Постанова
Іменем України
28 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 265/2468/19
провадження № 51-6142 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Короля В.В., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Круценко Т.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Голінка І.І. на ухвалу Донецького апеляційного суду від 15 листопада 2021 року у кримінальному провадженні № 12019050790000219 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Запоріжжя, жителя АДРЕСА_1 ),
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця м. Праги, Чехія, жителя АДРЕСА_2 ),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 189 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 17 серпня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засуджено за ч. 3 ст. 189 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років кожному.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
Також вироком суду вирішено питання щодо речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими у тому, що вони 05 лютого 2019 року, у період часу з 02:30 до 03:10, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись за місцем проживання потерпілого ОСОБА_3, а саме в приміщенні квартири АДРЕСА_3, діючи умисно, за попередньою змовою між собою, супроводжуючи свої дії насильством, небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, яке полягало у завданні множинних ударів кулаками та ногами по обличчю та тулубу, а також битою по тулубу потерпілого, припалюванні недопалка до повіки ока, виказували погрози на його адресу та вимагали 1 000 грн. У результаті дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_3 заподіяно легкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 15 листопада 2021 року апеляційну скаргу прокурора Яновської О.М. залишено без задоволення, а вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 17 серпня 2021 року - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор Голінко І.І. ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засуджених через м`якість, та неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність. Не оспорюючи доведеності винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та встановлених судом фактичних обставин, зазначає, що апеляційний суд формально погодився з можливістю виправлення засуджених без реального відбування покарання. Зокрема зауважив, що апеляційний суд належним чином не врахував тяжкості вчиненого злочину та конкретних обставин справи, а тому вважає, що, перебуваючи на волі, засуджені мають можливість продовжувати свою злочинну діяльність. Вказує, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_1, усвідомлюючи неминучість призначення йому покарання, визнав свою вину лише під час судового розгляду, а ОСОБА_2 спочатку заперечував факт побиття ним потерпілого та вимагання грошей і лише через значний проміжок часу повідомив суд про визнання вини та щире каяття. Крім того, наголошує, що призначаючи покарання та звільняючи засуджених від його відбування, судами не було враховано думку потерпілого щодо покарання, не враховано досудову доповідь органу пробації, а також обставину, яка обтяжує покарання, а саме вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння. Вважає, що добровільне відшкодування потерпілому завданого збитку відбулось перед видаленням суду до нарадчої кімнати, що свідчить про бажання засуджених уникнути відповідальності, а не про усвідомлення протиправності своїх дій. З огляду на викладене стверджує, що лише реальне покарання сприятиме виправленню ОСОБА_1 й ОСОБА_2 та попередженню вчинення ними нових злочинів.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Круценко Т.В. підтримала касаційну скаргу прокурора Голінка І.І., просила ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 189 КК України, й правильність кваліфікації їх дій у касаційній скарзі прокурором не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
У касаційній скарзі прокурор вказує про безпідставне звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Крім того, прокурор зазначає, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.
Зокрема вважає, що апеляційний суд належним чином не врахував тяжкості вчиненого злочину та конкретних обставин справи, відсутність щирого каяття, наявність обтяжуючої покарання обставини, а також думку потерпілого щодо призначеного покарання.
З такими доводами прокурора, що викладені в касаційній скарзі, колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.
Так, відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Разом з тим, з огляду на дискреційні повноваження суд також вправі звільнити особу від відбування призначеного покарання з випробуванням за наявності для цього підстав.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання, суд врахував тяжкість вчиненого злочину та його наслідки, відношення засуджених до вчиненого злочину, висновки, викладені у досудовій доповіді органу пробації, та думку потерпілого щодо призначеного покарання.
Місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_1 вчинив тяжкий злочин, раніше не судимий, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, працює, має на утриманні малолітню дитину, за місцем проживання характеризується позитивно. ОСОБА_2 вчинив тяжкий злочин, в силу ст. 89 КК України не судимий, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, працює, за місцем роботи характеризується позитивно, має на утриманні двох малолітніх дитей та вагітну дружину.
Обставинами, які пом`якшують покарання засудженим, судом визнано щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку. Обставиною, яка обтяжує покарання засудженим, судом визнано вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.
Беручи до уваги конкретні обставини справи та особу засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення їм мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 189 КК України, а саме у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Разом з тим, враховуючи відношення засуджених до вчиненого ними злочину, та думку потерпілого, якому відшкодовано завдані збитки, місцевий суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без ізоляції їх від суспільства та звільнив від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
При цьому, з огляду на вимоги ст. 77 КК України суд дійшов висновку про відсутність підстав для призначення засудженим додаткового покарання у виді конфіскації майна, яке передбачене санкцією ч. 3 ст. 189 КК України.
На переконання колегії суддів, призначене засудженим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для їх виправлення і попередження нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК України. З огляду на вимоги ст. 50 КК України таке покарання узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу.
При цьому, врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд обґрунтовано дійшов висновку про можливість виправлення засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реального відбування покарання, але за умови здійснення за ними контролю з боку уповноваженого органу з питань пробації, на підставі статей 75, 76 КК України.
Таким чином, зі змісту вироку вбачається, що під час його постановлення місцевий суд в повному обсязі врахував характер вчиненого засудженими злочину, дані про їх особу, при цьому навів достатні та переконливі мотиви прийнятого рішення.