ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 664/2665/20
провадження № 51 - 5548 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді Марчук Н.О.,
суддів: Макаровець А.М., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Крота І.М.,
прокурора Піх Ю.Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника Коломойцевої Н.Л. на вирок Цюрупинського районного суду Херсонської області від 20 травня 2021 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року стосовно
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця та мешканця
АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Цюрупинського районного суду Херсонської області від 20 травня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
Херсонський апеляційний суд 09 вересня 2021 року в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України вирок суду першої інстанції змінив, у мотивувальній частині вироку виключив посилання на вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення за попередньою змовою із ОСОБА_2 та зазначив, що кримінальне правопорушення вчинене ОСОБА_1 за попередньою змовою з особою, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження; в решті вирок залишив без змін.
За вироком суду з урахуванням внесених судом апеляційної інстанції змін ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 20 вересня 2020 року приблизно о 01.30 за попередньою змовою з особою, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, через вхідні двері проник до будинку АДРЕСА_2, звідки таємно, повторно викрав чуже майно (побутові та особисті речі), спричинивши потерпілому ОСОБА_3 матеріальних збитків на загальну суму 7 944,92 грн.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
За змістом касаційної скарги захисник Коломойцева Н.Л., не погоджуючись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Свої вимоги захисник обґрунтовує тим, що висновки суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, щодо винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому злочині ґрунтуються на суперечливих показаннях свідків та недопустимих доказах, яким, на її думку, не надана належна правова оцінка. Суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив викладених в апеляційній скарзі доводів, не дослідив повторно докази та постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника, просив судові рішення стосовно ОСОБА_1 залишити без зміни.
Мотиви Суду
Положенням ч. 1 ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною 2 цієї статті визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
За змістом ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
У поданій касаційній скарзі захисник Коломойцева Н.Л. порушує питання про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, покликаючись на ненадання належної оцінки показанням обвинуваченого та свідків й безпідставну відмову судом апеляційної інстанції в задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів.
Проте зазначені доводи Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального процесуального закону.
Так, викладені в касаційній скарзі доводи щодо неналежної оцінки показань обвинуваченого та свідків фактично стосуються переоцінки доказів і неповноти судового розгляду, що не є предметом касаційного перегляду в розумінні ст. 438 КПК України.
При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
При цьому суд першої інстанції врахував:
- показання свідка ОСОБА_4 про те, що влітку 2020 року він бачив, як ОСОБА_1 та ще один чоловік вибігали з будинку потерпілого ОСОБА_3 . Зайшовши до будинку, він та ОСОБА_3 побачили безлад і викликали поліцію;
- показання свідка ОСОБА_5 про те, що влітку 2020 року він почув крики ОСОБА_3 про допомогу спіймати ОСОБА_1, який вкрав у нього речі. ОСОБА_3 наздогнав ОСОБА_1 та між ними почалася бійка. ОСОБА_1 був одягнутий в камуфляжні штани та куртку ОСОБА_3 . Після приїзду поліції у ОСОБА_1 знайшли невеликий магнітофон та радіо, які належали ОСОБА_3 ;
- показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про те, що влітку 2020 року ОСОБА_3 повідомив їм, що його обікрали вдома двоє чоловіків, одним з яких був ОСОБА_1, та яких згодом вони затримували;
дані, що містяться у:
- протоколі огляду місця події від 20 серпня 2020 року, згідно з яким було зафіксовано огляд речей, виданих ОСОБА_1 ;
- висновках експертів від 18 вересня 2020 року № 1860-МТ, № 1862-МТ, № 1864-МТ про вартість викрадених у ОСОБА_3 речей.
Дослідивши зібрані у справі докази, суд першої інстанції встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та, ухвалюючи вирок, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 вчинив інкримінований йому злочин.
Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість, з дотриманням вимог статей 85 - 89, 94, 95, 97 КПК України.
При цьому суд першої інстанції дав оцінку показанням ОСОБА_1 в частині невизнання провини в інкримінованому йому злочині та не встановив того, що допитані в судовому засіданні свідки обмовили обвинуваченого, оскільки їхні показання узгоджуються між собою та з іншими здобутими у кримінальному провадженні та дослідженими в судовому засіданні доказами.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.
Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Так, обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, суд першої інстанції, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості та обставини вчиненого ним злочину, відсутність пом`якшуючих обставин та наявність обтяжуючої обставини - рецидив злочину, дані про особу винного, зокрема його посередню характеристику.
Призначене ОСОБА_1 покарання за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення нових злочинів та відповідає вимогам статей 50, 65- 67 КК України.
Суд касаційної інстанції вважає, що призначене судом першої інстанції покарання відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи.
Крім того, наведені в касаційній скарзі доводи сторони захисту, аналогічні доводам її апеляційної скарги, були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, який, розглядаючи апеляційну скаргу захисника на вирок суду першої інстанції, з дотриманням вимог 404, 405, 407, 412-414 КПК України проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.
За результатами перегляду вироку суду першої інстанції суд апеляційної інстанції з урахуванням конкретних обставин справи погодився з оцінкою доказів, досліджених місцевим судом і врахованих при доведенні винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, належним чином умотивувавши свої висновки.
При цьому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив про те, що стороною обвинувачення надано достатні докази, які доводять вину обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується й колегія суддів касаційного суду.
Щодо доводів сторони захисту про безпідставну відмову судом апеляційної інстанції у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, то Суд зауважує про таке.
Згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК України повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання учасників судового провадження допускається лише за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визнає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так і однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.
Сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може слугувати підставою для їхнього обов`язкового повторного дослідження.