Постанова
Іменем України
26 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 523/17095/17
провадження № 61-10693св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач (за зустрічним позовом відповідач) - ОСОБА_1 ,
відповідач (за зустрічним позовом позивач) - ОСОБА_2 ,
відповідач (за зустрічним позовом) - об`єднання співвласників гуртожитку «Заболотного-26А»,
третя особа (за первісним позовом) - Одеська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2020 року в складі судді Малиновського О. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року в складі колегії суддів: Князюка О. В., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У грудні 2017 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Одеська міська рада, про зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди у здійсненні ним права користування житловим приміщенням, шляхом його вселення в кімнати НОМЕР_1, НОМЕР_2, розташовані у будинку гуртожитку АДРЕСА_4 .
Позовна заява мотивована тим, що 15 листопада 2014 року між ним та об`єднанням співвласників гуртожитку «Заболотного-26А» (далі - ОСГ «Заболотного-26А») було укладено договір найму житла: кімнат НОМЕР_1 , НОМЕР_2 у будинку гуртожитку АДРЕСА_4 , та на підставі якого він також зареєстрував своє місце проживання за цією адресою. Проте, вселитися до кімнат він не може, оскільки ОСОБА_2 самовільно захопила та незаконно зайняла спірні кімнати. ОСОБА_1 зазначає, що ухваленим у 2012 році рішенням суду ОСОБА_2 було виселено із цих житлових кімнат. Проте остання приміщення не звільнила та продовжує проживати в кімнатах, що є перешкодою для здійснення ним права користування житлом.
У грудні 2017 році ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСГ «Заболотного-26А», в якому просила суд визнати недійсним договір найму житла від 15 листопада 2014 року, укладений між ОСГ «Заболотного-26А» та ОСОБА_1 ; зняти ОСОБА_1 з реєстраційного обліку місця проживання у кімнатах НОМЕР_1 та НОМЕР_2 у будинку гуртожитку АДРЕСА_4 .
Зустрічний позов мотивовано тим, що рішенням Одеської міської ради від 29 жовтня 2014 року за ОСОБА_2 та членами її сім`ї було визнано право користування житловими кімнатами № 127, НОМЕР_1 та НОМЕР_2 та іншими допоміжними приміщеннями у будинку гуртожитку АДРЕСА_4 . На підставі вказаного рішення 15 грудня 2014 року між Суворовською районною адміністрацією Одеської міської ради та ОСОБА_2 було укладено договір найму на вказані житлові та допоміжні приміщення. Отже, на думку ОСОБА_2 , укладений договір найму між ОСОБА_1 та ОСГ «Заболотного-26А» слід визнати недійсним та зняти ОСОБА_1 із реєстраційного обліку місця проживання у відповідних житлових кімнатах.
Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 .
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано недійсним договір найму у будинку гуртожитку від 15 листопада 2014 року, укладений між ОСГ «Заболотного-26А» та ОСОБА_1 .
Знято ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_4 , кімнати НОМЕР_1, НОМЕР_2 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2020 року - без змін.
Рішення судів мотивовані тим, що спірний договір найму житла в гуртожитку від 15 листопада 2014 року був укладений не власником приміщень, які на час його укладення перебували у комунальній власності, в особі Одеської міської ради. Крім того, спірний правочин був укладений у той час, коли відповідні кімнати вже були передані у встановленому законом порядку Одеською міською радою у користування ОСОБА_2 та членів її сім`ї. Тому цей договір порушує права та законні інтереси останньої та має бути визнаний недійсним.
Враховуючи, що реєстрація місця проживання ОСОБА_1 у житлових кімнатах НОМЕР_1 та НОМЕР_2 відбулась на підставі договору, який визнаний судом недійсним, ОСОБА_1 не набував права користування спірними приміщеннями, реєстрація його місця проживання на підставі недійсного правочину не є законною, а тому суди вважали за необхідне зняти його з реєстраційного обліку місця проживання у спірних житлових кімнатах.
Задоволення позовних вимог ОСОБА_2 повністю виключає можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки останній не набув права на користування спірними житловими приміщеннями на підставі недійсного договору найму житла. Позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставні, суперечать встановленим судами фактам під час розгляду справи, а отже, не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити та відмовити у задоволенні зустрічного позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 09 серпня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року заявник вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 24 вересня 2018 року в справі № 641/11590/15-ц, від 05 вересня 2018 року в справі № 750/11769/14-ц, від 03 жовтня 2018 року в справі № 461/3584/16-ц, від 25 лютого 2020 року в справі № 161/4005/19, від 21 січня 2020 року в справі № 446/2033/16-ц, від 15 січня 2020 року в справі № 754/613/18, від 14 травня 2020 року в справі № 336/1773/17. Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
20 вересня 2021 року ОСГ «Заболотного-26А» надіслало письмові пояснення на касаційну скаргу; просило суд касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Фактичні обставини, встановлені судами
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2014 року в справі № 523/15674/14-ц задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСГ «Заболотного-26А» про визнання права користування приміщенням та зобов`язання вчинити певні дії.
Визнано за ОСОБА_1 право користування такими приміщеннями: житловими кімнатами гуртожитку: НОМЕР_1 - площею 10,5 кв. м, НОМЕР_2 - площею 17,2-17,8 кв. м, а також нежитловими підсобними приміщеннями: № 128 (кухня) - площею 9 кв. м, № 129 (коридор) - площею 10,9 кв. м, № 132 (ванна) - площею 3,3 кв. м, № 133 (туалет) - площею 1,5 кв. м, № 134 (кладова) - площею 1,5 кв. м, які розташовані у будинку гуртожитку АДРЕСА_4 .
Зобов`язано ОСГ «Заболотного-26А» укласти з ОСОБА_1 договір найму жилих та підсобних приміщень, а саме: договір найму на користування житловими кімнатами гуртожитку: НОМЕР_1 - площею 10,5 кв. м, НОМЕР_2 - площею 17,2-17,8 кв. м, а також нежитловими підсобними приміщеннями: № 128 (кухня) - площею 9 кв. м, № 129 (коридор) - площею 10,9 кв. м, № 132 (ванна) - площею 3,3 кв. м, № 133 (туалет) - площею 1,5 кв. м, № 134 (кладова) - площею 1,5 кв. м, які розташовані у будинку гуртожитку АДРЕСА_4 .
На виконання цього рішення суду 15 листопада 2014 року між ОСГ «Заболотного-26А» як наймодавцем та ОСОБА_1 як наймачем було укладено договір найму в будинку гуртожитку, за умовами якого наймодавець надав наймачу у строкове користування: житлові кімнати НОМЕР_1, НОМЕР_2; нежитлові приміщення № 128, № 129, № 132-№ 134 в будинку гуртожитку АДРЕСА_4 .
Постановою Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року в справі № 523/15674/14-ц рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення. Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСГ «Заболотного-26А» про визнання права користування приміщенням та зобов`язання вчинити певні дії.
Рішенням Одеської міської ради від 29 жовтня 2014 року № 5587-VI за ОСОБА_2 було визнано право користування житловими кімнатами: № 127, НОМЕР_1, НОМЕР_2, допоміжними приміщеннями: № 128 (кухня), № 129 (коридор), № 134 (підсобне приміщення), № 130 (веранда), № 132 (ванна), № 133 (туалет), а також дозволено використовувати приміщення № 125, № 126, як допоміжні (кухня та санвузол) з внесенням відповідних змін до технічного паспорта будинку, які розташовані у будинку гуртожитку АДРЕСА_4 .
Доручено: Суворовській районній адміністрації Одеської міської ради укласти договір найму з ОСОБА_2 на вказані приміщення; ОСГ «Заболотного-26А» на підставі договору найму укласти з ОСОБА_2 договір про надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій; у разі звернення ОСОБА_2 оформити та видати їй необхідні документи для приватизації вказаних приміщень.
На виконання рішення Одеської міської ради від 29 жовтня 2014 року № 5587-VI 15 грудня 2014 року Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради уклала договір найму житла з ОСОБА_2 про надання їй та членам її сім`ї у безстрокове користування зазначених житлових та допоміжних приміщень.
Суди також встановили, що спірне житлове приміщення (кімнати НОМЕР_1 та НОМЕР_2 у будинку гуртожитку АДРЕСА_4 ) перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У частині першій статті 61 Житлового кодексу Української РСР зазначено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.
Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер (частина друга статті 61 Житлового кодексу Української РСР).
Відповідно до пункту 2-1 частини першої статті 18 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» органи місцевого самоврядування у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону після передачі гуртожитків у комунальну власність відповідно до цього Закону: приймають рішення відповідно до глави 4 «Користування гуртожитками» Житлового кодексу Української РСР про надання жилої площі в гуртожитку з укладенням договору найму жилого приміщення в гуртожитку мешканцям таких гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, та видають їм спеціальні ордери на право вселення на відповідну жилу площу в гуртожитку; приймають рішення відповідно до глави 59 «Найм (оренда) житла» Цивільного кодексу України про надання житла в гуртожитку за договором найму (оренди) житла на певний строк за плату іншим мешканцям таких гуртожитків, на яких не поширюється дія цього Закону.