ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 440/3783/19
адміністративне провадження № К/9901/36653/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року у складі головуючого судді Ясиновського І.Г. та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Ральченка І.М., Бершова Г.Є., Катунова В.В. у справі № 440/3783/19 за позовом Приватного підприємства «Адамас» до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Приватне підприємство «Адамас» (далі - позивач, ПП «Адамас») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Полтавській області, контролюючий орган, податковий орган), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03 липня 2019 року № 0008901401, №0008911401.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю висновку контролюючого органу щодо порушення ПП «Адамас» вимог податкового законодавства, оскільки господарські операції позивача з ТОВ «Апостеріорі» мали реальний характер, повністю виконані та відповідно відображені в податковому та бухгалтерському обліку. Вказані обставини підтверджені належним чином оформленою первинною документацією. Висновок відповідача щодо порушення вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України позивач також уважає безпідставним, оскільки підприємством своєчасно та в повному обсязі включено до складу інших доходів курсові різниці по операціям в іноземній валюті. При цьому, податковим органом не ставиться під сумнів порядок обрахунку курсових різниць.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року, адміністративний позов ПП «Адамас» задоволено.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області від 03 липня 2019 року № 0008901401 та № 0008911401.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Полтавській області на користь ПП «Адамас» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 7542,28 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що надані позивачем до матеріалів справи документи в сукупності з іншими первинними документами, які надавалися позивачем при проведенні перевірки, є належними доказами на підтвердження дотримання ПП «Адамас» приписів податкового законодавства щодо підтвердження задекларованих ним сум податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Апостеріорі». Також висновок контролюючого органу щодо заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на прибуток внаслідок не відображення доходу від операційних курсових різниць не підтверджено належними доказами, тому є необґрунтованим.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
У період з 15.05.2019 по 03.06.2019 фахівцями ГУ ДПС у Полтавській області проведено документальну планову виїзну перевірку ПП «Адамас» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2016 по 30.06.2018, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.07.2016 по 30.06.2018, іншого законодавства за період з 01.07.2016 по 30.06.2018, за результатами якої складено акт від 10.06.2019 № 775/16-31-14-01-10/25171530.
Відповідно до висновків указаного акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем податкового законодавства, а саме:
- підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 5 П(С)БО 11 «Зобов`язання», пункту 5 П(С)БО 15 «Дохід», П(С)БО 25 «Фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва», статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 232 263 грн, у тому числі: за 4 квартал 2016 року на суму 165 442 грн, за 2 квартал 2018 року на суму 66 821 грн;
- пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в сумі 154 424 грн.
На підставі висновків акта перевірки 03 липня 2019 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:
- № 0008901401, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 348 394,50 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням - 232 263,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 116 131,50 грн;
- № 0008911401, згідно з яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 154 424,00 грн.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Не погодившись із судовими рішеннями, ГУ ДПС у Полтавській області звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.
На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень є пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме відсутній висновок з приводу заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на прибуток внаслідок не відображення доходу від операційних курсових різниць.
Іншою підставою касаційного оскарження, на яку посилається ГУ ДПС у Полтавській області, є пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме застосування судами норм матеріального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 815/2995/17 та від 20.11.2018 у справі № 826/3404/17. Зокрема, скаржник посилається на те, що укладені між ПП Адамас» та ТОВ «Апостеріорі» договори не опосередковувалися реальним виконанням господарських операцій, які становлять його предмет; контрагент позивача - ТОВ «Апостеріорі» не здійснює господарської діяльності та функціонує лише для формування необґрунтованої податкової вигоди у «покупців», походження придбаних та реалізованих товарів не встановлено.
У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що доводи ГУ ДПС у Полтавській області є необґрунтованими та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Посилання контролюючого органу на постанови Верховного Суду позивач уважає безпідставними, оскільки у вказаних справах досліджувалися господарські операції, які не є подібними із правовідносинами у цій справі. Щодо твердження відповідача про відсутність висновку Верховного Суду з приводу заниження ПП «Адамас» податкових зобов`язань з податку на прибуток внаслідок не відображення доходу від операційних курсових різниць, то, на думку позивача, воно є необґрунтованим, оскільки в касаційній скарзі не зазначено, щодо якої саме норми матеріального права відсутній правовий висновок Верховного Суду. Крім того, у контролюючому органі відсутні будь-які докази на підтвердження заниження доходу від операційних курсових різниць, останнім не надано жодних пояснень стосовно того, на підставі яких саме з перелічених в акті перевірки документів встановлено спірну курсову різницю, натомість надані відповідачем аналізи рахунків 711 та 714 не є належними доказами, походження вказаних документів позивачу взагалі не відомо, такі дані в бухгалтерському обліку позивача відсутні.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Щодо податкового повідомлення-рішення від 03.07.2019 № 0008911401.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема податку на додану вартість врегульовані положеннями Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі статтею 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
За положеннями пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій із придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.
Водночас, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.
Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваної господарської операції, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що вона є реальною та підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарської операції та її учасників, підтверджують фактичність здійснення такої операції і господарський характер понесених за нею витрат.
Як установлено судами попередніх інстанцій, 20.11.2016 між ПП «Адамас» (покупець) та ТОВ «Апостеріорі» (постачальник) укладено договір поставки №2011/2016, за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю певний товар, а покупець зобов`язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.
На виконання умов указаного договору складена видаткова накладна від 01.12.2016 № РН-0000134 та рахунок-фактура від 01.12.2016 № СФ-0000137 на загальну суму 926 544 грн, у тому числі ПДВ - 154 424 грн, на поставку наступних товарів: шафа керування; насос високого типу GRUDFOS CR; транспортер шнековий; контейнер; плита термоізоляційна вогнетривка.
Фактична оплата придбаних товарів здійснена, на підтвердження чого надано платіжне доручення № 605 від 08.12.2016.
Право на включення позивачем сум податку на додану вартість до податкового кредиту підтверджується податковою накладною від 01.12.2016 № 3.
При цьому, доводи відповідача щодо відсутності у зазначеній податковій накладній коду УКТ ЗЕД суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилили, оскільки придбані у ТОВ «Апостеріорі» товари не є підакцизними або такими, що ввезені на територію України, тому відсутні підстави для обов`язково зазначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД у розумінні підпункту «і» пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України. Крім того, вказана податкова накладна зареєстрована контролюючим органом у встановленому законом порядку, жодних недоліків у її оформленні не встановлено ні під час її реєстрації, ні під час проведення перевірки.
Щодо посилання відповідача на відсутність доказів транспортування придбаного товару, то колегія суддів уважає їх неприйнятними з огляду на наступне.
Так, суди попередніх інстанцій з`ясували, що транспортування товару здійснювалося власними силами позивача за рахунок орендованого транспортного засобу, керування яким здійснював водій ПП «Адамас» ОСОБА_1 , що підтверджується договором найму (оренди) транспортного засобу, свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, наказом від 27.06.2014 №2706/102 ПП «Адамас» про прийняття на посаду водія ОСОБА_1 , подорожнім листом.
Також судами встановлено, що придбані товари використані позивачем у власній господарській діяльності для виготовлення обладнання на виконання договору поставки №0412/15 від 04.12.2015, укладеного з ТОВ «СІ-БРІЗ», що підтверджено відповідними первинними документами: видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, калькуляцією собівартості продукції.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що наданими позивачем первинними документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджується факт реальності господарської операції між позивачем та ТОВ «Апостеріорі».
Контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також здійснення ПП «Адамас» розглядуваної операції за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо. Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків.