Постанова
Іменем України
20 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 495/2643/17
провадження № 61-9325св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
за зустрічним позовом:
позивачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ,
відповідачі: ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 жовтня 2019 року в складі судді Шевчук Ю. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 травня 2021 року в складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , який є також законним представником неповнолітньої дитини, разом з їх неповнолітньою дитиною ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з квартири АДРЕСА_1 , що належить їй на праві спільної часткової власності.
В обґрунтування позову зазначала, що у лютому 2017 року їй стало відомо, що її матір ОСОБА_6 на підставі усної домовленості передала в оренду квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 строком на п`ять років. Оскільки строк дії вказаного усного договору сплив, листом від 13березня 2017 року вона як співвласник квартири звернулася до ОСОБА_10 з проханням звільнити займану квартиру, однак відповідь на вказаний лист не отримала.Проживання відповідачів у спірній квартирі перешкоджає їй як власнику користуватися нею.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
У травні 2018 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просили визнати за ними право власності за набувальною давністю у рівних частках по 1/2 частині на квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з: № 1 - коридор, № 2 - коридор, № 3 - житлова кімната, № 4 - лоджія, № 5 - кухня, № 6 - ванна, № 7 - туалет, № 8 - кладова, № 9 - житлова кімната, загальною площею 55, 7 кв. м, житловою площею 31, 9 кв. м.
Зустрічний позов мотивовано тим, що вони на законних підставах відкрито володіють та користуються спірною квартирою з 2000 року, яку у 1999 році ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_6 . Так як квартира була у непридатному для проживання стані, вони домовились, що ОСОБА_2 заплатить за квартиру 3 200 доларів США, після чого сторони в подальшому укладуть договір купівлі-продажу та посвідчать його. Ними виконаний капітальний ремонт квартири, впродовж усього часу сплачувались комунальні послуги, однак як договір оренди, так і договір купівлі-продажу квартири укладений не був. За весь час проживання у квартирі її власники не приходили до них та не заявляли вимог про звільнення житла.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 просили зустрічний позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 05 травня 2021 року, первісний позов ОСОБА_1 задоволено.
Усунуто перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , який діє від себе особисто та від імені неповнолітньої дитини, разом із неповнолітньою дитиною ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з квартири АДРЕСА_1 , яка на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_1 .
Вирішено питання стосовно розподілу судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_11 та ОСОБА_3 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачі за первісним позовом не надали належні докази правомірності їх проживання у квартирі АДРЕСА_1 , відтак вони, проживаючи у спірній квартирі, порушують право власності позивача як її співвласника на законне володіння та користування належним їй житлом.
Проживаючи у спірній квартирі без належних правових підстав, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не могли не знати, що вона належить на праві власності ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 у рівних частках, тому в них відсутні підстави для набуття права власності на вказане житло за набувальною давністю.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У червні 2021 року ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ,ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просили скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 жовтня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 травня 2021 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У касаційній скарзі заявники посилалися на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначали, що суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16 (провадження № 11-609апп18), від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18, від 25 серпня 2020 року у справі № 592/345/17 (провадження № 61-1289св17).
Зазначали, що суди безпідставно не застосували позовну давність при розгляді первісного позову.
ОСОБА_1 спірною квартирою не користувалась з 1997 року, більше 20 років проживає в селі Удобне Білгород-Дністровського району, має інше житло. З 2000 року їх родина проживає у спірній квартирі, вони у ній зареєстровані, іншого житла у них немає.
Суди не врахували, що у 1999 році ОСОБА_2 придбала в ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 , яка перебувала у непридатному для життя стані. В подальшому вони за власні кошти здійснили капітальний ремонт квартири.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
01 вересня 2021 року справа № 495/2643/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року зупинено виконання рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 жовтня 2019 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
ОСОБА_1 , ОСОБА_6 направили відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Межі касаційного перегляду
Судові рішення в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю в касаційному порядку не оскаржувалися та не переглядаються.
Відповідач за первісним позовом ОСОБА_5 з касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду не зверталася, а тому суд касаційної інстанції також не переглядає судові рішення в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_5 .
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 28 лютого 2000 року, виданого органом приватизації державного житлового фонду державного колективного підприємства «Управління курортом смт Сергіївка», належить в рівних долях ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .