ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 914/2055/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючий, Зуєв В. А., Могил С. К.,
секретар судового засідання - Гогусь В. О.,
за участю представників сторін:
позивача - не з`явилися,
відповідача - не з`явилися,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - не з`явилися,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з`явилися,
розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Вертлюг"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.10.2021 і
рішення Господарського суду Львівської області від 08.02.2021 у справі
за позовом Приватного підприємства "Вертлюг"
до Львівської міської ради,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Захист-Пром",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Санметал",
про зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У листопаді 2018 року Приватне підприємство "Вертлюг" (далі - ПП "Вертлюг") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради про зобов`язання розглянути по суті заяву ПП "Вертлюг" про облаштування заїзду до належного йому майнового комплексу, розміщеного на орендованій у Львівської міської ради земельній ділянці у м. Львові на вул. Богданівській, 42/14, площею 0,1354 га, кадастровий № 4610137200:08:012:0039 шляхом вилучення із земельної ділянки, належної Львівській міській раді, площею 0,5834 га кадастровий №4610137200:08:012:0042 за адресою: м. Львів, вул. Богданівська, 42/1, частини земельної ділянки для облаштування проїзду з наступним її викупом ПП "Вертлюг" чи встановлення земельного сервітуту, застосувати заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони власнику - Львівській міській раді вчиняти будь-які дії з земельною ділянкою площею 0,5834 га кадастровий №4610137200:08:012:0042 за адресою: м. Львів, вул. Богданівська, 42/1.
1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПП "Вертлюг", зокрема, зазначало, що воно є власником нерухомого майна площею 667,4 м2 на вул. Богданівській, 42/14 у м. Львові та орендує для обслуговування цього майна земельну ділянку площею 0,1354 га, кадастровий номер 4610137200:08:012:0039 на підставі договору оренди землі від 07.05.2010, укладеного з Львівською міською радою. Для використання під`їзних шляхів позивач до 2018 року користувався також земельною ділянкою відповідно до договору спільного використання землі №13 від 01.02.2016, укладеного з ТзОВ "Сантехмонтаж-539". Проте у 2018 році з ним цей договір продовжено не було. Оскільки для використання орендованої земельної ділянки необхідним є використання під`їзних шляхів, ПП "Вертлюг" зверталося із заявою від 08.10.2018 на ім`я голови Львівської міської ради, яка зареєстрована у Львівській міській раді 08.10.2018 за № 2-28842-24, про вилучення частини земельної ділянки з метою влаштування проїзду з наступним її викупом чи встановлення земельного сервітуту. Натомість сесією міської ради вказане звернення розглянуто не було. Оскільки Львівською міською радою не приймалося рішення про надання або про відмову в наданні частини спірної земельної ділянки позивачу, чи встановлення земельного сервітуту щодо неї для облаштування проїзду, ПП "Вертлюг" вважало, що з порушенням договору оренди земельної ділянки Львівською міською радою створюються перешкоди в діяльності підприємства та у використанні майна, оскільки перекриється існуючий заїзд до нього, тому позивач вимушений захищати свої порушені права способами, передбаченими статтею 152 Земельного кодексу України.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.02.2021 (суддя Мазовіта А.Б.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.10.2021 (судді: Якімець Г.Г. - головуючий, Бонк Т.Б., Матущак О.І.) у справі № 914/2055/18 в позові ПП "Вертлюг" відмовлено повністю.
2.2. Судові рішення мотивовані тим, що земельна ділянка із кадастровим №4610137200:08:012:0042, загальною площею 0,5834 га за адресою: м. Львів, вул. Богданівська, 42/1 перебуває у власності Львівської міської ради та передана у користування (оренду) згідно з договором оренди землі від 15.11.2012, який укладений на 10 років терміном до 20.09.2022 та станом на час розгляду справи є чинним, при цьому позивачем не наведено жодних підстав, передбачених статтею 143 Земельного кодексу України, для припинення прав на вказану земельну ділянку, а також не долучено доказів на підтвердження існування таких підстав. Суди також зазначили, що позивач не може втручатися у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування щодо вилучення із земельної ділянки частини земельної ділянки для облаштування заїзду/проїзду/виїзду до орендованої позивачем земельної ділянки та приміщення, а саме поділу такої ділянки, до компетенції суду віднесено розгляд вимоги виключно про спонукання розглянути подану зацікавленою особою заяву без визначення змісту самого рішення. Щодо встановлення земельного сервітуту, суди зазначили, що укладенню договору сервітуту передує виготовлення та затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права сервітуту, яке включає в себе погодження усіх зацікавлених осіб. Судом встановлено, що позивач у заяві від 08.10.2018 лише зазначив про право на сервітут та просив відповідача встановити такий, проте у вказаній заяві не зазначено інформації про розмір частини земельної ділянки, меж такої ділянки, не долучено графічних документів, планів земельної ділянки, не заявлено вимог про надання дозволу на розробку технічної документації, тощо. Суд першої інстанції також звернув увагу, що належним способом захисту в разі наявності права сервітуту за умови відповідного звернення до власника (землекористувача) земельної ділянки з дотриманням усіх вимог земельного (землевпорядного) законодавства та за умови відмови у задоволенні такої заяви чи ухилення від розгляду такої заяви, є вимога про визнання договору сервітуту укладеним.
3. Короткий зміст касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.10.2021 і рішенням Господарського суду Львівської області від 08.02.2021 у справі № 914/2055/18, ПП "Вертлюг" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, покласти на відповідача судові витрати.
3.2. ПП "Вертлюг", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права. На думку скаржника, оскаржуване судове рішення ухвалене без урахування висновків щодо застосування норм права щодо способу захисту та дискреційних повноважень, викладених у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 826/17220/17, від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 23.01.2018 у справі № 816/303/16, від 06.03.2019 у справі № 200/11311/18-ц, від 16.05.2019 у справі № 818/600/17, від 21.11.2019 у справі № 344/8720/16-а, від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15, від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, від 18.04.2018 у справі № 826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 20.03.2019 у справі № 514/1571/14-ц, від 22.09.2021 у справі № 444/2308/18, від 17.10.2019 у справі №484/690/16-ц, від 21.09.2021 у справі № 927/1067/20, від 06.08.2019 у справі № 140/1992/18.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що ПП "Вертлюг" є власником нерухомого майна загальною площею 667,4 м2, яке знаходиться у м. Львові, по вул. Богданівська, 42/14, що підтверджується свідоцтвом про право власності №ЛР0773 від 13.09.2007 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №16069525 від 26.09.2007.
4.2. 07.05.2010 між ПП "Вертлюг" та Львівською міською радою укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого ПП "Вертлюг" передано в оренду земельну ділянку площею 0,1354 га, кадастровий №4610137200:08:012:0039 за адресою: м. Львів, вул. Богданівська, 42/14, для обслуговування зазначеного нерухомого майна.
4.3. Судами також встановлено, що за адресою: м. Львів, вул. Богданівська, 42/1 знаходиться нерухоме майно (цех) загальною площею 1 264 м2, яке перебувало у власності ТзОВ "Сантехмонтаж-539", та для обслуговування якого останнє орендувало у Львівської міської ради земельну ділянку загальною площею 0,5834 га, з яких 1 989,88 м2 перебувало в користуванні ПП "Вертлюг" відповідно до укладеного 01.02.2016 між ПП "Вертлюг" та ТзОВ "Сантехмонтаж-539" договору №13 про спільне користування земельною ділянкою, в тому числі 300,8 м2 у спільному користуванні як під`їзні шляхи.
4.4. В подальшому ТзОВ "Сантехмонтаж-539" передало належне йому нежитлове приміщення площею 1 264 м2 за адресою: м. Львів вул. Богданівська, 42/1 до статутного капіталу ТзОВ "Санметал" та продало корпоративні права у ТзОВ "Санметал" третій особі.
4.5. ТзОВ "Санметал" звернулося до Львівської міської ради із заявою від 12.06.2018 про надання земельної ділянки площею 0,5834 га кадастровий №4610137200:08:012:0042 за адресою: м. Львів вул. Богданівська, 42/1 в оренду. Окрім того, новий власник ТзОВ "Санметал" повідомив позивача, що вказана земельна ділянка буде огороджена.
4.6. ПП "Вертлюг" зверталося до Львівської міської ради із заявами про облаштування спільного проїзду шляхом викупу земельної ділянки під заїзди чи шляхом встановлення земельного сервітуту, зокрема, 10.05.2018 за вих.№2-13138-2403, 06.06.2018 за вих.№2-15994-2403, 09.07.2018 за вих.№2-19274-2403, які на розгляд сесії Львівської міської ради не виносилися.
4.7. 08.10.2018 ПП "Вертлюг" звернулося до Львівської міської ради із заявою вих.№2-28842-24 про вилучення частини земельної ділянки для влаштування проїзду з наступним її викупом ПП "Вертлюг" чи встановлення земельного сервітуту.
4.8. Суди констатували, що вказана заява на розгляд сесії Львівської міської ради не виносилася. Поряд з цим, Департаментом містобудування Львівської міської ради ПП "Вертлюг" надіслано лист вих.№2403-5262, у якому зазначено, що заїзд до земельної ділянки в м. Львові на вул. Богданівській, 42/14, площею 0,1354 га, якою користується ПП "Вертлюг", визначений червоними лініями, які затверджені ухвалою Львівської міської ради №2914 від 25.01.2018.
4.9. У листопаді 2018 року ПП "Вертлюг" звернулося до суду з цим позовом до відповідача Львівської міської ради про: зобов`язання розглянути на найближчій сесії по суті заяву ПП "Вертлюг" від 08.10.2018 про облаштування безперешкодного як з вул. Богданівська, так і з вул. Пластова, проїзду, доїзду, виїзду до орендованої позивачем земельної ділянки та належного йому приміщення, а також, у зв`язку із виробничими потребами, заїзду та виїзду у власне виробниче приміщення, розміщене на орендованій земельній ділянці у м. Львові на вул. Богданівській, 42/14, площею 0,1354 га, кадастровий №4610137200:08:012:0039, шляхом вилучення із земельної ділянки, що належить Львівській міській раді, кадастровий №4610137200:08:012:0042 площею 0,5834 га за адресою: м. Львів, вул. Богданівська, 42/1, частини земельної ділянки для облаштування заїзду/проїзду/виїзду як з вул. Богданівська, так і з вул. Пластова, в межах червоних ліній, передбачених ДБН, до орендованої позивачем земельної ділянки, та встановлення земельного сервітуту в тій частині міжквартальних проїздів відповідно до вимог закону, в якій червоні лінії неможливі, та зобов`язання відповідача прийняти рішення про вилучення із земельної ділянки, кадастровий №4610137200:08:012:0042, частини земельної ділянки для облаштування заїзду/проїзду/виїзду в межах червоних ліній, передбачених ДБН, до орендованої позивачем земельної ділянки та приміщення чи встановлення земельного сервітуту.
4.10. Таким чином, спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю/відсутністю підстав для зобов`язання відповідача вчинити дії, а саме розглянути заяву позивача про облаштування проїзду, доїзду, виїзду до орендованої позивачем земельної ділянки та виробничого приміщення щляхом вилучення частини земельної ділянки чи встановлення земельного сервітуту.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення з огляду на таке.
5.2. Предметом позову у цій справі є вимоги про зобов`язання Львівської міської ради розглянути на найближчій сесії по суті заяву ПП "Вертлюг" від 08.10.2018 про облаштування безперешкодного як з вул. Богданівська так і з вул. Пластова, проїзду, доїзду, виїзду до орендованої позивачем земельної ділянки та належного йому приміщення, шляхом вилучення із земельної ділянки, що належить Львівській міській раді, кадастровий №4610137200:08:012:0042 площею 0,5834 га за адресою: м. Львів, вул. Богданівська, 42/1, частини земельної ділянки для облаштування заїзду/проїзду/виїзду як з вул. Богданівська так і з вул. Пластова в межах червоних ліній, передбачених ДБН, до орендованої позивачем земельної ділянки, чи встановлення земельного сервітуту.
5.3. Позовні вимоги обґрунтовані необхідністю використання під`їзних шляхів для користування орендованою земельною ділянкою та необхідністю облаштування безперешкодного проїзду, доїзду, виїзду до цих об`єктів. На думку позивача, відповідачем з порушенням договору оренди земельної ділянки створюються перешкоди в діяльності підприємства та у використанні майна, оскільки перекривається існуючий заїзд до нього.
5.4. Суди, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПП "Вертлюг", зокрема, зазначили, що позивач не може втручатися у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування щодо вилучення із земельної ділянки частини земельної ділянки для облаштування заїзду/проїзду/виїзду до орендованої позивачем земельної ділянки та приміщення.
5.5. Колегія суддів зазначає, що відповідно до Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина 2 статті 6); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19).
5.6. Як встановлено судами, земельна ділянка із кадастровим №4610137200:08:012:0042, загальною площею 0,5834 га за адресою: м. Львів, вул. Богданівська, 42/1, з якої позивач просив вилучити частину земельної ділянки для облаштування проїзду (заїзду), перебуває у власності Львівської міської ради та передана в оренду згідно з договором оренди землі від 15.11.2012, який укладений на 10 років терміном до 20 вересня 2022 року (пункт 8 договору) та станом на час розгляду цієї справи є чинним.
5.7. Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.
5.8. Згідно зі статтею 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі: - закінчення строку, на який його було укладено; - викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; - поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; - смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; - ліквідації юридичної особи - орендаря; - відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; - набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; - припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства/концесії); - припинення (розірвання) спеціального інвестиційного договору, укладеного відповідно до Закону України "Про державну підтримку інвестиційних проектів із значними інвестиціями". Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
5.9. З урахуванням наведених положень законодавства, судами встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження погодження орендарем внесення змін до договору оренди землі в частині вилучення земельної ділянки чи припинення такого договору, а також підстав для примусового припинення прав на земельну ділянку кадастровий номер 4610137200:08:012:0042, загальною площею 0,5834 га за адресою: м. Львів, вул. Богданівська, 42/1. З урахуванням наведеного суди зазначили, що суд не може втручатися у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування щодо вилучення із земельної ділянки частини земельної ділянки для облаштування заїзду/проїзду/виїзду до орендованої позивачем земельної ділянки та приміщення, а саме поділу такої ділянки. Тому суди дійшли висновку, що заявлена позивачем вимога не ґрунтується на нормах чинного законодавства.
5.10. Крім того, суди констатували, що позивачем поряд із вимогою про вилучення частини земельної ділянки, заявлено вимогу щодо встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки із кадастровим №4610137200:08:012:0042, яка, з огляду на особливості правового регулювання, є альтернативною вимогою щодо вилучення частини земельної ділянки (поділу земельної ділянки).
5.11. Суди, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, зазначили, що укладенню договору сервітуту передує виготовлення та затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права сервітуту, яке включає в себе погодження усіх зацікавлених осіб. Проте суди констатували, що позивач у позовній заяві зазначив, що він звертався до відповідача із заявою про встановлення земельного сервітуту, яка, на його думку, не була вирішена. Однак, із заяви від 08.10.2018 вбачається, що позивач зазначив лише про право на сервітут та просив відповідача встановити такий, проте у вказаній заяві не зазначено інформації про розмір частини земельної ділянки, на яку підлягав встановленню сервітут, меж такої ділянки, не долучено графічних документів, планів земельної ділянки, не заявлено вимог про надання дозволу на розробку технічної документації тощо.
5.12. Колегія суддів зазначає, що правовідносини щодо встановлення земельного сервітуту за своєю юридичною природою регулюються нормами земельного права і в субсидіарному порядку - нормами цивільного права.
5.13. Так, Земельним кодексом України у главі 16 визначено поняття "право земельного сервітуту", яке розглядається як право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) (частина 1 статті 98 Земельного кодексу України). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
5.14. Статтею 98 Земельного кодексу України визначено, що власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення земельних сервітутів, та наведено види таких земельних сервітутів.
5.15. Згідно зі статтею 100 Земельного кодексу України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
5.16. Статтею 400 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
5.17. Також статтею 401 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
5.18. Відповідно до статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
5.19. Положеннями статті 404 Цивільного кодексу України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
5.20. Водночас колегія суддів зазначає, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).
5.21. За змістом частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
5.22. Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
5.23. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
5.24. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
5.25. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
5.26. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави- учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
5.27. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
5.28. Додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
5.29. Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.