Постанова
Іменем України
26 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 344/5091/16-ц
провадження № 61-16354 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Широких Юлія Валеріївна,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур Антоніна Анатоліївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Широких Юлії Валеріївни, на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 червня 2021 року у складі судді Бабій О. М.
та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 серпня
2021 року у складі колегії суддів: Горейко М. Д., Василишин Л. В.,
Максюти І. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Мачкур А. А., про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, визнання незаконним та скасування державного акта на право приватної власності на землю, повернення земельної ділянки.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 1958 року він разом
зі своїми батьками був зареєстрований та фактично проживав у будинку
АДРЕСА_1 . Приватизувати даний житловий будинок не було технічної можливості, оскільки він був визнаний аварійним і непридатним для проживання.
Він неодноразово звертався до Івано-Франківської міської ради із заявами про надання дозволу на реконструкцію або будівництво нового будинку
та приватизацію земельної ділянки, за результатами розгляду яких рішенням Івано-Франківської міської ради від 23 жовтня 2001 року № 423 йому надано дозвіл на реконструкцію індивідуального житлового будинку,
а рішенням Івано-Франківської міської ради від 18 грудня 2001 року № 507 - затверджено матеріали земельно-кадастрової інвентаризації й передано
йому у приватну власність земельну ділянку, площею 0,0537 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, й 23 січня 2002 року видано державний акт на право приватної власності на землю серії І-ІФ № 041901.
У 1996 році він разом із сім`єю переїхав до Чеської Республіки на роботу,
з серпня 2001 року на територію України не повертався. Виготовленням технічної документації по проведенню земельно-кадастрової інвентаризації земельної ділянки та оформленням державного акта займалась його дружина - ОСОБА_3 на підставі виданої ним довіреності з правом підпису. Тобто після набуття земельної ділянки у власність він не проводив із нею жодних дій, у тому числі не здійснював на ній будівництво,
не відчужував її.
Повернувшись в Україну у 2015 році, його дружина ОСОБА_3 дізналася, що на цій земельній ділянці, яка фактично використовувалася третіми особами, споруджено будинок. У 2016 році, повернувшись на більш тривалий час, ОСОБА_3 , діючи від його імені та в його інтересах, звернулася до правоохоронних органів із заявою про вчинення невідомими особами протиправних дій щодо земельної ділянки, а також за правовою допомогою.
Згодом ОСОБА_3 стало відомо, що домоволодіння АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 .
У квітні 2016 року Управління Держгеокадастру в м. Івано-Франківську
на адвокатський запит його представника надало копії технічної документації щодо вказаної земельної ділянки, з яких убачається, що вона належить ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІФ 15/02-008660 від 04 лютого 2002 року, який був виданий після укладення 30 січня 2002 року договору дарування земельної ділянки серії АЕР № 004737, укладеного начебто між ним
і ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Мачкур А. А.
Про існування указаного договору дарування земельної ділянки від 30 січня 2002 року йому стало відомо у квітні 2016 року, так як із серпня 2001 року він не повертався в Україну.
Підставою визнання недійсним оспорюваного правочину зазначав те,
що він вчинений за його відсутності (на момент підписання договору
він перебував поза межами України) та без відповідного волевиявлення (договір підписано іншою особою).
Крім того, у графі «Підписи сторін» - не зазначено прізвищ, імен
та по батькові прописом осіб, які уклали цей договір. Він не перебував
у якихось близьких відносинах із ОСОБА_2 , а тому укладення між ними договору дарування дороговартісного нерухомого майна - земельної ділянки, є абсолютно беззмістовним.
Державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_2 на підставі цього договору, як наслідок, слід визнати незаконним та скасувати, а земельну ділянку по
АДРЕСА_1 повернути у його власність.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд: визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 30 січня 2002 року серії АЕР
№ 004734, укладений між ним і ОСОБА_2 , посвідчений
приватним нотаріусом Мачкур А. А.; визнати незаконним та скасувати державний акт на право приватної власності на землю
серії ІФ 15/02-008660, виданий ОСОБА_2 04 лютого 2002 року; повернути йому у власність земельну ділянку, площею 0,0537 га
для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 01 серпня 2017 року за клопотанням сторони позивача у вказаній справі призначено судову почеркознавчу експертизу (а. с. 193-194, т. 1).
Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 серпня 2017 року залишено без змін (а. с. 237-238, т.1).
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 13 грудня 2018 року за клопотанням сторони відповідача у справі призначено повторну судову почеркознавчу експертизу (а. с. 133-134, т. 2).
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Шургот О. В. задоволено, ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 13 грудня 2018 року скасовано, направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (а. с. 181-187, т. 2).
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 07 березня 2019 року задоволено самовідвід судді Пастернак І. А.
у вказаній справі (а. с. 199, т. 2).
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 11 березня 2019 року у складі судді Бабій О. М. прийнято
до провадження зазначену справу та призначено підготовче засідання
(а. с. 201-203, т. 2).
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 07 червня 2019 року в задоволенні клопотань представників відповідача та третьої особи про призначення у справі комісійної судово-почеркознавчої експертизи та повторної судово-почеркознавчої експертизи, відповідно, відмовлено (а. с. 58-64, т. 3).
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 06 жовтня 2020 року в задоволенні клопотання третьої особи
про призначення у справі повторної судово-почеркознавчої експертизи відмовлено (а. с. 196-199, т. 3).
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 08 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами існування підстав та обставин, передбачених статтею 48 ЦК Української РСР 1963 року, чинного на час спірних правовідносин, для визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, і, зокрема, відсутності волевиявлення дарувальника (позивача).
Бездоказові доводи ОСОБА_1 про відсутність його підпису
на оспорюваному правочині спростовуються висновком експерта
від 08 лютого 2021 року № СЕ-19/109-21/723-ПЧ, складеним судовим експертом Івано-Франківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Тутецькою Н. В., згідно з яким підпис у графі «Даруватель» та підписи від імені ОСОБА_1 у реєстрі «№ Д том 1 для реєстрації нотаріальних дій на 2002 рік» виконані ОСОБА_1 , який з точки зору всебічності, повноти й об`єктивності судом визнано найбільш достовірним доказом.
Районний суд дослідив інші два висновки експертів від 30 листопада
2017 року № 834/835/17-22 і від 25 квітня 2018 року № 9049, та, надавши
їм належну правову оцінку у розумінні статті 110 ЦПК України,
й не погодився з ними.
Крім того, доказів, які б давали змогу встановити обставини перетину ОСОБА_1 державного кордону України у 2002 році, позивач не надав.
Районним судом ураховано й те, що ОСОБА_1 за весь час розгляду справи до суду не з`явився, відібрання у нього експериментальних зразків підпису не відбулося. При цьому, заперечуючи проти його явки, представники останнього вказували на його хворобу, однак доказів цього надано не було.
З огляду на висновок суду про відмову в позові з підстав недоведеності порушення прав позивача позовна давність, про яку заявлено відповідачем, застосуванню не підлягає. Посилається у цій частині на відповідний висновок Великої Палати Верховного Суду.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 30 серпня
2021 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Шургот О. В. , залишено без задоволення, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 червня 2021 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи
та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
При укладенні оспорюваного правочину приватним нотаріусом Мачкур А. А. було встановлено осіб, які підписали цей договір, перевірено їх дієздатність, а також належність ОСОБА_1 земельної ділянки. Належних доказів
за стандартом доказування «поза розумним сумнівом», які б дозволяли суду дійти іншого висновку, матеріали справи не містять (постанова
Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі
№ 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
Апеляційний суд також зазначив, що районний суд обґрунтовано врахував роз`яснення, надані судам у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», надав правову оцінку кожному з трьох висновків експертів, застосувавши при цьому баланс вірогідностей, а також належним чином мотивував своє судове рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Широких Ю. В., посилаючись
на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення таухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 344/5091/16-ц із Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги
та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Широких Ю. В., від приватного нотаріуса Мачкур А. А., в якому остання заявила клопотання про закриття касаційного у справі за вказаною касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2022 року відмовлено
у задоволенні клопотання приватного нотаріуса Мачкур А. А. про закриття касаційного провадження. Справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Широких Ю. В., мотивована тим, що судами не враховано правові висновки Верховного Суду у подібних справах, зокрема, щодо оцінки висновку судової-почеркознавчої експертизи на предмет її достовірності та допустимості,
як доказу та обраного позивачем способу захисту.
Судами попередніх інстанцій помилково взято до уваги висновок експерта від 08 лютого 2021 року № СЕ-19/109-21/723-ПЧ, оригінал якого відсутній
у матеріалах справи, який є недопустимим доказом, оскільки експертиза проведена не на підставі ухвали суду або на замовлення учасника справи (частина третя статті 102 ЦПК України), а на підставі постанови дізнавача Євченко В. О. від 20 січня 2021 року про призначення
судової почеркознавчої експертизи, винесеної у кримінальному провадженні № 12016090010001148. При цьому експертиза проведена
за копіями документів, які містять неправдиву інформацію.
Вказує, що факт належності, достовірності та допустимості висновку експерта від 30 листопада 2017 року № 834/835/17-22 за результатами проведення судової-почеркознавчої та судово-технічної експертизи встановлено в постанові Івано-Франківського апеляційного суду
від 18 лютого 2019 року у цій справі за наслідками перегляду ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 грудня
2018 року про призначення повторної почеркознавчої експертизи
за клопотанням сторони відповідача.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції,
не надав оцінки доводам апеляційної скарги, не відреагував на порушення судом першої інстанції процедури дослідження доказів.
Звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, провадження № 14-499цс19, відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України
від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначаючи, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не підлягає визнанню недійсним. Належним способом захисту прав власника майна, що є предметом неукладеного (не підписаного) договору у такому випадку є звернення
з позовом про усунення перешкод у користуванні належним майном або про повернення такого майна як безпідставного набутого.
На час звернення ОСОБА_1 до суду існувала усталена судова практика щодо обрання способу захисту у подібних справах, а зміна практики, коли позивач у силу вимог процесуального законодавства не міг змінити предмет позову, не повинна позбавляти його можливості захистити свої порушені права.
Позовна вимога про повернення ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, площею 0,0537 га є ефективним способом захисту та підлягає задоволенню.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У грудні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного
Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від приватного нотаріуса
Мачкур А. А., в якому вказується, що оскаржувані судові рішення
є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Сам по собі факт виготовлення висновку експерта не на замовлення учасників справи та не на підставі ухвали суду про призначення експертизи не нівелює такий висновок як письмовий доказ і не виключає можливість його долучення та надання йому відповідної оцінки. Позивач протягом усього часу розгляду справи категорично заперечував проти призначення повторної чи комплексної експертизи.
Подана позивачем обмінна карта-направлення, яка начебто є доказом його відсутності на території України в момент підписання оспорюваного договору (30 січня 2002 року), не може бути доказом у розумінні статей 77-80 ЦПК України, оскільки бланк карти виготовлено типографським методом друку лише в 2005 році.
Вільні зразки підпису повинні відповідати об`єкту, який досліджується,
у тому числі за часом його виконання (2002 рік). Водночас, серед документів наданих для дослідження експерту Заблоцькому І. Є. у 2017 році (висновок експерта від 30 листопада 2017 року № 834/835/17-22) були: екзаменаційна картка водія від 1989 року (за тринадцять років
до укладення оспорюваного правочину), договір купівлі-продажу
від 27 грудня 1993 року на німецькій мові (за вісім років до укладення оспорюваного правочину), поліс ОСОБА_1 від 01 квітня 1997 року
(за п`ять років до укладення оспорюваного правочину) та довіреність ОСОБА_1 , посвідчена 03 жовтня 2013 року (через одинадцять років після укладення оспорюваного правочину). При цьому усі документи, що були досліджені цим експертом, надані виключно представниками позивача.
Бездоказовими є твердження заявника касаційної скарги про те,
що експериментальні зразки підпису ОСОБА_1 відбиралися у нього компетентним судом Чеської Республіки із застосуванням спеціальної процедури на підставі доручення районного суду, оскільки в матеріалах справи відсутнє відповідне доручення та/або будь-яке інше листування
із компетентним органом у порядку, встановленому ЦПК України або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
У грудні 2021 року до Верховного Суду також надійшов відзив
від ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому зазначається
про необґрунтованість касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Широких Ю. В., а тому просить залишити її без задоволення.
Вказує, що оригінал державного акта на право приватної власності земельної ділянки має знаходиться у власника ділянки, натомість оригінал виданого ОСОБА_1 державного акта знаходиться у справі приватного нотаріуса та оглядався у судовому засіданні. тому вважає безпідставними твердження позивача про те, що він не підписував оспорюваний договір дарування земельної ділянки. Крім того, у суді першої інстанції були допитані свідки, одні з яких підтвердили факт перебування ОСОБА_1
у день вчинення нотаріальної дії в місті Івано-Франківську, інші - що між ним і позивачем здійснені дії щодо спірної земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради
від 23 жовтня 2001 року № 423 ОСОБА_1 надано дозвіл
на реконструкцію індивідуального житлового будинку, розташованого
по АДРЕСА_1 , при умові відшкодування залишкової вартості існуючого будинку; зобов`язано
ОСОБА_1 у місячний термін оформити право на користування земельною ділянкою, а також виготовити проєкт і погодити його у міському управлінні архітектури і містобудування (а. с. 15 зворот, т. 1).
Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради
від 18 грудня 2001 року № 507 затверджено матеріали земельно-кадастрової інвентаризації і передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 0,0537 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 (а. с. 19, т. 1).
23 січня 2002 року ОСОБА_1 видано державний акт на право приватної власності на землю площею 0,0537 га серії І-ІФ №041901 (а. с. 21, т. 1).
30 січня 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір дарування земельної ділянки площею 0,0537 га, розташованої
на території
АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, серії АЕР № 004734, посвідченого приватним нотаріусом Мачкур А. А., зареєстрованого в реєстрі за № Д-76
(а. с. 22, т. 1).
04 лютого 2002 року ОСОБА_2 видано державний акт на право приватної власності на вказану земельну ділянку площею 0,0537 га
серії ІФ 15/02-008660 (а. с. 23, т. 1).
За даними інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав
на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 04 лютого 2016 року № 52606895 та від 07 квітня 2021 року № 251616331, 15 лютого 2008 року
за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на домоволодіння
по АДРЕСА_1 (а. с. 11-12, т. 1;
а. с. 73-74, т. 4).
В Єдиному реєстрі заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна
№ 7007490 наявний запис про заборону відчуження земельної ділянки кадастровий номер 2610100000030020338, по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 . Підстава обтяження - договір іпотеки від 11 квітня 2008 року, укладений між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» і ОСОБА_2 .
Згідно з висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів від 30 листопада 2017 року № 834/835/17-22, складеного експертом Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Заблоцьким І. Є., способи технічного відтворення підпису від імені
ОСОБА_1 у графі «Підписи сторін» навпроти слова «Даруватель»
у договорі дарування земельної ділянки від 30 січня 2002 року, а також двох підписів від імені ОСОБА_1 у графі «Розписка в одержанні нотаріально оформленого документу» реєстру нотаріальних дій приватного нотаріуса Мачкур А. А. (на арк. 13 реєстру «Д» том 1 за 2002 рік, записи Д-76, Д-77
та Д-78) не застосовувались. Ці підписи виконано рукописним способом, без попередньої підготовки до їх виконання та використання технічних засобів відтворення. Підпис від імені ОСОБА_1 у зазначених графах документів виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням
якомусь справжньому підпису ОСОБА_1 з попереднім тренуванням
(а. с. 203-226, т. 1).
У висновку експерта № 9049 за заявою Мачкур А. А. щодо проведення почеркознавчої експертизи, складеного 25 квітня 2018 року експертом Незалежного інституту судових експертиз Панчошнік І. З., зазначено,
що встановити, чи виконані підписи від імені ОСОБА_1 , електрографічні зображення яких містяться у графі «Даруватель» в електрофотокопії двох примірників договору дарування земельної ділянки від 30 січня 2002 року, посвідчених приватним нотаріусом Мачкур А. А. від 30 січня 2002 року
та зареєстрованих у реєстрі за № Д-76, ОСОБА_1 або іншою особою,
не виявилось можливим з причин, наведених у дослідницькій частині висновку (зокрема експерт не зміг встановити походження розбіжностей ознак у зв`язку зі значною варіаційністю наданих для порівняння зразків підпису ОСОБА_1 (чи являються вони варіантами ознак підпису
ОСОБА_1 , що не проявилися у досліджуваних підписах або є результатом прояву почеркової навички іншої особи). Щодо встановлених збіжностей,
то при наявності вказаних розбіжностей, вони не дають підстави не тільки для категоричного, але навіть для імовірного позитивного висновку про тотожність. Виявити більшу кількість збіжних ознак не вдалося по причині малого об`єму графічного матеріалу, що міститься у досліджуваних підписах (а. с. 28-36, т. 2).
Відповідно до висновку експерта від 08 лютого 2021 року № СЕ-19/109-21/723-ПЧ, складеного судовим експертом Івано-Франківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Тутецькою Н. В., проведеного у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 березня 2016 року за № 12016090010001148, підпис в графі «Даруватель» у договорі дарування земельної ділянки серії АЕР № 004734 від 30 січня 2002 року та підписи від імені ОСОБА_1
у реєстрі № Д том 1 для реєстрації нотаріальних дій на 2002 рік виконані ОСОБА_1 (а. с. 7-13, т. 4).
З довідки Адміністрації Державної прикордонної служби України
від 07 червня 2015 року № 55/838 вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 24 січня 2013 року в`їхав на територію України,