ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 120/4302/19-а
адміністративне провадження № К/9901/13225/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.
розглянув як суд касаційної інстанції в попередньому судовому засіданні справу №120/4302/19
за позовом ОСОБА_1 до Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області про скасування розпорядження та поновлення на роботі, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року, ухвалену у складі: головуючого судді Залімського І. Г., суддів Мацького Є.М., Сушка О.О.,
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області (далі - відповідач) з вимогами визнати протиправним та скасувати розпорядження №28-рк від 31 жовтня 2019 року та поновити її на займаній посаді.
2. На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що при її вивільненні відповідачем не було дотримано вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України, адже не було запропоновано усіх вакантних посад, які відповідали її освітньому рівню та кваліфікації.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 у період з 13 вересня 2013 року по 31 жовтня 2019 року працювала на посаді директора у Вінницькому районному центрі соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді.
4. Розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області від 02 липня 2019 року №213 юридичну особу - Вінницький районний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді - припинено шляхом ліквідації.
5. 02 липня 2019 року Вінницькою районною державною адміністрацією запропоновано позивачці обійняти вакантну посаду інспектора Фінансово-господарського відділу фінансового управління Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області, від якої позивачка відмовилася.
6. 03 липня 2019 року ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення.
7. Розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області від 31 жовтня 2019 року № 28-рк, відповідно до частини першої статті 40, статей 44, 49-2, 184 Кодексу законів про працю України, позивачку звільнено з посади директора Вінницького районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді у зв`язку з ліквідацією.
8. Не погоджуючись з наказом про звільнення, позивачка звернулася до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
9. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року позов задоволено:
- визнано протиправним і скасовано розпорядження Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області від 31 жовтня 2019 року № 28-рк про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Вінницького районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді;
- поновлено ОСОБА_1 у Вінницькій районній державній адміністрації Вінницької області на посаді рівнозначній посаді директора Вінницького районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді з 31 жовтня 2019 року.
10. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на день повідомлення позивачки про наступне вивільнення та прийняття оскаржуваного наказу у Вінницькій районній державній адміністрації були вакантні посади, які відповідали освітньо-кваліфікаційному рівню позивачки, які їй запропоновані не були.
11. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
12. Приймаючи протилежне рішення, суд апеляційної інстанції вважав, що відповідачем був дотриманий порядок скорочення працівників, адже запропоновано всі вакантні посади, які позивачка могла обійняти відповідно до свого освітньо-кваліфікаційного рівня.
13. Щодо посад, не пропонування яких було підставою для прийняття рішення про задоволення позову судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що вони відносяться до посад державної служби. Водночас позивачка не є державним службовцем, що виключало можливість пропозиції таких посад.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
14. У касаційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
15. Як на підставу для касаційного оскарження позивачка посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме: застосування статей 40 та 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року (справа №806/1175/17 від 13 лютого 2020 року (справа №810/1564/17), та Верховним Судом України у постанові від 01 квітня 2015 року (справа №6-40цс15).
16. У цих постановах сформовано правовий висновок, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Отже, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
17. Позивачка зазначає, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що на день її звільнення у відповідача була вакантна посада першого заступника голови Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області яка, зважаючи на порядок призначення на неї, не відносить до посад державної служби, а тому мала бути запропонована їй з огляду на положення статті 49-2 КЗпП України та вказану правову позицію Верховного Суду.
18. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що судом апеляційної інстанції було повно та всебічно встановлено обставини, що мають значення для розгляду справи, і правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим підстав для скасування його рішення немає.
19. 14 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшла вказана касаційна скарга. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Радишевської О.Р., суддів Кашпур О.В., Шевцової Н.В.
20. Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
21. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 26 квітня 2022 року, у зв`язку з відпусткою судді Шевцової Н.В., призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
22. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 квітня 2022 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.
V. Джерела права й акти їхнього застосування
23. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
24. Відповідно до положень пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
25. Пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
26. Пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України визначено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
VI. Позиція Верховного Суду
27. Спір у цій справі виник у зв`язку із звільнення позивачки з посади директора Вінницького районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді у зв`язку з його ліквідацією, а касаційна скарга стосується питання застосування статті 49-2 КЗпП України, якою визначені гарантії для працівників при вивільненні у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці.
28. Зміст указаних гарантій полягає в тому, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які цей працівник може обіймати відповідно до кваліфікації.
29. Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій встановили, що у відповідача були вакантні посади, які позивачці не пропонувалися, зокрема посада першого заступника голови Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області, про яку позивачка зазначає в касаційній скарзі. Проте суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків щодо того, чи могли ці посади пропонуватися позивачці.