Постанова
Іменем України
27 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 753/73/20
провадження № 61-18734св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року у складі судді Трусової Т. О. та постанову Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р., Мостової Г. І.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у січні 2020 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначений позов, ОСОБА_1 мотивувала тим, що вона з відповідачем з 22 червня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
У них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_4 , який проживає разом з нею та перебуває на її утриманні.
Відповідача заарештовано 19 лютого 2014 року. Цього ж дня Подільським районним судом міста Києва винесено рішення про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання сина у розмірі 2 000 грн.
Рішенням суду від 13 січня 2015 року шлюб між нею та відповідачем розірвано.
Під час знаходження відповідача у місцях позбавлення волі на підставі виконавчого документа про стягнення аліментів на її адресу з виправної колонії надходили поштові перекази, якими стягувалось з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі від 19 грн до 27 грн щомісячно, які вона не отримувала.
Після звільнення з місць позбавлення волі (21 березня 2016 року) відповідач допомоги на утримання сина не надає, не спілкується з сином та не приймає участі у його вихованні. Вихованням, утриманням, харчуванням, навчанням, придбанням одягу і ліків з дня народження і до сьогоднішнього дня включно займається вона.
Станом на 01 жовтня 2016 року у відповідача виникла заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 66 000 грн.
Відповідач запропонував їй угоду, згідно з якою він відмовляється від дитини шляхом написання нотаріально посвідченої заяви про те, що він не заперечує проти позбавлення його батьківських прав щодо сина, а вона відмовляється від стягнення заборгованості по аліментам, що виникла.
Зазначена заява 25 січня 2017 року була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошевою В. О.
За весь час з моменту народження дитини відповідач жодного разу з сином не спілкувався, не цікавився його досягненнями, або дитячими проблемами, станом здоров`я, не вітав зі святами або днем народження.
Така поведінка батька призвела до того, що дитина не цікавиться батьком, не має потреби з ним спілкуватись, не бажає його бачити, відсутній будь-який емоційний зв`язок між батьком та сином. Дитина не знає його як батька та не має до нього родинних почуттів.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Дарницький районний суд міста Києва заочним рішенням від 10 серпня 2020 року позов задовольнив.
Позбавив ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 840,80 грн.
Заочне рішення місцевий суд мотивував тим, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків і не бажає зберігати юридичний зв`язок зі своїм сином, про що свідчить його нотаріально посвідчена заява.
Позбавлення відповідача батьківських прав не суперечить також інтересам дитини, оскільки відсутність будь-якої участі батька у його житті є фактором, що травмує дитячу психіку, а збереження батьківства може привести до одержання відповідачем в майбутньому майнових та особистих немайнових прав, заснованих на спорідненості з дитиною, що, враховуючи ухилення його від виконання батьківських обов`язків, призведе до порушення прав та інтересів дитини.
Також місцевий суд врахував інтереси дитини, які мають визначальне значення, вважаючи, що відсутність будь-якої участі батька у житті сина є фактором, що травмує його психіку. Окрім того, суд взяв до уваги ту обставину, що збереження материнства може привести до одержання відповідачем в майбутньому майнових та особистих немайнових прав, заснованих на спорідненості з дитиною, що, враховуючи ухилення його від виконання батьківських обов`язків, призведе до порушення прав та інтересів ОСОБА_5 .
Київський апеляційний суд постановою від 19 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки відповідач на порушення положень статті 150 СК України належним чином не виконує обов`язки щодо виховання та розвитку малолітнього сина, тому позбавлення відповідача батьківський прав є виправданим і пропорційним, так як цього потребують інтереси дитини.
Крім того, апеляційний суд зазначив про те, що висновок органу опіки та піклування є достатньо обґрунтованим та не суперечить інтересам дитини, крім того, з висновку вбачається, що комісія ретельно підійшла до вирішення питання щодо захисту прав та інтересів малолітньої дитини, повно виклала обставини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Від ОСОБА_2 у листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що рішення судами попередніх інстанцій ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 127/15087/17-ц, від 27 грудня 2018 року у справі № 242/3456/17, від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 211/559/16-ц, від 23 січня 2020 року у справі № 755/3644/19, від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17, від 27 грудня 2018 року у справі № 242/3456/17, від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18, від 23 червня 2021 року у справі № 953/17837/19, від 22 вересня 2021 року у справі № 0907/2-5553/2011.
Судами також не враховано, що у 2016 році позбавлення його батьківських прав необхідно було позивачу для вільного виїзду з сином за кордон.
З часу звільнення з місць позбавлення волі позивач забороняла йому бачитися з сином, він не ініціював зустрічі з сином з метою уникнення скандалів у присутності дитини задля безпеки дитини та недопущення травмування його психіки у малолітньому віці.
Він не втратив інтерес до дитини.
При ухваленні оскаржуваних судових рішень не було враховано те, що висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення його батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4 не є обов`язковим для суду. У зазначеному висновку зазначена лише констатація фактів і відсутній обґрунтований висновок доцільності позбавлення його батьківських прав.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Данилова Ю. В. у лютому 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що після звільнення з місць позбавлення волі відповідач не надавав допомоги на утримання сина, не займався його вихованням, утриманням, навчанням, не придбавав продукти харчування, одяг та ліки.
Постанови Верховного Суду, на які посилається відповідач не є подібними до правовідносин та обставин справи, що переглядається судом касаційної інстанції.
Відповідач у касаційній скарзі погодився з тим, що він не сплачував аліменти на утримання сина, а під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції повідомив, що з сином ніколи не зустрічався та не мав наміру це робити, не знає де він навчається.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 13 січня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Дарницького районного суду міста Києва.
Справа № 753/73/20 надійшла до Верховного Суду 01 лютого 2022 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 червня 2013 року.
У сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_4 .
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання сина в сумі 2 000 грн щомісячно, починаючи з 16 січня 2014 року до досягнення ним повноліття.
Державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві відкрито виконавче провадження № 42531453, а 30 травня 2014 року - винесено постанову про закінчення цього виконавчого провадження, оскільки боржник відбуває покарання в Черкаській виправній колонії № 62, що знаходиться за адресою: вулиця Сурікова, 30, місто Черкаси, що по територіальності відноситься до Управління ДВС ГУЮ у Черкаській області.
Судами з довідки від 17 грудня 2014 року № 17/5515, виданої Черкаською виправною колонією № 62 Управління державної пенітенціарної служби в Черкаській області, встановлено, що ОСОБА_2 відбував кримінальне покарання в Черкаській виправній колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Черкаській області (№ 62) з 19 лютого 2014 року строком на 4 роки.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 13 січня 2015 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
Згідно з характеристикою від 05 липня 2019 року ОСОБА_6 прийнятий до дошкільного закладу 30 серпня 2016 року, батько ОСОБА_2 дитячий заклад жодного разу не відвідував.
Станом на 01 жовтня 2016 року заборгованість відповідача за аліментами становить 66 000 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості № 719/11.
Зі змісту нотаріально посвідченої заяви відповідача від 25 січня 2017 року судами встановлено, що він не заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , претензій матеріального та будь-якого іншого характеру до позивача у нього немає та він визнає позов про позбавлення батьківських прав.
Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження від 28 лютого 2021 року по виконавчому листу, виданому Подільським районним судом міста Києва 21 лютого 2020 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню аліменти на утримання сина у розмірі 2 000 грн щомісячно, починаючи з 16 січня 2014 року та досягнення ним повноліття.
Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 10 березня 2020 року, який проведено за період з 16 січня 2014 року до 01 березня 2020 року, розмір заборгованості становить 146 967,65 грн.
Згідно з висновком про доцільність позбавлення батьківських прав Орган опіки та піклування прийшов до висновку про те, що батько свідомо нехтує своїми обов`язками, ухилявся від виховання та навчання сина, не проявляє щодо нього батьківської турботи, не цікавиться його життям та здоров`ям, не утримує матеріально. Виховання, контроль та матеріальне забезпечення дитини здійснює мати. Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, на яку покладено повноваження органу опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини (протокол від 16 липня 2020 року № 15).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).