ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2022 року
м. Київ
справа №640/257/20
адміністративне провадження № К/9901/19287/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В.Е.
суддів: Радишевської О.Р., Соколова В.М.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року (головуючий суддя - Федотов І.В., судді: Єгорова Н.М., Чаку Є.В.)
у справі №640/257/20
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Перша кадрова комісія
про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
у с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
1. Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Перша кадрова комісія, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії №1 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ № 1686ц від 21 листопада 2019 року;
- поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання державного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту фактичного поновлення на посаді.
Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю в оскаржуваному наказі зазначення конкретних правових підстав для звільнення, передбачених пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», що не відповідає загальному принципу правової визначеності.
Позивач зазначив, що на момент його звільнення не відбулась ліквідація чи реорганізація Генеральної прокуратури України, жодних розпорядчих рішень про скорочення кількості прокурорів Генеральної прокуратури України також не приймалось.
Окрім того, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ, вимоги якого застосовано до позивача, містить лише положення про зміну назви з Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора, що на думку позивача, не може розцінюватись як припинення юридичної особи та створення іншої.
З моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» він позбавлений прав та гарантій, передбачених Кодексом законів про працю України, зокрема, переважне залишення на роботі, право на пропозицію іншої роботи в установі, що реорганізується, що свідчить про погіршення становища позивача та обмеження його в реалізації прав та інтересів, які гарантуються державою.
Крім того, позивач звертає увагу, що порядком проходження прокурорами атестації не передбачено жодних умов та вимог до програмного забезпечення, яке б унеможливлювало втручання третіх осіб щодо встановлення кінцевого результату іспиту, відсутня інформація про розробника тестових питань для іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону та чи проходили вони апробацію та/або рецензування.
Також, позивач звертає увагу, що станом на 17 жовтня 2019 року Порядок роботи кадрових комісій не набрав чинності, голова першої кадрової комісії Чумак В.В. , 17 жовтня 2019 року затвердив графік складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. В цьому списку було визначено, що позивач складатиме іспит в групі 2, під номером 101. При цьому, на думку позивача голова комісії не набув повноважень та не міг керуватись положеннями якого нормативно-правового акта, який не набрав чинності.
Зважаючи на те, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань Офіс Генерального прокурора не утворювався, рішень про визначення дня початку роботи Офісу Генеральний прокурор не приймав, діяльність Першої кадрової комісії знаходиться поза межами правового поля, у зв`язку з чим рішення про неуспішне проходження атестації є протиправним та підлягає скасуванню.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2020 року позовні вимоги задоволено:
- визнано протиправним та скасовано рішення кадрової комісії №1 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1
- визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України № 1686ц від 21 листопада 2019 року;
- поновлено ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання державного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України;
- стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 листопада 2019 року по 15 грудня 2020 року в сумі 455 971,88 грн (чотириста п`ятдесят п`ять тисяч дев`ятсот сімдесят одна гривня 88 коп.) (сума вказана з урахування обов`язкових податків та зборів).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що значна кількість сформованих питань на іспиті у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, а саме 70 % для кожного учасника, стосувалась кримінального права та кримінального процесу. Такий підхід взагалі не враховує рівень професійності та компетентності тих прокурорів, які працюють в інших напрямках прокурорської діяльності.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що результати зазначені у відомості складеної за результатами проведеного тестування були підписані неуповноваженою на те особою, а саме Снігар К.О. - експертом аналітичного відділу підготовки прокурорів.
З огляду на те, що вказана вище особа відповідно до Наказу № 234 від 17 жовтня 2019 року та Наказу № 239 від 22 жовтня 2019 року не входить ні до Першої кадрової комісії, ні до її робочої групи, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність зафіксованих належними та допустимими доказами вказаних у відомості про результати тестування та зафіксованих підписом Снігар К.О. виставлених балів за тестування щодо ОСОБА_1 .
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку щодо скасування рішення кадрової комісії №1 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 , оскільки останнє не містить мотивів та обставин, а також наказу №1686ц від 21 листопада 2019 року, який не відповідає критерію обґрунтованості, оскільки не містить конкретних підстав для його прийняття, що породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав звільнення.
Крім того, суд першої інстанції поновив позивача на посаді, з якої його звільнено, та стягнув з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 455 971,88 грн, виходячи з середньоденного заробітку останнього в розмірі 1 714,18 грн та 266 робочих днів вимушеного прогулу (період з 25 листопада 2019 року по 15 грудня 2020 року).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2020 року скасовано та ухвалено постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що 10 жовтня 2019 року позивачем на ім`я Генерального прокурора була подана заява про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
У вказаній заяві позивач зазначає, що з умовами та процедурами проведення атестації, визначеними у Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому наказом Генерального прокурора, він ознайомлений та погоджується.
Таким чином, позивач особисто висловив свою згоду із відповідними приписами законодавства, про що зазначив у заяві про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
З урахуванням того, що позивач за результатами тестування набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, що визнається самим позивачем, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, приймаючи рішення про неуспішне проходження атестації позивачем, третя особа діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), неупереджено, добросовісно, розсудливо, пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Також, суд апеляційної інстанції зауважив, що відомість про результати тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора підписана головою Першої кадрової комісії - В.Чумак, та секретарем Першої кадрової комісії - О. Толочко.
А особа, на яку вказує суд першої інстанції - Снігар К.О. , згідно вказаної відомості є особою, яка зафіксувала результати тестування.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомість за результатами тестування підписана уповноваженими на те особами, а особа, яка фіксує результати у вказаній відомості, не обов`язково повинна входити до складу відповідної комісії.
Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що накази Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №234 про створення першої кадрової комісії та від 22 жовтня 2019 року №239 про утворення робочої групи першої кадрової комісії не є предметом розгляду цієї справи.
За висновком суду апеляційної інстанції Закон №113-ІХ пов`язує звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» не за рішенням про ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури, а насамперед з процедурою проходження прокурорами атестації як складовою частиною процесу реформування органів прокуратури, введеного в дію Законом №113-ІХ з дня набрання ним чинності.
Оскільки юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наказ Генерального прокурора №1686ц від 21 листопада 2019 року виданий на підставі та у спосіб, що передбачені законом, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні. Також відсутні підстави для задоволення вимог про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку як похідних.
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів (заперечень).
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування п.п. 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» у взаємозв`язку із пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» в контексті прийняття рішення про звільнення працівника.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Так, скаржник указує, що кадрова комісія сформована з порушеннями, зокрема, заявлені підстави у цій частині позивачем мотивовані відсутністю правових підстав формування кадрових комісій і, відповідно, відсутністю в останніх повноважень щодо прийняття будь-яких рішень, оскільки станом на час проведення атестації Офіс Генерального прокурора не був створений, а тому атестація прокурорів відповідними кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора не могла бути проведена.
Відповідачем не доведено та не надано належних доказів щодо підтвердження правомірності формування Першої кадрової комісії, у тому числі компетентності та наявності необхідних професійних і моральних якостей її членів, які мають необхідний досвід щодо проведення атестації та бездоганну ділову репутацію, володіють тематикою, яка використовується для складання тестів та завдань іспиту.
Також скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував, що згідно з п. 3 Порядку №233, членами комісії можуть бути особи, які є політично нейтральними, мають бездоганну ділову репутацію, високі професійні та моральні якості, суспільний авторитет, а також стаж роботи в галузі права, тобто фактично законодавство висуває чіткі вимоги та критерії, яким повинні відповідати члени комісії.
Позивач звертає увагу на те, що доступ до матеріалів атестації надається виключно членам комісій та членам робочої групи, а тому результати, зазначені у відомості, складеної за результатами проведеного тестування, безпідставно були підписані неуповноваженою на те особою, а саме Снігар К.О. - експертом аналітичного відділу підготовки прокурорів, оскільки остання не входить ні до Першої кадрової комісії, ні до її робочої групи.
Окрім того, значна кількість сформованих питань на іспиті у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, а саме 70 % для кожного учасника, стосувалась кримінального права та кримінального процесу. Такий підхід взагалі не враховує рівень професійності та компетентності тих прокурорів, які працюють в інших напрямках прокурорської діяльності.
ОСОБА_1 зазначає, що не відповідає обставинам справи висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності з боку позивача зауважень чи скарг на процедуру проведення атестації, а також стосовно того, що результати іспиту ним не оскаржувались, оскільки позивач надав звернення та заяви, які були подані одразу після проведення тестування щодо ситуації яка склалась та необхідності надати позивачеві відповідний акт про технічний збій системи тощо, а також результати іспиту були оскаржені ним до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Також позивач зазначає, що наказ Генерального прокурора від 21 листопада 2019 року № 1686ц в якості підстави прийняття містить посилання лише на «рішення кадрової комісії № 1» без зазначення його номеру або дати прийняття.
Водночас, з такого формулювання підстав для звільнення позивача неможливо встановити, яке саме рішення відповідача було взято до уваги Генеральним прокурором і чи стосується це рішення саме позивача, що, в свою чергу, свідчить про безпідставність такого наказу Генерального прокурора.
При цьому, суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин пп.2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, не надаючи оцінку наявності у цій нормі посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та невизначеності підстави звільнення.
Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому останній не погоджується з доводами скаржника, а тому просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року залишити без змін.
В обґрунтування відзиву відповідач вказує про те, що атестація є спеціальною процедурою, що має на меті визначення здатності прокурора здійснювати повноваження в органах прокуратури України за визначеними законом критеріями.
Позивачем добровільно надано персональну згоду на те, що у разі прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації, його буде звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII. Така згода є усвідомленням наслідків неуспішного проходження атестації.
Відповідач вказує про те, що безпідставними є доводи касаційної скарги щодо порушення порядку формування кадрових комісій, оскільки створення кадрових комісій, в тому числі Першої кадрової комісії, затвердження порядку їх роботи відбулося за наказом Генерального прокурора в межах тих повноважень та порядку, який був визначений законом - пунктами 9, 11, підпунктом 8 пункту 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ та на виконання мети цього закону - проведення заходів із реформи органів прокуратури.
Також відповідач зауважує, що позивач не ставив під сумнів відповідність членів Першої кадрової комісії вимогам пункту 3 Порядку роботи кадрових комісій у позовній заяві.
Крім того, ні в Законі № 113-ІХ, Законі № 1697, ні у Порядку проходження прокурорами атестації чи Порядку роботи кадрових комісій, не вказано вимог, критеріїв чи порядку відбору членів робочих груп кадрових комісій. Формування складу робочих груп кадрових комісій належить до дозволеної законом дискреції Генерального прокурора та не передбачає формалізованої процедури відбору. Відсутність такої процедури жодним чином не порушує права прокурорів.
При цьому, позивач не ставив під сумнів правомірність утворення робочої групи першої кадрової комісії у позовній заяві.
Накази Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №234 про створення Першої кадрової комісії та від 22 жовтня 2019 року №239 про утворення робочої групи першої кадрової комісії не є предметом розгляду цієї справи.
Також відповідач зазначає про те, що відомість про результати тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора підписана уповноваженими на те особами: головою Першої кадрової комісії - В. Чумак, та секретарем кадрової комісії - О. Толочко.
У свою чергу, особа, яка фіксує результати у вказаній відомості, не обов`язково повинна входити до складу відповідної комісії.
На думку відповідача, безпідставними є доводи позивача з приводу формування тестових питань, оскільки 70% тестів з іспиту на знання законодавства стосуються кримінального права і процесу, що невілює рівень професійності і компетентності прокурорів, які працюють за іншими напрямками прокурорської діяльності.
З цього приводу відповідач вказує, що ОСОБА_1 займав посаду прокурора третього відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.
Отже, у силу своїх посадових обов`язків ОСОБА_1 , зобов`язаний досконало знати та професійно володіти законодавством у сфері кримінального та кримінального процесуального права, для здійснення конституційних функцій органами прокуратури.
Крім того, до початку іспиту позивач не висловлював жодних сумнівів щодо переліку тестових питань.
Юридичним фактом, що зумовлює звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», у даному випадку є не завершення процесу ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, чи завершення процедури скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а виключно настання події - прийняття рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації.
Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2022 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи в попередньому судовому засіданні на 28 квітня 2022 року.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з 1997 року.
Відповідно до положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" усі працівники органів прокуратури підлягають проходженню атестації на підставі Порядку проходження прокурорами атестації (надалі Порядок № 221), затвердженого наказом Генерального прокурора України № 221 від 03 жовтня 2019 року.
На підставі пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» позивач 10 жовтня 2019 року подав заяву, у якій просив перевести його на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора і допустити до проходження атестації, а також зазначив, що з умовами та процедурами проведення атестації, визначеними у Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому наказом Генерального прокурора, ознайомлений та погоджується.
23 жовтня 2019 року ОСОБА_1 проходив тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора, за результатами якого набрав 67 балів, що внесено у відомість про результати тестування та підтверджено результат тестування особистим підписом прокурора ОСОБА_1 .
За результатами проведення першого етапу атестації прокурорів Першою кадровою комісією прийнято рішення № 42 від 29 жовтня 2019 року про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.
На підставі рішення Першої кадрової комісії № 42 від 29 жовтня 2019 року про неуспішне проходження позивачем атестації, керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» наказом Генерального прокурора від 21 листопада 2019 року №1686ц позивача звільнено з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 25 листопада 2019 року.
Не погоджуючись з рішенням Першої кадрової комісії № 42 від 29 жовтня 2019 року про неуспішне проходження позивачем атестації та наказом Генерального прокурора від 21 листопада 2019 року №1686ц про звільнення з посади, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).
Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII (далі - Закон № 1401-VIII), який набрав чинності з 30 вересня 2016 року, виключено із Конституції України розділ VII «ПРОКУРАТУРА» та доповнено Конституцію України статтею 131-1, якою передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України.
Статтями 2, 5-1 КЗпП України закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Закон України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру», який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України (далі - Закон №1697-VII, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин)
Статтею 4 Закону №1697-VII визначено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Закон України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-IX, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин)
Зазначений Закон №113-IX набрав чинності 25 вересня 2019 року, ним запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку з чим, внесено ряд змін до Закону №1697-VII, зокрема, в тексті Закону №1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно на «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
Згідно з пунктом 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України» (пункт 4 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX).
Відповідно до пункту 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
Згідно з пунктом 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX).
Згідно з пунктами 11, 12 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
За змістом пункту 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.
Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.