ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 300/2043/19
адміністративне провадження № К/9901/5795/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року (головуючий суддя Микитин Н.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року (головуючий суддя Святецький В.В., судді - Гудим Л.Я., Довгополов О.М.) у справі за позовом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області до Виробничого підприємства «Західукрзакордоннафтогазбуд» про стягнення боргу у сумі 2125776 грн,
У С Т А Н О В И В:
У жовтні 2019 року Головне управління ДПС в Івано-Франківській області (далі - ГУ ДПС в Івано-Франківській області) звернулося до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Виробничого підприємства «Західукрзакордоннафтогазбуд» (далі - ВП «Західукрзакордоннафтогазбуд») про стягнення боргу у сумі 2125776 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що відповідачем не сплачено у встановлені строки зобов`язання, які виникли у результаті самостійно поданого розрахунку частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до держаного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями від 9 серпня 2019 року № 9175143323 на суму 2125776 грн.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року, провадження у справі №300/2043/19 закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки цей спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Роз`яснено позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського суду Івано-Франківської області.
Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДПС в Івано-Франківській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідач, скориставшись своїм правом, надав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ВП «Західукрзакордоннафтогазбуд» є державним підприємством, а засновником такого є Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.
Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 29 березня 2016 року порушено провадження у справі № 909/93/16 про банкрутство ВП «Західукрзакордоннафтогазбуд».
26 жовтня 2016 року введено процедуру санації боржника ВП «Західукрзакордоннафтогазбуд», яку 5 липня 2019 року продовжено на 6 місяців, що підтверджується ухвалами господарського суду Івано-Франківської області від 26 жовтня 2016 року та 5 липня 2019 року у справі № 909/93/16.
ВП «Західукрзакордоннафтогазбуд» 9 серпня 2019 року подало розрахунок частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до держаного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями № 9175143323 на суму 2 125 776 грн.
Оскільки вказана частина прибутку не була сплачена до державного бюджету, ГУ ДПС в Івано-Франківській області звернулося до суду з вимогою про стягнення такого у судовому порядку.
Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що цей спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства з огляду на те, що ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 29 березня 2016 року порушено провадження у справі №909/93/16 про банкрутство ВП «Західукрзакордоннафтогазбуд», тому в силу приписів Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) цей спір повинен бути розглянутий господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Зазначена позиція підтримана Восьмим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.
Частинами першою та другою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі, враховуючи наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі Ї Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі Ї ЄСПЛ) в рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні ЄСПЛ від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» викладено думку, що термін «судом, встановленим законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом
Згідно із частиною другою статті 46 КАС України, позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
При цьому визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав кваліфікувати спір як публічно-правовий і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Для звернення до адміністративного суду суб`єкт владних повноважень як позивач має бути наділений повноваженнями для звернення до суду, підстави для такого звернення мають бути визначені законом з указівкою на предмет звернення, спір у справі повинен відповідати ознакам публічно-правового спору.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пункт 1.1 статті 1 ПК України).