Постанова
Іменем України
27 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 321/1260/19
провадження № 61-1297св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», яка підписана представником Вовнюк Віталією Анатоліївною, на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2021 року в складі судді: Кравченко Н. О., та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Дашковської А. В., Онищенка Е. А.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про стягнення коштів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 08 грудня 2013 року між позивачем та банком укладено договір № SАМDNWFD0070030042700, вклад «Депозит плюс» на суму 8 000 грн, строком на 12 місяців під 21 % річних.
Відповідно до договору відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховано суму вкладу. Договір укладено строком на 12 місяців, тобто до 08 грудня 2014 року включно. Впродовж дії договору здійснювалася капіталізація відсотків за договором, а також вклад неодноразово поповнювався ОСОБА_1 , а саме: 01 січня 2014 року сума вкладу поповнена на 2 000 грн; 03 січня 2014 року на 1 000 грн; 11 січня 2014 року на 11,02 грн; 04 лютого 2014 року на 7 000 грн; 07 лютого 2014 року на 1 990,05 грн; 11 березня 2014 року - 0,50 грн; 11 березня 2014 року - 17,70 грн. Внаслідок чого загальна сума депозитного вкладу станом на 05 серпня 2014 року складає 20 650 грн.
Згідно умов договору його дія припиняється з виплатою вкладнику всієї суми вкладу разом з процентами, нарахованими відповідно до умов договору. Проте, по закінченню строку договору йому не виплачено суму вкладу з нарахованими процентами.
За умовами договору, вкладник має право достроково розірвати договір, при цьому якщо строк дії договору продовжено один або декілька разів, проценти за кожний повний строк вкладу виплачуються у повному обсязі. До цього часу вклад та нараховані проценти йому не повернуто.
Відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання щодо повернення позивачу вкладу за договором строкового банківського вкладу (депозиту), у наслідок чого утворилась заборгованість, до складу якої входить: 20 650 грн - сума депозитного вкладу; 23 498,58 грн - сума відсотків за користування вкладом за період (із 01 березня 2014 року до 01 серпня 2019 року); 2 837,82 грн - 3 % річних та 21 122,78 грн - інфляційні втрати на підставі статті 625 ЦК України; 1 035 804,00 грн - пеня на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а всього - 1 080 414,60 грн.
ОСОБА_1 просив:
стягнути на його користь з АТ КБ «ПриватБанк» кошти у розмірі 1 080 414,60 грн, з яких:
20 650 грн - сума депозитного вкладу;
23 498,58 грн - сума відсотків за користування вкладом за період (із 01 березня 2014 року до 01 серпня 2019 року);
2 837,82 грн - 3 % річних та 21 122,78 грн - інфляційні втрати на підставі статті 625 ЦК України;
1 035 804,00 грн - пеня на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанції
Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 березня 2020 року в складі судді: Машкіної Н. В., залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 16 червня 2020 року в складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З., позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк», на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором банківського вкладу від 08 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070030042700 у розмірі: 20 650,00 грн - сума депозитного вкладу, 23 498,53 грн - відсотки за вкладом, 2 837,82 грн - 3 % річних, 21 122,78 грн - індекс інфляції, 226 117,50 грн - пеня відповідно до статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а всього 294 226,63 грн. Сума відсотків на депозитні кошти та пеня зазначені без відрахування податків і зборів, які підлягають утриманню у встановленому законом порядку.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що відповідач не повернув кошти позивачу, внесенні ним на банківський рахунок, чим порушив права та інтереси позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суми депозитного вкладу, відсотків за вкладом, 3 % річних та індексу інфляції, відповідно до статті 625 ЦК України, пеня, відповідно до статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». У задоволенні інших позовних вимог відмовлено через сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 березня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 червня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що встановивши факт укладення між сторонами договору банківського вкладу і внесення позивачем грошових коштів у заявленому розмірі, суди зробили висновок про наявність правових підстав для стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу та штрафних санкцій, оскільки відповідачем не доведено виконання належним чином своїх зобов`язань щодо повернення банківського вкладу позивачу. Судами стягнуто з відповідача на користь позивача 20 650,00 грн - сума депозитного вкладу, 23 498,53 грн - відсотки за вкладом, 2 837,82 грн - 3 % річних, 21 122,78 грн - індекс інфляції та 226 117,50 грн - пеня. Стягуючи пеню у розмірі, який більше ніж у 5 разів перевищує розмір заборгованості за депозитом та відсотками, суди не врахували висновки щодо застосування положень статті 551ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема у справах: № 761/26293/16-ц, № 757/32522/17-ц, № 201/18575/17, № 757/18977/18-ц, № 757/53464/18, № 757/49408/18-ц. Таким чином суди при ухваленні оскаржуваних рішень не застосували положення статті 551 ЦК України.
Суд касаційної інстанції зазначив, що у справах про стягнення заборгованості для покладення відповідальності на боржника обов`язковим є встановлення факту прострочення у зобов`язаннях. Разом з тим, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вирішуючи справу та ухвалюючи рішення про стягнення відсотків за користування вкладом у розмірі 23 498,53 грн, нарахованих із березня 2014 року по липень 2019 року, тобто за 65 місяців, не встановили коли позивач звернувся до банку з вимогою про повернення вкладу, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження такого звернення, а позивач стверджує про початок прострочки банку почався з 01 березня 2014 року. Встановлення цієї обставини є визначальною, оскільки за умовами договору сторони передбачили його дію протягом 12 місяців з можливістю автоматичної пролонгації на такий же термін у разі неповідомлення вкладником про припинення його дії. Встановлення цієї обставини має значення для правильного вирішення справи, оскільки з датою розірвання договору, а також з тим, чи було таке розірвання достроковим, залежить як розмір відсотків, які повинен нарахувати банк (звичайний чи знижений), так і початок вчинення банком прострочки, відповідно і період нарахування штрафних санкцій на підставі статті 625 ЦК України та частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Отже, судам належало встановити, чи звертався позивач до банку з заявою про повернення коштів, або чи таким зверненням є пред`явлений позов.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанції
Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 проценти за договором від 08 грудня 2013 року № SAMDNWFD 0070030042700 в сумі: 20 650 грн - сума депозитного вкладу; 2 798,27 грн - відсотки за вкладом за період з 11 березня 2013 року по 15 листопада 2014 року, 583,21 грн - відсотки за період з 16 листопада 2014 року по 01 серпня 2019 року (відсотки за депозитний вклад за період з 11 березня 2014 року по 01 серпня 2019 року - 3 381,48 грн), три проценти річних за статтею 652 ЦК України з 15 листопада 2014 року по 01 серпня 2019 року в сумі 3 311,02 грн, індекс інфляції - 1 123,03 грн; пеня відповідно до статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» - 23 448,27 грн, а всього: 51 330,59 грн.
Сума відсотків на депозитні кошти та пеню зазначені без відрахування податків і зборів, які підлягають утриманню у встановленому законом порядку.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що:
згідно пункту 5 договору у сторін є право достроково розірвати діючий договір, повідомивши один одного за два дні до дати розірвання договору. Якщо договір розривається до спливу строку вкладу, вкладнику повертається сума вкладу, за неповний строк вкладу проценти нараховуються та сплачуються за зниженою ставкою (пункт 6 договору). Розмір зниженої процентної ставки договором не визначений. Відповідно до умов договору, вкладник має право достроково розірвати договір, при цьому якщо строк дії договору було продовжено один або декілька разів, проценти за кожний повний строк вкладу виплачуються в повному обсязі. До цього часу вклад та нараховані проценти не було йому повернуто;
на вимогу позивача ОСОБА_1 вклад не повернуто, що не оспорюється представником відповідача в судовому засіданні. По закінченні строку договору 08 грудня 2014 року позивачу також не було виплачено суму вкладу з нарахованими процентами, що не оспорюється представником відповідача в судовому засіданні;
відповідно до умов договору, вкладник має право достроково розірвати договір, при цьому якщо строк дії договору було продовжено один або декілька разів, проценти за кожний повний строк вкладу виплачуються в повному обсязі. До цього часу вклад та нараховані проценти не було йому повернуто. Відповідач належним чином не виконав зобов`язання щодо повернення позивачеві вкладу за договором строкового банківського вкладу(депозиту) в наслідок чого утворилась заборгованість сплати суми вкладу та нарахованих відсотків, які підлягають стягненню з відповідача;
позивач звертався за поверненням вкладу і лист банком отримано 13 листопада 2014 року, тобто, договір вважається розірваним, з урахуванням положення пункту 5 договору, а саме - 15 листопада 2014 року. Оскільки банк, отримавши лист від вкладника про повернення депозиту, договір вкладу б/н від 08 грудня 2013 року не був прологований. Законом передбачено обов`язок банку разом з поверненням вкладу (депозиту) виплатити і нараховані проценти. Право клієнта на розірвання договору банківського рахунку в односторонньому порядку безумовне. Договір вважається розірваним з моменту отримання банком заяви про закриття рахунку;
враховуючи, що договором вкладу від 08 грудня 2013 року визначено ставку нарахування процентів за вкладом у розмірі 19 %, до визначеної дати банком повинні нарахуватися 19 % річних, оскільки положення додаткової угоди про збільшення процентної ставки з урахуванням дострокового розірвання договору застосовуватись не може, а зменшена договором не визначена. Згідно частини шостої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. Таким чином, сума депозиту з процентами з урахуванням капіталізації на 15 листопада 2014 року склала 23 448,27 грн, з яких сума депозиту 20 650 грн та % з капіталізацією 2 798,27 грн, які не були повернуті на вимогу позивача та підлягають стягненню на користь позивача;
у частині першій статті 1058 ЦК України визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Згідно з частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19);
укладений сторонами договір не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неповного виконання зобов`язань після закінчення терміну його дії. Станом на 27 січня 2017 року договір банківського вкладу розірвано, що встановлено іншим судовим рішенням, умовами договору розмір процентів, які банк повинен сплачувати вкладнику по закінченні строку договору не визначено, тому згідно частини другої статті 1070 ЦК України банк має сплатити вкладнику проценти у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Таким чином проценти за період після розірвання договору банківського вкладу у період з 16 листопада 2014 року по 04 травня 2017 року повинні розраховуватися за ставкою 1% річних. Тобто сума відсотків, нарахованих до розірвання договору і після разом складає 3 381,48 грн;
3 % річних за період з 16 листопада 2014 року по 01 серпня 2019 року складають 3 311,02 грн;
оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16, від 01 червня 2016 року у справі № 6-2558цс15, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1699цс16, від 13 березня 2017 року у справі № 6-2128цс16. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19);
сума пені за період з 01 серпня 2018 року по 01 серпня 2019 року (дату звернення) у розмірі 3 % за кожен день згідно частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» складає 256 758,56 грн. З урахуванням заяви відповідача про застосування статті 551 ЦК України стягненню підлягає сума в розмірі заборгованості за депозитом із відсотками (нарахованими на день розірвання договору), що дорівнює 23 448,27 грн;
індекс інфляції складає 1 123,03 грн;
інші позовні вимоги є необґрунтованими;
суди відхилили посилання відповідача, що саме ТОВ ФК «Фінілон» повинно повертати банківські вклади замість АТ КБ «ПриватБанк». Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до частини третьої статті 205 ЦК України у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Депозитний договір № SAMDNWFD 0070030042700 від 08 грудня 2013 року не містять положень про внесення змін про переуступку АТ КБ «ПриватБанк» банківського вкладу іншим особам шляхом мовчання. Згідно частини другої статті 1059 ЦК України у разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним. Отже, будь-які усні чи мовчазні зміни до письмового договору банківського вкладу є нікчемними. З врахуванням зазначеного суд договір про переведення боргу № б/н від 17 листопада 2014 року, укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди самого вкладника ОСОБА_1 , яка є стороною письмового договору банківського вкладу, є нікчемним.
Аргументи учасників справи
АТ КБ «ПриватБанк» 19 січня 2021 року засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Вовнюк В. А., на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2021 року, в якій просило: змінити мотивувальну частину рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2021 року шляхом виключення з неї речення: «з врахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що договір про переведення боргу № б/н від 17 листопада 2014 року, укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди самого вкладника ОСОБА_1 , яка є стороною письмового договору банківського вкладу, є нікчемним в силу положень частини першої статті 520, частини першої статті 654, частини другої статті 1059 ЦК України»; рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд безпідставно посилався на докази, що начебто підтверджують факти укладення депозитного договору, розмір заборгованості за вказаним договором, наявність зобов`язань відповідача перед позивачем за вказаним договором, на виписку від 05 серпня 2014 року та квитанції про начебто поповнення депозитного вкладу. Всі документи датовані другим півріччям 2014 року, тобто, до укладення договору переведення боргу і в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджували б наявність заборгованості банку перед позивачем починаючи з 17 листопада 2014 року. Матеріали справи містять належні, допустимі та достовірні докази, які підтверджують факт переведення банком боргу на користь ТОВ «ФК «Фінілон» на підставі договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року, який не був визнаний судом недійсним. Виписка № ID1001245327 від 05 серпня 2014 року не містить печаток та підписів;
письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час її виконання), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ;
позивачем не було надано оригіналів договору депозиту, оригіналів квитанцій, що свідчить про неможливість встановити факт внесення коштів за договором і сам факт укладення договору;
суд першої інстанції безпідставно встановив нікчемність договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року, неправильно застосувавши до спірних правовідносин положення статей 520, 654, 1059 ЦК України. Тому мотивувальна частина оскаржених рішень в частині встановлення факту нікчемності договору переведення боргу є необґрунтованою;
суди необґрунтованого нарахували пеню на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» та не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17;
у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Тобто після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється па законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі із виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються;
після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, тому пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується;
суди встановили, що спірний депозитний договір є розірваними з 15 листопада 2014 року, що виключало можливість задоволення вимоги про стягнення пені за період з 01 серпня 2018 року по 01 серпня 2019 року на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»;
внаслідок безпідставного встановлення судами факту нікчемності договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» суди фактично ухвалили судові рішення щодо неналежного відповідача - банку, і в порушення приписів статті 51 ЦПК України суди не залучили належного відповідача до розгляду справи.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року: відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні заяви АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання та дії рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2021 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2021 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року: у задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк», яке підписане представником Вовнюк В. А., про повідомлення часу, дати судового засідання та про розгляд справи за участю представників банку відмовлено; справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 09 лютого 2022 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:
суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 11 вересня 2019 року у справі № 591/678/16; від 12 вересня 2019 року у справі № 234/3636/16-ц; від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17;
судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 08 грудня 2013 року між позивачем та АТ КБ «Приват Банк» укладено договір № SАМDNWFD0070030042700, вклад «Депозит плюс» на суму 8 000 грн, строком на 12 місяців під 19 % річних.
На підставі договору відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховано суму вкладу. Договір укладено на строк 12 місяців, тобто до 08 грудня 2014 року включно.
У договорі № SАМDNWFD0070030042700 передбачено, що:
у сторін є право достроково розірвати діючий договір, повідомивши один одного за два дні до дати розірвання договору (пункт 5);
якщо договір розривається до спливу строку вкладу, вкладнику повертається сума вкладу, за неповний строк вкладу проценти нараховуються та сплачуються за зниженою ставкою. Розмір зниженої процентної ставки договором не визначений (пункт 6).
Згідно додаткової угоди від 08 грудня 2013 року на час депозиту встановлюється надбавка у вигляді 2 % річних.
Впродовж дії договору, здійснювалася капіталізація відсотків за договором, а також вклад неодноразово поповнювався ОСОБА_1 , а саме: 01 січня 2014 року сума вкладу поповнена на 2 000 грн; 03 січня 2014 року на 1 000 грн; 11 січня 2014 року на 11,02 грн; 04 лютого 2014 року на 7 000 грн; 07 лютого 2014 року на 1 990,05 грн; 11 березня 2014 року - 0,50 грн; 11 березня 2014 року - 17,70 грн. Внаслідок чого, загальна сума депозитного вкладу складає 20 650 грн, що підтверджується випискою № ID1001245327 від 05 серпня 2014 року, виданою начальником департаменту по координації роботи Кримського РУ, та оригіналами квитанцій про поповнення рахунку № НОМЕР_1 .
Згідно листа-відповіді, копію якого завірено належним чином адвокатом Ніконенком О. О. згідно статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», наданої провідним спеціалістом з розробки технологій ГО Г. В. Чорної ПАТ КБ «Приватбанк» повідомляє пана ОСОБА_1 , що на його вимогу: «Прошу Вас виплатити грошові кошти з мого депозитного вкладу № SАМDNWFD0070030042700, який було відкрито на території АР Крим», яке отримано 13 листопада 2014 року, банк приносить вибачення й з розумінням поставитися до ситуації у зв`язку із окупацією.
Суди встановили, що позивач звертався за поверненням вкладу і лист банком отримано 13 листопада 2014 року, тобто договір вважається розірваним з урахуванням положення ч. 5 Договору, а саме - 15 листопада 2014 року. Оскільки банк, отримавши лист від вкладника про повернення депозиту, договір вкладу б/н від 08 грудня 2013 року не був прологований.
На вимогу позивача ОСОБА_1 вклад не повернуто, що не оспорюється представником відповідача в судовому засіданні. По закінченні строку Договору 08 грудня 2014 року позивачу також не було виплачено суму вкладу з нарахованими процентами, що не оспорюється представником відповідача в судовому засіданні.
Позиція Верховного Суду
Щодо відсутності нікчемності договору про переведення боргу № б/н від 17 листопада 2014 року
При відхиленні доводів банку про те, що ТОВ ФК «Фінілон» повинно повертати банківські вклади замість банку суди вважали, що будь-які усні чи мовчазні зміни до письмового договору банківського вкладу є нікчемними. З врахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що договір про переведення боргу №б/н від 17 листопада 2014 року, укладений між банком та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди самого вкладника ОСОБА_1 , яка є стороною письмового договору банківського вкладу, є нікчемним в силу положень частини першої статті 520, частини першої статті 654, частини другої статті 1059 ЦК України.
Колегія суддів не погоджується з цим висновком судів з таких підстав.
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.