Постанова
Іменем України
24 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 165/3005/19
провадження № 61-18114св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне підприємство «Волиньвугілля», Міністерство енергетики України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства енергетики України на постанову Волинського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., Шевчук Л. Я., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Волиньвугілля», Міністерства енергетики України про скасування наказу, поновлення на роботі, виплату заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 19 лютого 2017 року № 123-к/к він був призначений на посаду виконуючого обов`язки генерального директора Державного підприємства «Волиньвугілля» (далі - ДП «Волиньвугілля»), а наказом від 30 вересня 2019 року № 202-к/к його було звільнено з посади відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку із реорганізацією підприємства.
Позивач зазначав, що підставою його звільнення був наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 07 листопада 2018 року № 554 «Про реорганізацію ДП «Волиньвугілля»», лист Управління по роботі з персоналом Міненерговугілля від 12 листопада 2018 року № 16.2-вих/205-18, лист директора Департаменту вугільно-промислового комплексу О. Владиченка від 25 вересня 2019 року № 34.4-ВН/965-19.
Позивач зазначає, що його звільнення з роботи є незаконним та безпідставним. Так, згідно листків непрацездатності серії АДХ № 010212, серії АДФ № 151559, серії АДФ № 151867 у період з 30 вересня 2019 року по 25 жовтня 2019 року він перебував на лікуванні. Однак, відповідач незаконно позбавив його гарантованого Конституцією України права на працю. Роботодавцем не було дотримано порядку звільнення працівника при реорганізації підприємства, не отримано належної згоди профспілкової організації та не запропоновано іншої вакантної роботи, яку він, як працівник може виконувати з урахуванням освіти, кваліфікації, досвіду роботи. Крім того, жодної реорганізації підприємства проведено не було, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ДП «Волиньвугілля» в процесі припинення не перебуває. Також, в порушення статті 116 КЗпП України в день звільнення з ним не було проведено повного розрахунку.
Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 збільшивши позовні вимоги, просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 30 вересня 2019 року № 202-к/к, яким його було звільнено від виконання обов`язків генерального директора ДП «Волиньвугілля»;
- поновити його на раніше займаній посаді;
- стягнути з ДП «Волиньвугілля» на його користь нараховану та невиплачену заробітну плату у розмірі 39 015,05 грн, середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 17 196,88 грн, а також стягнути з відповідачів судові витрати у справі, які за попереднім розрахунком, які складають 15 000,00 грн.
Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 17 січня 2020 року замінено відповідача Міністерство енергетики та вугільної промисловості України на належного відповідача Міністерство енергетики та захисту довкілля України, а ухвалою суду від 24 лютого 2021 року на Міністерство енергетики України (а. с.147, 220, том 1).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 16 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з ДП «Волиньвугілля» на користь ОСОБА_1 13 513,61 грн невиплаченої вихідної допомоги при звільненні.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП «Волиньвугілля», Міністерства енергетики України в частині визнання протиправним та скасування наказу Міністерства енергетика та вугільної промисловості України від 30 вересня 2019 року № 101-к/к про звільнення ОСОБА_1 від виконання обов`язків генерального директора ДП «Волиньвугілля», поновлення його на раніше займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення невиплаченої вихідної допомоги при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що заробітна плата (вихідна допомога) належна позивачу при звільненні з вини підприємства та у строки зазначені в статті 116 КЗпП України не була виплачена в повному обсязі, тому суд дійшов висновку про стягнення з ДП «Волиньвугілля» на користь ОСОБА_1 13 513,61 грн невиплачених сум.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходив з того, що ДП «Волиньвугілля» реорганізовується, а відповідне Міністерство сприяє якнайшвидшому проведенню та здійсненню реорганізації підприємства. Міністерство енергетики України, що також відображено в статуті ДП «Волиньвугілля», призначає та звільняє з займаної посади лише керівника цього підприємства, тобто уповноважений орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Судом не встановлено, що ОСОБА_1 користувався переважним правом на залишення на роботі. Суд першої інстанції вважав, що позивач не надав доказів на обґрунтування позовних вимог щодо скасування оскаржуваного наказу та поновлення його на роботі, а у судовому засіданні не було встановлено жодних порушень зі сторони Міністерства енергетики України при звільненні позивача з роботи. Суд не взяв до уваги доводи позивача про можливість його поновлення на посаді виключно з підстав перебування його на лікарняному, оскільки у судовому засіданні встановлено, що 30 вересня 2019 року ОСОБА_1 , будучи в Міністерстві не повідомляв про своє лікування і перебування на лікарняному. Також позивач не надав жодних доказів того, що він вчиняв які-небудь дії для повідомлення відповідача про наявність відкритих лікарняних листків та неможливість його звільнення.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Не погодившись з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Постановою Волинського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 червня 2021 року у цій справі в частині відмови у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України «Про звільнення ОСОБА_1 » № 101-к/к, яким звільнено ОСОБА_1 30 вересня 2019 року від виконання обов`язків генерального директора ДП «Волиньвугілля», у зв`язку із реорганізацією підприємства, відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді виконуючого обов`язки генерального директора ДП «Волиньвугілля» з 30 вересня 2019 року.
Стягнено з ДП «Волиньвугілля» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 вересня 2019 року по 21 жовтня 2021 року у розмірі 392 970,75 грн.
Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.
Стягнено з ДП «Волиньвугілля» в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви 4 698,11 грн та 7 047,17 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що роботодавець попередивши позивача про наступне вивільнення, не запропонував останньому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду. Крім того судом враховано, що оскільки позивач звільнений з роботи у зв`язку з реорганізацією підприємства, а при реорганізації юридична особа припиняється, водночас можливість для звільнення працівників у разі реорганізації допускається тільки за умови скорочення штату або чисельності працівників. Однак з доказів, які надані апеляційному суду відповідачем ДП «Волиньвугілля», зокрема з структури апарату управління ДП «Волиньвугілля» з 01 січня 2018 року по 01 січня 2021 року встановлено, що на підприємстві не мало місце скорочення штату або чисельності працівників, посада генерального директора не скорочувалася, а навпаки після звільнення позивача на цю посаду призначалися інші особи.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
05 листопада 2021 року Міністерство енергетики України звернулося через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження зазначає неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків щодо застосування норм права (частини першої статті 233, частини першої статті 235, пункту 1 частини першої статті 40, пункту 7 частини першої статті 43-1 КЗпП ) у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постановах від 25 жовтня 2021 року у справі № 377/607/20, від 12 жовтня 2021 року у справі № 339/121/20, від 07 жовтня 2021 року у справі № 208/6936/20, від 05 лютого 2020 року у справі № 725/3265/18, від 29 жовтня 2018 року у справі № 479/1065/17, від 04 жовтня 2021 року у справі № 761/22112/20, від 30 вересня 2021 року № 462/1930/19, від 29 вересня 2021 року у справі № 536/1006/20, від 15 вересня 2021 року у справі № 759/8432/20.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не було запропоновано іншої посади на підприємстві, оскільки відповідно до абзацу 2 підпункту 8.1.1 підпункту 8.1 пункту 8 Статуту ДП «Волиньвугілля», до компетенції Уповноваженого органу управління (Міненерговугілля України) щодо управління Підприємством належить прийняття рішень щодо призначення на посаду керівника Підприємства, а також, відповідно до абзацу 3 підпункту 8.1.3 підпункту 8.1 пункту 8 Статуту даного Підприємства здійснення інші повноваження відповідно до чинного законодавства, а тому ОСОБА_1 не було запропоновано іншої посади з огляду на відсутність у Міністерства енергетики України відповідних повноважень.
Також зазначає, що позивачем при зверненні із позовом про вирішення трудового спору, зокрема у справі про звільнення було пропущено строк для пред`явлення такого позову, що у свою чергу не було враховано ні судом першої, а ні судом апеляційної інстанції та у подальшому призвело до прийняття незаконного рішення. Акт про відмову у ознайомленні з наказом відповідача від 30 вересня 2019 року № 101-к/к про звільнення ОСОБА_1 складено 30 вересня 2019 року, отже строк звернення до суду для оскарження такого наказу - до 31 жовтня 2019 року, а ОСОБА_1 звернувся до суду після пропуску строку для оскарження - 04 листопада 2019 року.
Також зазначає, що апеляційним судом не спростовано правильні висновки суду першої інстанції щодо не прийняття до уваги доводів позивача як на підставу для задоволення позову того, що звільнення позивача відбулося в період непрацездатності та без згоди первинної профспілкової організації.
Крім того зазначає, що внаслідок систематичного невиконання рішення Уповноваженого органу, та з метою забезпечення подальшої реорганізації підприємства, Міністерство енергетики України було вимушене прийняти рішення про виключення зі складу комісії з реорганізації ДП «Волиньвугілля» ОСОБА_1 , та подальшого звільнення на підставі частини першої статті 40 КЗпП України передбачуваного наказом Міністерства енергетики України від 07 листопада 2018 року № 554.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із Нововолинського міського суду Волинської області.
Справа надійшла до Верховного Суду у грудні 2021 року.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що згідно наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 19 грудня 2017 року №123-к/к позивач ОСОБА_1 з 20 грудня 2017 року був призначений виконуючим обов`язки генерального директора ДП «Волиньвугілля» на період до призначення керівника цього підприємства у встановленому порядку (т. 1 а. с.115).
Позивача ОСОБА_1 на виконання пункту 5 наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 07 листопада 2018 року № 554 «Про реорганізацію ДП «Волиньвугілля» попереджено про подальше звільнення від виконання обов`язків відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України. 13 листопада 2018 року ОСОБА_1 розписався в попередженні, тобто у встановленому порядку був повідомлений про подальше звільнення з займаної посади (т. 1 а. с.117, 118, 123).
Відповідно до наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 30 вересня 2019 року № 101-к/к позивача було звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку із реорганізацією підприємства. Підставою для звільнення зазначено: наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 07 листопада 2018 року № 554 «Про реорганізацію ДП «Волиньвугілля», лист Управління по роботі з персоналом Міненерговугілля від 12 листопада 2018 № 16.2-вих/205-18, лист директора Департаменту вугільно-промислового комплексу О. Владиченка від 25 вересня 2019 року № 34.4-ВН/965-19 (т. 1 а. с. 8).
З акту за підписом директора Департаменту вугільно-промислового комплексу Владиченко О., начальника Управління по роботі з персоналом Ковальова І. , заступника начальника Управління Кречуняка С. встановлено, що 30 вересня 2019 року позивач ОСОБА_1 перебував у Міністерстві енергетики та вугільної промисловості України, однак відмовився ставити відмітку про ознайомлення із вказаним наказом (т. 1 а. с.123).
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2017 року № 1019-р «Про утворення Державного підприємства «Національна вугільна компанія» та наказу Міністерства енергетики та вугільної та вугільної промисловості від 17 травня 2018 року № 260 «Про утворення Державного підприємства «Національна вугільна компанія», 30 травня 2018 року було проведено державну реєстрацію ДП «Національна вугільна компанія». 07 листопада 2018 року Міністерством виданий наказ № 554 про реорганізацію ДП «Волиньвугілля» шляхом приєднання до ДП «Національна вугільна компанія» (т. 1 а. с.117, 118).
Згідно з наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 01 липня 2019 року № 286 внесено зміни до наказу Міненерговугілля від 07 листопада 2018 року № 554 «Про реорганізацію ДП «Волиньвугілля», а саме виведено зі складу комісії з реорганізації ДП «Волиньвугілля» голову комісії в. о. генерального директора ОСОБА_1, а введено до складу комісії ОСОБА_3 (т. 1 а. с.116).
Також суд апеляційної інстанції встановив, зокрема з структури апарату управління ДП «Волиньвугілля» з 01 січня 2018 року по 01 січня 2021 року, що на підприємстві не мало місце скорочення штату або чисельності працівників, посада генерального директора не скорочувалася, а навпаки після звільнення позивача на цю посаду призначалися інші особи.
З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ДП «Волиньвугілля» не перебуває в процесі припинення.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.