Постанова
Іменем України
21 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 461/1617/15-ц
провадження № 61-19201св20
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
заявник - заступник начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) Онишкевич Роман Іванович
заінтересовані особи: акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Крайник Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У березні 2020 року заступник начальника відділу відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) Онишкевич Р. І. звернувся до суду з поданням про визначення 1/2 частки майна боржника, а саме: квартири за адресою: АДРЕСА_1 , з метою виконання виконавчого листа № 461/1617/15-ц.
Подання мотивоване тим, що на примусовому виконанні перебуває виконавчий лист № 461/1617/15-ц, виданий Галицьким районним судом м.Львова 02 червня 2015 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») заборгованості у сумі 8 329 468,86 грн і судових витрат - 3 654,00 грн. У боржника відсутні кошти та майно, на які можна звернути стягнення, а єдиним майном боржника є належна йому 1/2 частка у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_2 . Дана квартира набута у власність дружиною боржника ОСОБА_2 за час перебування у шлюбі, а тому 1/2 частка даного майна належить іншому з подружжя, тобто ОСОБА_1 . Однак звернення стягнення на його частку можливе тільки у випадку визначення належної боржнику частки у праві власності на це майно.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2020 року у задоволенні подання заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) Онишкевича Р. І. про визначення частки майна боржника відмовлено.
Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні подання, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира є особистою власністю ОСОБА_2 , оскільки придбана нею за власні кошти. Частки у праві власност на це майна у боржинка немає, а тому відстутні підстави для її виділення.
Постановою Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2020 року скасовано.
Подання заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) Онишкевича Р. І. про визначення частки майна боржника - задоволено. Визначено частку майна ОСОБА_1 , яка належить йому на праві спільної сумісної власності, у розмірі 1/2 ідеальної частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 36,6 кв. м; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірна квартира є особистою власністю ОСОБА_2 , оскільки нею не доведено купівлю квартири за особисті кошти. Оскільки не спростовано презумпцію, що дана квартира не є спільною сумісною власністю як така, що придбана під час перебування у шлюбі ОСОБА_2 та боржника ОСОБА_1 тому останньому належить 1/2 частка у праві власності на квартиру, яка підлягає виділу з метою забезпечення виконання рішення суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить суд касаційної інстанції скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 25 січня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно визнав спірну квартиру спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та боржника ОСОБА_1 . Апеляційний суд помилково вважав, що якщо квартира придбана ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі з боржником, то вона належить обом з подружжя в рівних частках. Факт придбання спірної квартири у період шлюбу не є безумовною підставою для визнання її спільною сумісною власністю подружжя. Квартира придбана ОСОБА_2 за особисті кошти, а тому є її особистою власністю. При ухваленні оскаржуваної постанови суд не врахував висновків щодо застосування норм права у спірних подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України: від 07 грудня 2016 року в справі № 6-1568цс16, від 05 квітня 2017 року в справі № 367/3590/14-ц.
Позиції інших учасників
У лютому 2021 року Наконечна А. В. як представник АТ КБ «ПриватБанк» надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу. Однакдо відзиву не було додано жодних доказів на підтвердження її повноважень як представника сторони у цій справі, а тому згідно із статтею 183 ЦПК України суд повертає відзив особі, яка його подала без розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження від 13 жовтня 2016 року у відділі примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) перебуває на розгляді виконавче провадження ВП № 52657710 із примусового виконання виконавчого листа № 461/1617/15-ц, виданого Галицьким районним судом м. Львова 02 червня 2015 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у сумі 8 329 468,86 грн та судових витрат - 3 654,00 грн.
02 листопада 2016 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження.
У рамках виконавчого провадження ВП № 52657710 державним виконавцем з арештованих рахунків та пенсії боржника стягнено 19 501,67 грн. Іншого майна на яке можна звернути стягнення не виявлено.
Державним виконавцем встановлено, що боржник перебуває в шлюбі з ОСОБА_2 , який зареєстрований Лівобережним відділом реєстрації шлюбів міста Києва 08 жовтня 1983 року (актовий запис № 2521).
З даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що ОСОБА_2 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_1 14 листопада 2019 року набула у власність квартиру за адресою АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 14 листопада 2019 року, посвідченого державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Кіріловою Т. М., зареєстрованого в реєстрі за № 3-2208.
Згідно із договором купівлі-продажу квартири, ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_2 за ціною 256 200,00 грн.
Згідно вищевказаного договору купівлі-продажу, чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_1 надав свою згоду на купівлю дружиною цієї квартири.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У частині другій статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
ЄСПЛ вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).
Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
У частині першій статті 18 ЦПК України зазначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.
Порядок примусового звернення стягнення на майно особи при виконанні судових рішень встановлено Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон).