Постанова
Іменем України
14 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 334/8182/19
провадження № 61-17371св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Калараша А. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Акціонерне товариство "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк", державний реєстратор Виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенков Сергій Олександрович,
треті особи: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, як орган опіки та піклування, Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Тивоненком Данилом Руслановичем, на додаткову постанову Запорізького апеляційного суду від 14 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Кухаря С. В., Маловічко С. В., Гончар М. С., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк", державного реєстратора Виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенкова Сергія Олександровича, треті особи: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, як орган опіки та піклування, Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про визнання рішення державного реєстратора незаконним, скасування запису про державну реєстрацію прав,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк"), державного реєстратора Виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенкова С. О. про скасування запису про державну реєстрацію прав.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що 06 серпня 2008 року між нею та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є АТ "Укрсоцбанк") було укладено кредитний договір № 313-027П/08-К, відповідно до якого банк надав ОСОБА_1 споживчий кредит у сумі 73 000,00 дол. США зі сплатою 15 % річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення - 05 липня 2016 року.
Відповідно до пункту 1.3 кредитного договору на забезпечення виконання кредитних зобов`язань, кредитор укладав з позичальником іпотечний договір, за умовами якого позичальник передає кредитору в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 80,61 кв. м (далі - квартира), та яке належить позичальнику на праві власності, заставною вартістю 460 227,50 грн, що за офіційним курсом НБУ на дату укладання цього договору еквівалентно сумі 95 000,00 дол. США.
У листопаді 2019 року позивачу стало відомо, що державним реєстратором Ільющенковим С. О. 12 лютого 2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 30313707 про право власності АТ "Укрсоцбанк" на спірну квартиру.
Позивач зазначала, що при вчиненні державної реєстрації права власності за АТ "Укрсоцбанк" на спірну квартиру, державним реєстратором не було дотримано вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", Закону України "Про іпотеку", внаслідок чого грубо порушено її права.
На підставі викладеного позивач просила суд:
- скасувати запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 30313707, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 45538904 від 15 лютого 2019 року, яке було прийнято державним реєстратором Виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенковим С. О., щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за АТ "Укрсоцбанк", що належала на праві власності ОСОБА_1 ;
- стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу в повному обсязі.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2019 року заяву представника позивача адвоката Тивоненка Д. Р. про забезпечення позову шляхом накладення арешту задоволено.
Накладено арешт на спірну квартиру.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2020 року замінено у цій справі відповідача АТ "Укрсоцбанк" на його правонаступника Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк").
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано запис № 30313707 про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, що належала на праві власності ОСОБА_1, за проведеною державною реєстрацією 12 лютого 2019 року на підставі рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенкова С. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним № 45538904 від 15 лютого 2019 року за АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк".
Стягнено з АТ "Альфа-Банк" та з державного реєстратора Виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенкова С. О. на користь ОСОБА_1 в рівних частинах судові витрати по сплаті судового збору у сумі 576,30 грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, АТ "Альфа-Банк" подало апеляційну скаргу.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 16 серпня 2021 року апеляційну скаргу АТ "Альфа-Банк" залишено без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року залишено без змін.
25 серпня 2021 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Тивоненко Д. Р. звернулася до апеляційного суду з заявою про ухвалення додаткового рішення у справі.
В заяві зазначено, що ухвалюючи рішення про залишення апеляційної скарги АТ "Альфа-Банк" без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року - без змін, суд апеляційної інстанції не вирішив питання щодо розподілу судових витрат, а саме щодо відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, що були понесені ОСОБА_1 у суді першої інстанції, у суді апеляційної інстанції у зв`язку з переглядом ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2019 року про забезпечення позову у справі та у суді апеляційної інстанції у зв`язку переглядом рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції
Додатковою постановою Запорізького апеляційного суду від 14 вересня 2021 року заяву ОСОБА_1 в особі адвоката Тивоненка Д. Р. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Прийнято у цій справі додаткову постанову про розподіл судових витрат у справі.
Стягнено з АТ "Альфа-Банк", державного реєстратора Виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенкова С. О. на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн, по 1 000,00 грн з кожного.
Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правову допомогу, понесених позивачем у суді першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції відмовив позивачу у стягненні таких витрат. АТ "Альфа-Банк" оскаржено вказане рішення суду лише в частині задоволених позовних вимог, тому в іншій частині, зокрема, щодо відмови у задоволенні вимог щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, апеляційним судом не переглядалось. Позивач своїм правом на апеляційне оскарження рішення суду не скористалась.
Що стосується відшкодування витрат на правничу допомогу, які були понесені позивачем під час перегляду в суді апеляційної інстанції ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2019 року про забезпечення позову, суд виходив з того, що відповідно до постанови Запорізького апеляційного суду від 24 червня 2020 року питання щодо відшкодування судових витрат не вирішувалося, оскільки представник позивача адвокат Тивоненко Д. Р. не підтримав раніше заявлене клопотання про розподіл судових витрат на правничу допомогу саме апеляційним судом, залишаючи вирішення цього питання на розсуд суду першої інстанції за результатами розгляду справи по суті. Оскільки судом першої інстанції зазначене питання вирішено не було, то суд дійшов висновку, що розподіл витрат на правничу допомогу в цій частині неможливий.
Що стосується розподілу витрат на правничу допомогу, понесених позивачем ОСОБА_1 під час апеляційного перегляду рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року, то суд, врахувавши, надані заявником докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність вимог щодо необхідності прийняття додаткової постанови у справі з метою вирішення питання щодо компенсації судових витрат на професійну правничу допомогу, які були понесені заявником у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Стягуючи з відповідачів судові витрати на правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн, по 1 000,00 грн з кожного, апеляційний суд, врахувавши конкретні обставини справи, взявши до уваги доведені факти надання правничої допомоги позивачу під час апеляційного розгляду в суді, а саме факт надання представником позивача до суду відзиву на апеляційну скаргу, зміст якої в більшості аналогічний позовним вимогам, участь адвоката в судовому засіданні у суді апеляційної інстанції в режимі відеоконференції, яке за часом тривало 10 хвилин, наявність обґрунтованого заперечення відповідача АТ "АльфаБанк" щодо недоведеності заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення заяви позивача.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
21 жовтня 2021 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати додаткову постанову Запорізького апеляційного суду від 14 вересня 2021 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги позивача про стягнення з відповідачів на її користь судових витрат на професійну правничу допомогу, понесені нею у суді першої інстанції, а також у зв`язку з переглядом Запорізьким апеляційним судом ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2019 року про забезпечення позову у справі та рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року. Також просить стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені останньою у суді касаційної інстанції.
Підставою касаційного оскарження зазначає те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права (пункт 1 частини другої статті 137, пункт 8 статті 141 ЦПК) без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19, від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19, від 21 січня 2021 року в справі № 280/2635/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК).
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач належним чином не обґрунтувала розмір судових витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному суді у зв`язку із переглядом апеляційним судом рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року у цій справі.
Зазначає, що адвокат витратив 12 годин для надання послуг, з яких: 10 годин для надання консультації, складання відзиву на апеляційну скаргу, підготовка для подачі до суду в тому числі: роздрукування відзиву, добірка та сканування письмових доказів для додавання до відзиву, завіряння копій документів; 2 години під час очікування проведення судового засідання 16 серпня 2021 року в режимі відеоконференції та безпосередньої участі в ньому. Суд апеляційної інстанції чомусь не зазначив в оскаржуваній додатковій постанові, що судове засідання відбулось фактично через дві години після запланового часу, увесь цей час адвокат сидів біля ноутбука та чекав запрошення на відеоконференцію.
Позивач вважає, що вартість однієї години послуг у розмірі 1 083,00 грн (13 000,00 грн/ 12 годин) відповідає вимогам статей 137 та 141 ЦПК України, адже справа стосується оскарження незаконних дій відповідачів з перереєстрації права власності на квартиру, розгляд справи відбувався майже 2 роки, ця справа для позивача була єдиною можливістю поновити своє право власності на квартиру, оскільки остання не може вільно розпоряджатися своїм майном через незаконні дії банку та державного реєстратора.
Крім того зазначає, що висновок суду апеляційної інстанції, що позивач не підтвердила належними доказами свої реальні витрати на професійну правничу допомогу, є помилковим, оскільки, якщо суд дійшов такого висновку, то він повинен був взагалі відмовити у стягненні цих витрат. Умовами договору про надання професійної допомоги, а також нормами статей 137 та 141 ЦПК України, передбачена можливість оплати цих послуг позивачем у майбутньому; наприклад, через певний час після набрання рішенням суду законної сили.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що 2 000,00 грн є достатнім розміром судових витрат на правничу допомогу і саме ця сума підлягає стягненню з відповідачів.
Також позивач не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що відсутні підстави для ухвалення додаткового рішення в частині вирішення питання щодо судових витрат, понесених позивачем у справі під час розгляду справи в суді першої інстанції. Зазначає, що у своєму відзиві на апеляційну скаргу та під час судового розгляду адвокат звертав увагу суду апеляційної інстанції на незаконність оскаржуваного рішення в частині відмови у стягненні з відповідачів на користь позивача судових витрат на правову допомогу у зв`язку із відсутністю доказів їх оплати (чек, квитанція тощо), а також наводив відповідну практику Верховного Суду. Тому на підставі доводів позивача, зазначених у відзиві, суд апеляційної інстанції повинен був переглянути оскаржуване рішення та обґрунтувати підстави для його скасування у частині судових витрат навіть за відсутності відповідних вимог у апеляційній скарзі банку та відсутності окремої скарги позивача.
Щодо висновку суду апеляційної інстанції про неможливість вирішити питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, які були понесені позивачем під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2019 року про забезпечення позову зазначає таке. Адвокат Тивоненко Д. Р. 24 червня 2020 року у суді апеляційної інстанції під час перегляду ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову зазначив колегії суддів, що оскільки постановою суду не буде остаточно вирішено питання цієї справи по суті, то стягнення витрат у зв`язку із цим переглядом можна вирішити у суді першої інстанції. Однак суд першої інстанції не вирішував питання про стягнення судових витрат на правничу допомогу, які були понесені позивачем під час перегляду в суді апеляційної інстанції ухвали суду про забезпечення позову, і одночасно відмовив у задоволенні вимог про стягнення судових витрат на правову допомогу у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції. Оскільки саме апеляційний суд остаточно вирішив цей спір, то саме він і зобов`язаний вирішити питання розподілу судових витрат, що були понесені позивачем у судах першої та апеляційної інстанцій (двічі).
Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції у цій частині є помилковими, у зв`язку з чим додаткова постанова підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення вказаних вище вимог позивача.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано із Ленінського районного суду м. Запоріжжя цивільну справу.
У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2019 року заяву представника позивача адвоката Тивоненка Д. Р. про забезпечення позову шляхом накладення арешту задоволено. Накладено арешт на нерухоме майно, а саме спірну квартиру.
Не погоджуючись з зазначеною ухвалою АТ "Альфа-Банк" оскаржило її до апеляційного суду.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 24 червня 2020 року апеляційну скаргу АТ "Альфа-Банк", як правонаступника АТ "Укрсоцбанк", залишено без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2019 року - без змін.
З тексту постанови апеляційного суду, встановлено, що суд врахувавши пояснення представника позивача, питання щодо відшкодування судових витрат не вирішував, оскільки представник позивача адвокат Тивоненко Д. Р. не підтримав раніше заявлене клопотання про розподіл судових витрат на правничу допомогу саме апеляційним судом, залишаючи вирішення цього питання на розсуд суду першої інстанції за результатами розгляду справи по суті.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Згідно мотивувальної частини рішення у задоволенні вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, які понесені нею у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, АТ "Альфа-Банк" подало апеляційну скаргу. В іншій частині, зокрема щодо відмови у задоволенні вимог щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, рішення не оскаржувалось.
04 серпня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_1 в особі представника адвоката Тивоненка Д. Р., в якому позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог - без змін. Також просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу та задовольнити такі вимоги.Стягнути витрати на правничу допомогу, які очікує понести позивач у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 16 серпня 2021 року апеляційну скаргу АТ "Альфа-Банк" залишено без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року залишено без змін.
25 серпня 2021 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Тивоненка Д. Р. звернулася до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій зазначала, що суд апеляційної інстанції не вирішив питання щодо розподілу судових витрат, а саме щодо відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, що були понесені ОСОБА_1 у суді першої інстанції, у суді апеляційної інстанції у зв`язку з переглядом ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2019 року про забезпечення позову у справі та у суді апеляційної інстанції у зв`язку переглядом рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 270 ЦПК України встановлено порядок ухвалення судом додаткового рішення у цивільній справі, відповідно до якого суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Тобто, процесуальним законом визначено вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення, однією з яких є невирішення питання про судові витрати разом з ухваленням судового рішення у справі.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено (частини третя, п`ята статті 270 ЦПК України).
Аналізуючи вимоги статті 270 ЦПК України, слід дійти висновку, що додаткове рішення може бути ухвалене лише у випадках і за умов, передбачених частиною першої статті 270 ЦПК України; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права; вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п`ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).
Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, визначених законом, держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу. Для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура. Забезпечення права на захист від кримінального обвинувачення та представництво в суді здійснюються адвокатом, за винятком випадків, установлених законом. Витрати учасників судового процесу на професійну правничу допомогу відшкодовуються в порядку, визначеному законом (стаття 10 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року).
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Звертаючись до суду апеляційної інстанції з заявою про ухвалення додаткового рішення позивач посилалась на те, що постановою Запорізького апеляційного суду від 16 серпня 2021 року, апеляційну скаргу АТ "Альфа-Банк" залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року залишено без змін, проте суд не вирішив питання щодо розподілу судових витрат, а саме: 1) щодо відшкодування ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, що були понесені нею у суді першої інстанції; 2) щодо відшкодування ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, що були понесені нею у суді апеляційної інстанції у зв`язку з переглядом ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2019 року про забезпечення позову у справі; 3) щодо відшкодування ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, що були понесені нею у суді апеляційної інстанції у зв`язку переглядом рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2021 року.