ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 500/7005/18
адміністративне провадження № К/9901/11103/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 500/7005/18
за позовом Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року (прийняте у складі судді - Іванова Е.А.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року (прийняту у складі колегії суддів: судді-доповідача Турецької І. О., суддів: Стас Л. В., Шеметенко Л. П.)
У С Т А Н О В И В :
I. Суть спору
1. У жовтні 2018 року Ізмаїльське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - Пенсійний фонд) звернулось до суду першої інстанції з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Управління державної виконавчої служби) в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу у розмірі 10 200 грн. від 24 вересня 2018 року у виконавчому провадженні №53029645 за повторне невиконання у повному обсязі рішення суду.
2. В обґрунтування позовних вимог вказує, що Управління державної виконавчої служби не мало підстав для прийняття спірної постанови, оскільки відсутні обставини невиконання, з його боку, судового рішення без поважних причин. Позивачем на виконання судового рішення, здійснено нарахування пенсії у розмірі 60368,57 грн., однак вказану суму не було виплачено у зв`язку з відсутністю коштів. Тобто, позивач вважає, що його вини щодо неналежного виконання судового рішення немає.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 червня 2011 року (справа №2-а-1595/11) зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Ізмаїл Одеської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, що передбачені ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі 8 (восьми) мінімальних пенсій та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законодавством, з 22 серпня 2010 року по 01 червня 2011 року, з урахуванням раніше виплачених сум за вказаний період.
3.1. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2014 року постанова Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 червня 2011 року була змінена та виключено з резолютивної частини другого та третього абзацу кінцеву дату « 01 червня 2011 року».
3.2. На виконання судового рішення Управлінням Пенсійного фонду України в м. Ізмаїл Одеської області було здійснено нарахування пенсії ОСОБА_1 по інвалідності з 22 серпня 2010 року.
3.3. Станом на лютий місяць 2015 року ОСОБА_1 нараховано 60367,57 грн.
3.4. На момент виникнення спірних правовідносин, рішення суду в частині виплати нарахованої суми пенсії виконано не було, у зв`язку з відсутністю фінансування.
3.5. 05 грудня 2016 року Управлінням державної виконавчої служби винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №53029645 з виконання виконавчого листа №2-а-1595/11, виданого 30 серпня 2016 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області.
3.6. 12 грудня 2016 року Пенсійний фонд надіслав лист за №11434/11 начальнику Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби, в якому зазначив, що в січні 2015 року постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду по справі № 2-а-1595/11 Управлінням виконано в частині здійснення нарахування з 22 серпня 2010 року по 22 липня 2011 року пенсії по інвалідності у розмірі, встановленому ч. 4 ст. 50, ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі 8 (восьми) мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, з урахуванням виплачених за цей час коштів.
3.7. Зокрема, ОСОБА_1 станом на лютий 2015 року нараховані кошти у сумі 60367,57 грн., в іншій частині постанову не виконано через відсутність бюджетного фінансування.
3.8. 21 грудня 2016 року Пенсійним фондом отримано постанову Управління державної виконавчої служби від 19 грудня 2016 року ВП №53029645 про накладення штрафу у розмірі 5100 грн. за невиконання судового рішення.
3.9. Дана постанова Управління державної виконавчої служби була оскаржена Пенсійним фондом в судовому порядку та постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області по справі №500/6690/16-а від 14 березня 2017 року, яка набрала законної сили у квітні 2017 року, її було скасовано.
3.10. В подальшому, 24 вересня 2018 року Управлінням державної виконавчої служби прийнято постанову у виконавчому провадження №53029645, якою накладено штраф на Пенсійний фонд у розмірі 10200 грн. за повторне невиконання рішення суду.
3.11. Листом від 08 жовтня 2018 року за №10041/11 Пенсійним фондом було повідомлено Управління державної виконавчої служби про те, що в січні 2015 року постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду по справі №2-а-1595/11 Управлінням виконано, а саме: здійснено нарахування з 22 серпня 2010 року по 22 липня 2011 року пенсії по інвалідності у розмірі, встановленому ч. 4 ст. 50, ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
3.12. Станом на лютий 2015 року, ОСОБА_1 , на виконання рішення суду, нараховано 60367,57 грн., але виплатити вказану суму управління не має змоги у зв`язку з відсутністю фінансування.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
4. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року позов задоволено.
4.1. Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що, у межах спірних правовідносин, Пенсійним фондом не було допущено повторності невиконання судового рішення, оскільки перша постанова про накладення штрафу на позивача за невиконання рішення в сумі 5100 грн. була скасована в судовому порядку. Тому, на думку судів попередніх інстанцій, Управління державної виконавчої служби не мало правових підстав застосовувати до Пенсійного фонду санкцію, передбачену ч.2 ст.75 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: накладення штрафу у подвійному розмірі.
4.2. Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13 червня 2018 року у справі №757/29541/14-а, зазначив, що невиконання судового рішення Пенсійним фондом в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення з боку держави та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
IV. Касаційне оскарження
5. Не погодившись з рішенням суду першої та постановою суду апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу.
5.1. Посилаючись на пункт 4 частини четвертої статті 328 та частину 3 статті 353 КАС України КАС України, скаржник зазначає, що суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення про права, свободи, інтереси скаржника не залучивши його до участі у справі. В свою чергу, судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки зазначеній обставині.
5.2. Також скаржник наголошує на неповному з`ясуванні обставин та їх недоведеність, що мають значення для справи, які судами визнано встановленими.
5.3. У зв`язку із наведеним скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.
6. У відзиві на касаційну скаргу, позивач, посилаючись на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм процесуального права, а тому не підлягають скасуванню.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
7. Відповідно до статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
8. За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
9. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
10. Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) врегульовано, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
11. Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
12. Частиною першою статті 18 вказаного Закону встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
13. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом (пункти 1, 16 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
14. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
15. Відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.