням заяви
від 4 травня 2018 року.
Вказує на помилковість висновків апеляційного суду про стягнення інфляційних втрат у розмірі 446 229 грн, оскільки на підтвердження цього розрахунку позивач не надавав довідку про індекс інфляції (індексації) Головного управління статистики в Одеській області.
Помилковим, на думку заявника, є висновки суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_2 не оскаржив договір позики, тому визнав його, оскільки такі обставини не відповідають фактичним обставинам справи.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 4 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено виконання постанови апеляційного суду Одеської області від 6 грудня 2018 рокудо закінчення її перегляду в касаційному порядку в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 процентів за користування коштами у розмірі 13 519,11 грн, трьох процентів річних у розмірі 44 557,40 грн, інфляційних втрат у розмірі 446 229 грн та судового збору у розмірі 14 447,62 грн і ухвалою цього ж суду від 3 лютого
2022 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до розписки від 30 травня 2013 року ОСОБА_2 отримав у позику від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 315 000 грн, які зобов`язався повернути до 16 серпня
2013 року.
Також суди встановили, що у визначений розпискою строк ОСОБА_2 позичені грошові кошти ОСОБА_1 не повернув.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , на постанову апеляційного суду Одеської області від 6 грудня
2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла
до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не збігатися з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передання коштів у борг.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
У справі, що переглядається, суди встановили, що за розпискою від 30 травня 201