ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 820/762/18
адміністративне провадження № К/9901/60218/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 року (головуючий суддя Єгупенко В.В.) на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 серпня 2018 року (головуючий суддя Перцова Т.С., судді - Курило Л.В., Жигилій С.П.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Караванської сільської ради Нововодолазького району Харківської області про визнання незаконним та нечинним рішення,
У С Т А Н О В И В:
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Караванської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просила визнати незаконним та нечинним рішення Караванської сільської ради Нововодолазького району Харківської області від 19 січня 2016 року "Про внесення змін і доповнень до Рішення ХХХХV сесії VІ скликання Караванської сільської ради від 14 липня 2015 року "Про справляння податків та зборів на території Караванської сільської ради".
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 серпня 2018 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Зокрема, позивач вказує, що одним з принципів оподаткування є стабільність, визначений підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Даний принцип полягає в тому, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситись пізніше, як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, у якому будуть діяти нові правила та ставки. Також, позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій безпідставно не застосовано до спірних правовідносин приписів, встановлених пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України. Крім того, позивач вказує, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги що: Прикінцевими положеннями Закону України від 24 грудня 2015 року № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» було встановлено правило про незастосування у 2016 році лише тих положень податкового законодавства, якими встановлені умови щодо строків офіційного оприлюднення на наступний бюджетний рік відповідних рішень про встановлення місцевих податків - до 15 липня року, що передує бюджетному періоду; рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків набуває статусу нормативно-правового акта з питань оподаткування з дня офіційного оприлюднення; рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків, яке офіційно не оприлюднено, не має статусу нормативно-правового акта з питань оподаткування. Зазначений вище висновок про те, що законодавець не звільняв органи місцевого самоврядування від обов`язку офіційного оприлюднення власних рішень про встановлення місцевих податків, а дозволив лише не застосовувати визначені податковим та бюджетним законодавством строки такого оприлюднення узгоджується із положеннями, які встановлені частинами першою та другою статті 57 Конституції України, якими передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними. На думку ОСОБА_1 , оскільки оскаржуване рішення Караванської сільської ради Нововодолазького району Харківської області не було в установленому порядку офіційно оприлюднено, а тому не набуло статусу нормативно-правового акта з питань оподаткування місцевими податками та зборами, а тому є протиправним і нечинним.
Караванська сільська рада Нововодолазького району Харківської області, скориставшись своїм правом надала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначила, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення першої та апеляційної інстанцій, в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Караванською сільською радою Нововодолазького району Харківської області 19 січня 2016 року прийнято рішення «Про внесення змін і доповнень до Рішення ХХХХV сесії VІ скликання Караванської сільської ради від 14 липня 2015 року «Про справляння податків та зборів на території Караванської сільської ради»», яким встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Караванської сільської ради для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, де перебувають у власності фізичних та юридичних осіб з розрахунку за 1 кв. метр бази оподаткування в розмірі: житловий будинок, квартира - 1% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного ( податку ) року; котедж, будівлі готельні, будівлі офісні, будівлі торговельні, будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 2% від розміру мінімальної заробітної плати встановленої законом на 1 січня звітної (податкового) року, господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні бойлери - 0,1 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року; гаражі - гаражі (наземні й підземні) та вкриті автомобільні стоянки - 1 % від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року; садовий будинок, дачний будинок - 1% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року; інші типи нежитлових будівель - 2,0 % від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.
Пункт 1.4.1 частини першої Рішення доповнено підпунктом 1.4.3 наступного змісту: "за наявності у власності платника податку об`єкта (об`єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"- "г" цього під пункту, збільшується на 2500 гривень на рік за кожен такий об`єкт житлової нерухомості його частку).
Вважаючи рішення Караванської сільської ради Нововодолазького району Харківської області від 19 січня 2016 року "Про внесення змін і доповнень до Рішення ХХХХV сесії VІ скликання Караванської сільської ради від 14 липня 2015 року "Про справляння податків та зборів на території Караванської сільської ради" незаконним та нечинним, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що застосування контролюючим органом положень статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) з метою оподаткування податком на майно, відмінне від земельної ділянки, відповідає приписам законодавства, оскільки пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 24 грудня 2015 року № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» передбачено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Зазначена позиція підтримана Харківським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.
За приписами статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Відповідно до пункту 10.2 статті 10 ПК України, місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
З 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIIІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи»), згідно з яким, зокрема, статтю 266 Податкового кодексу України викладено в іншій редакції та введено новий вид податку - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Відповідно до підпунктів 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
За приписами підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 вказаного Кодексу (в редакції чинній на 1 січня 2015 року) ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Як передбачено підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
З 1 січня 2016 року набрав чинності Закон України від 24 грудня 2015 року №909-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», згідно з яким підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, станом на 2016 рік) викладено у такій редакції: ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.