ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Єленіної Ж. М., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20 (провадження № 14-77цс21)
за заявою ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2021 року
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 на підставі Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР) звернувся до суду із заявою про відшкодування моральної шкоди,завданої незаконним арештом, у розмірі 1 500 000,00 грн.
Заява мотивована тим, що 29 липня 2010 року постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) (накладено адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту терміном 15 діб).
Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI"Про судоустрій і статус суддів" внесені зміни до санкції статті 185-3 КУпАП (в абзаці другому частини першої та абзаці другому частини другої цієї статті слова "від шести до дванадцяти" замінено словами "від двадцяти до ста"; в абзаці другому частини першої цієї статті слова "або адміністративний арешт на строк до п`ятнадцяти діб" виключено).
03 серпня 2010 року постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська постанову суду від 29 липня 2010 року було приведено у відповідність із вказаним Законом, а саме зазначено: " ОСОБА_1 піддано адміністративному стягненню за правопорушення, передбачене частиною першою статті 185-3 КУпАП, від адміністративного арешту звільнено".
27 серпня 2010 року постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано зазначені постанови і провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 185-3 КУпАП закрито у зв`язку з недоведеністю вини останнього у вчиненні адміністративного правопорушення.
ОСОБА_1 вважав, що постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2010 року встановлено незаконність його арешту.
Крім цього, ОСОБА_1 посилався на те, що перед звільненням з-під арешту його було викрадено невідомими йому особами та поміщено до психіатричної лікарні, звідки його доставили до суду для оголошення судового рішення про звільнення та повторно доставили до місця арешту. Звідти через деякий час він остаточно був звільнений. Вважав такі дії незаконними, такими, що свідчать про протиправне позбавлення його свободи та порушення його прав.
Заявник зазначав, що протягом багатьох років він неодноразово звертався до суду з різними вимогами про відшкодування моральної шкоди у зв`язку із зазначеними подіями і суди задовольняли його вимоги.
Вважав, що вказаними судовими рішеннями стягнено моральну шкоду, завдану лише окремими та другорядними порушеннями при здійсненні незаконного арешту, проте основна моральна шкода, якої було завдано ОСОБА_1, оцінюється заявником у загальному розмірі 1 500 000,00 грн та полягає в порушенні його прав при арешті та його відбуванні, приниженні честі, гідності та ділової репутації, необхідності докладання зусиль для налагодження звичного життя, погіршенні здоров`я тощо.
Ураховуючи викладене та посилаючись на положення Закону № 266/94-ВР, пункт 5 статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, статтю 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція), просив суд відшкодувати моральну шкоду в зазначеному ним розмірі.
05 листопада 2020 року ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська заяву ОСОБА_1 залишено без руху у зв`язку з недотриманням заявником вимог статей 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме не зазначено іншу сторону у справі, заява не містила підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову до цього ж відповідача.
17 грудня 2020 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу. Повертаючи заяву, суд першої інстанції вказав, що недоліків, указаних в ухвалі про залишення заяви без руху, ОСОБА_1 не усунув, що є підставою для повернення заяви.
01 березня 2021 року постановою Дніпровського апеляційного суду в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, а ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, зазначив, що Закон № 266/94-ВР не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, а тому така вимога може розглядатись у порядку позовного провадження, особа повинна звернутися до суду з позовною заявою, а суд позбавлений можливості на власний розсуд визначати відповідача у справі.
У березні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2021 року, у якій він, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення попередніх інстанцій, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Заявник вказував, що Закон № 266/94-ВР дозволяє звернутися до суду саме із заявою про відшкодування моральної шкоди, без зазначення відповідача, а не лише з позовною заявою.
08 лютого 2022 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2021 року залишено без змін.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що заява про відшкодування моральної шкоди розглядається судом з урахуванням фактичних обставин щодо наявності моральної шкоди в межах, встановлених саме цивільним законодавством, з дослідженням доказів, у тому числі висновків експертизи. Такі процесуальні дії суду притаманні змагальному процесу, яким є позовне провадження.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що стаття 136 Цивільного процесуального кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦПК УРСР 1963 року) "Прийняття заяви", яка діяла на час прийняття Закону № 266/94-ВР та час прийняття наказу Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст) від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 "Про затвердження Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (далі - наказ № 6/5/3/41), зазначала, що суддя одноособово вирішує питання про прийняття заяви у цивільній справі, суддя відмовляє в прийнятті заяви. Одночасно стаття 137 ЦПК УРСР 1963 року визначала форму позовної заяви,відносно якої суддя мав право здійснити дії, зазначені у статті 136 цього Кодексу.
Лише у ЦПК України 2004 року, як і в наступних редакціях цього Кодексу, у параграфі 1 глави 1 розділу 3 розмежовуються поняття "заява у позовному провадженні"та "позовна заява".
Велика Палата Верховного Суду вказала, що термін "заява" при зверненні потерпілої особи до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди зі змісту Закону № 266/94-ВР та наказу № 6/5/3/41 слід розуміти як вимогу про відшкодування шкоди і такі справи слід розглядати за правилами позовного провадження. До того ж не має значення назва такої вимоги, якщо з її змісту вбачаються всі складові елементи відповідно до вимог статті 175 ЦПК України.
При цьому позивачем у цих справах повинна бути потерпіла особа, а відповідачем - державав особі відповідного органу. Державне казначейство України не може бути окремим відповідачем у цих справах, оскільки належним відповідачем у цих справах є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15).
Незазначення відповідача за поданими вимогами позбавляє в подальшому суд у випадку встановлення його неналежності здійснити процесуальні дії щодо його заміни на належного відповідача, оскільки таких правомочностей, як притягнення відповідача до участі у справі за власною ініціативою, у суду не передбачено процесуальним законом, що порушує принцип незалежності та безсторонності суду в поєднанні з принципом диспозитивності.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним арештом, у розмірі 1 500 000,00 грн. Указаний розмір не є мінімальним розміром відшкодування моральної шкоди, що встановлений законом, а значно більший від гарантованого державою мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, який повинен визначити суд у будь-якому випадку. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що такі вимоги підлягають розгляду в порядку позовного провадження, де позивачем є сама потерпіла особа ( ОСОБА_1 ), відповідачем має бути держава в особі відповідного органу.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що в контексті цієї справи та своєї заяви ОСОБА_1 мав звернутися до суду з вимогою саме в порядку позовного провадження з дотриманням вимог, передбачених положеннями статей 175, 177 ЦПК України, а тому залишила оскаржувані судові рішення без змін.
В узагальнюючому вигляді висновки Великої Палати Верховного Суду такі: вказана категорія справ підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства в позовному провадженні, звернення може бути назване як заява, так і позовна заява, однак позивач має дотримуватися вимог, передбачених статтями 175, 177 ЦПК України щодо форми і змісту позовної заяви.
Погоджуємося з висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що спори про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, підлягають розгляду в цивільному судочинстві в порядку позовного провадження відповідно до пункту 2 частини другої статті 19 ЦПК України.
Проте не погоджуємося з висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що ОСОБА_1 мав звернутися до суду з дотриманням вимог, передбачених положеннями статей 175, 177 ЦПК України, тому висловлюємо окрему думку відповідно до статті 35 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Заявник вимагав відшкодування моральної шкоди, що регулюється нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Законом № 266/94-ВР.
Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Згідно зі статтею 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
Згідно зі статтею 3 Закону № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду; вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону № 266/94-ВР).
Частинами першою та другою статті 12 Закону № 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно із частиною першою статті 12 Закону № 266/94-ВР.
Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
З огляду на наявність спору про право у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, такі справи підлягають розгляду в порядку позовного провадження.
Відповідно до частин першої та другої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.