Постанова
Іменем України
14 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 0417/14588/2012
провадження № 61-12143св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2017 року у складі судді Слюсар Л. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2020 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2012 рокупублічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке в подальшому перейменоване на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк»), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до укладеного кредитного договору від 03 березня 2008 року № Е/V 3626, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 10 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 05 березня 2012 року. Також, відповідно до укладеної кредитної угоди від 22 серпня 2008 року № Е/V 3875 та договору про видачу траншу від 26 серпня 2008 року № Е/V 3875/1, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 45 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 22 серпня 2018 року. Проте, в порушення умов договору ОСОБА_1 зобов`язання належним чином не виконав, що стало підставою для звернення до суду.
Вимоги до ОСОБА_1 за кредитною угодою від 22 серпня 2008 року № Е/V 3875 та за кредитним договором від 03 березня 2008 року № Е/V3626 були забезпечені порукою, зокрема:
- договором поруки від 20 жовтня 2010 року № 167, укладеним з поручителем ПАТ «Акцент-банк» у забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитною угодою від 22 серпня 2008 року № Е/V 3875 та за кредитним договором від 03 березня 2008 року № Е/V3626 в межах суми 10 000,00 грн (пункт 2 договору поруки);
- договором поруки від 22 серпня 2008 року № 1, укладеним з поручителем ОСОБА_2 у забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитною угодою від 22 серпня 2008 року № Е/V 3875 у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків, пені і штрафів (пункт 2 договору поруки);
- договором поруки від 03 березня 2008 року № 1, укладеним з поручителем ОСОБА_2 у забезпечення виконання зобов`язань позичальника закредитним договором від 03 березня 2008 року № Е/V3626, у тому ж розмірі що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків, пені і штрафів (пункт 2 договору поруки).
Таким чином банк просив суд:
- стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь суму заборгованості з кредиту та відсотків за кредитною угодою від 22 серпня 2008 року № E/V3875 у розмірі 74 548,01 доларів США;
- cтягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь суму заборгованості з пені та комісії за кредитною угодою від 22 серпня 2008 року № E/V3875 у розмірі 106 956,68 грн;
- cтягнути солідарно з ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь суму заборгованості з пені та комісії за кредитною угодою від 22 серпня 2008 року № E/V3875 у розмірі 10 000,00 грн;
- стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму штрафу за кредитною угодою від 22 серпня 2008 року № Е/V3875 у розмірі 35 833, 65 грн;
- стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь суму заборгованості з кредиту та відсотків за кредитним договором від 03 березня 2008 року № Е/V3626 у розмірі 14 129,70 доларів США;
- стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості з пені та комісії за кредитним договором від 03 березня 2008 року № Е/V3626 у розмірі 13 901,51 грн;
- стягнути солідарно з ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь суму заборгованості з пені та комісії за кредитним договором від 03 березня 2008 року № Е/V3626 у розмірі 10 000,00 грн;
- стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» штраф за кредитним договором від 03 березня 2008 року № Е/V 3626 у розмірі 7 089, 68 грн;
- судові витрати покласти на відповідачів.
Короткий зміст судових рішень
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська 23 січня 2017 року провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості - закрито. Позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 03 березня 2008 року № Е/V3626, яка станом на 06 лютого 2012 року склала 14 129,70 доларів США (що за курсом 7,9897 відповідно до службового розпорядження НБУ складає 112 892,06 грн) та 30 991,19 грн, а всього 143 883,25 грн, з них: 8 442,95 доларів США - заборгованість за кредитом; 5 686,75 доларів США - заборгованість за відсотками; 2 961,50 доларів США - заборгованість з пені; 240,01 грн. - заборгованість з комісії; 7 089,68 грн - штраф.
Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитною угодою від 22 серпня 2008 року № E/V 3875, яка станом на 02 лютого 2012 року склала 74 548,01 доларів США (що за курсом 7,9897 відповідно до службового розпорядження НБУ складає 595 616,24 грн) та 152 790,33 грн, а всього 748 406,57 грн, з них: 41 470,87 доларів США - заборгованість за кредитом; 33 077,14 доларів США - заборгованість за відсотками; 14 463,10 доларів США - заборгованість з пені; 1 400,85 грн - заборгованість з комісії; 35 833,65 грн - штраф. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати по справі у розмірі 1 609,50 грн. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати по справі у розмірі 1 609,50 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору від 22 серпня 2008 року заборгованість станом на 02 лютого 2012 року склала 89 011,11 доларів США та 37 234,5 грн, з них: 41 470,87 доларів США - заборгованість за кредитом; 33 077,14 доларів США - заборгованість за відсотками; 14 463,10 доларів США - заборгованість з пені; 1 400,85 грн - заборгованість з комісії; 35 833,65 грн штраф, які підлягають стягненню з позичальника та поручителя ОСОБА_2 . Позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» стосовно стягнення суми з ПАТ «Акцент-Банк» за договором поруки витікають з відносин, які виникли на підставі договору, укладеного між юридичними особами, тому такі вимоги не можуть бути розглянутими в порядку цивільного судочинства.
Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2017 року - скасовано та ухвалено нове. Позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитною угодою від 22 серпня 2008 року № E/V3875, станом на 02 лютого 2012 року, в розмірі 74 548,01 доларів США, що еквівалентно 595 616,24 грн, та 116 956,68 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 41 470,87 доларів США, заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 33 077,14 доларів США, пені в сумі 115 555,83 грн, що еквівалентно 14 463,10 доларів США, та комісії у сумі 1 400,85 грн, з відрахуванням 10 000,00 грн.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитною угодою від 22 серпня 2008 року № E/V3875, станом на 02 лютого 2012 року, в розмірі 10 000,00 грн.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 03 березня 2008 року № E/V3626, станом на 06 лютого 2012 року, в розмірі 14 129,70 доларів США, що еквівалентно 112 892,06 грн та 23 901,51 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 8 442,95 доларів США, заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 5 686,75 доларів США, пені в сумі 23 661,50 грн, що еквівалентно 2 961,50 доларів США, та комісії у сумі 240,01 грн, з відрахуванням 10 000,00 грн.
Стягнуто на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 03 березня 2008 року № E/V3626, станом на 06 лютого 2012 року, в розмірі 10 000,00 грн, солідарно з:ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент-Банк»; ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення штрафів відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати в сумі по 1 596,87 грн з кожного. Стягнуто з ПАТ «Акцент-Банк» на користь ПАТ КБ «ПриватБанк судові витрати в сумі 25,26 грн.
Постановою Верховного Суду від 19 червня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , задоволено частково. Постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2017 року в частині задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» до АТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Судове рішення апеляційного суду в частині відмови в позові про стягнення з відповідачів штрафу до суду касаційної інстанції не оскаржувалося та предметом перегляду не було (стаття 400 ЦПК України).
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що банк змінив строк виконання основних зобов`язань, що в свою чергу унеможливлює стягнення процентів після закінчення кредитних договорів, не визначився з періодом за який вони мають бути стягнуті, та дійшов передчасного висновку про обґрунтованість розрахунку банку про можливість стягнення з відповідачів у солідарному порядку процентів за користування кредитними коштами на час звернення банку з позовом до суду (станом на 02 лютого 2012 року). Також апеляційний суд не врахував, що вищевказаними кредитними договорами передбачено виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення щомісячних платежів, та не з`ясував чи пред`явив банк вимогу до поручителів в межах шести місяців за кожним щомісячним платежем, та чи припинилась порука за окремими платежами.
Направляючи справу на новий апеляційний розгляд Верховний Суд виходив з того, що договорами поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, при цьому строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Тому позивачем помилкового ототожнено визначений в договорах строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права чи законного інтересу зі строком дії поруки, який не є строком захисту порушеного права, та його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення; заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2017 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у порушення норм чинного законодавства та умов пункту 1.1., 2.2.2, 2.2.3., 4.1, 4.2 кредитних договорів від 22 серпня 2008 року та від 03 березня 2008 року ОСОБА_1 належним чином не виконує взяті на себе зобов`язання і з січня 2009 року не погашає кредити та проценти у терміни, визначені укладеними кредитними договорами та графіком погашення кредитів та відсотків до них.
Апеляційний суд виходив із того, що на виконання умов кредитних договорів позивач 10 жовтня 2011 року та 15 грудня 2011 року направив до відповідача листи-претензії з вимогою повернути кредит, сплатити проценти за його користування, виконати інші зобов`язання за кредитними договорами та, у разі несплати простроченої заборгованості у термін 30 днів з дня одержання цього повідомлення, банк вимагав повернути суму кредиту в повному обсязі, тим самим змінивши строк виконання основних зобов`язань. З урахуванням того, що банк змінив строк виконання основних зобов`язань, суд вважав неможливим стягувати проценти після закінчення кредитних договорів.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2020 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень відповідач зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 20 лютого 2019 року у справі № 1512/2-234/11 (провадження № 61-37345св18), від 17 лютого 2019 року у справі № 755/8021/16-ц (провадження № 61-32856св18), від 06 червня 2018 року у справі № 753/7928/16-ц (провадження № 61-15771св18), від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 226/3556/15-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що кредитні договори не підписував, що підтверджується наступним.
Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області від 11 листопада 2013 року у справі № 2/442/36/2013 винесено рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсною кредитної угоди від 22 серпня 2008 року № Е/V3875 та договору про видачу траншу від 22 серпня 2008 року № Е/V3875/1.
Рішенням апеляційного суду Львівської області від 18 вересня 2014 року у справі № 442/620/11 встановлено, що підписи на указаних договорах належать невідомим особам (судова почеркознавча експертиза).
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 грудня 2013 року у справі № 2/442/2740/2013 визнано недійсним і договір іпотеки від 26 серпня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 і ПАТ КБ «ПриватБанк» у забезпечення виконання кредитної угоди від 22 серпня 2008 року № Е/V3875.
Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 22 травня 2014 року у справі № 438/19/14-ц позов ОСОБА_1 задоволено та визнано недійсною кредитну угоду від 03 березня 2008 року № Е/V3626. Рішенням апеляційного суду Львівської області від 08 червня 2016 року у справі № 438/19/14-ц рішення Бориславського міського суду Львівської області від 22 травня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності, а не у зв`язку з тим, що недостатньо доказів, які вказують на недійсність кредитного договору. У цій справі висновком криміналістичної експертизи установлено, що підписи у кредитному договорі від 03 березня 2008 року № Е/V3626 та у заяві на отримання готівки виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Таким чином, оскаржувані судові рішення є незаконними, оскільки ОСОБА_1 зазначені вище кредити не брав.
Крім того, апеляційним судом не виконано вимоги постанови Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 0417/14588/2012, оскільки ним не встановлено фактичнні обставини справи.
ОСОБА_1 судові рішення у частині закриття провадження у справі не оскаржує.
Позиція інших учасників
У листопаді 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» надіслало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на відсутність однозначного експертного висновку щодо належності чи неналежності ОСОБА_1 підпису на досліджених документах. Крім того, зазначає, що судами була врахована поведінка позичальника після укладення кредитних договорів. ОСОБА_1 так і не пояснив суду з якою метою він укладав договори застави та іпотеки, спрямовані на забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами.
У грудні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» надіслало до суду письмові пояснення, зазначаючи про те, що до правовідносин у справі № 0417/14588/2012 підлягають застосуванню висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 526/2213/16-ц.
У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , надіслала до Верховного Суду відповідь на відзив у якому посилається на безпідставність позовних вимог банку, оскільки в інших справах установлено, що ОСОБА_1 не підписував кредитні договори, а судовим рішенням у справі № 2/442/2740/2013 визнано недійсним договір іпотеки від 26 серпня 2008 року.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року справу № 0417/14588/2012 призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що 03 березня 2008 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк зобов`язується надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 10 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 05 березня 2012 року, а позичальник зобов`язується повернути отриманий кредит і сплатити відсотки у встановлені даним договором строки.
Пунктом 6.8 кредитного договору від 03 березня 2008 року визначено, що строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів, за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.
Згідно копії заяви на видачу готівки від 04 березня 2008 року та копії ордеру-розпорядження від 04 березня 2008 року про видачу кредиту, ОСОБА_1 отримав грошові кошти в розмірі 10 000,00 доларів США.
Між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 03 березня 2008 року укладено договір поруки № 1, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 своїх обов`язків за кредитним договором від 03 березня 2008 року, згідно якого кредитор надав боржнику кредит в сумі 10 000,00 доларів США.
У пункті 12 договору поруки від 03 березня 2008 року погоджено, що сторони дійшли згоди, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом 5 років.
22 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладена кредитна угода, відповідно до умов якої банк зобов`язався надати позичальнику кредит окремими частинами - траншами кредиту, сукупна величина сальдо яких не буде перевищувати суму 45 000,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 18 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 22 серпня 2018 року, а позичальник зобов`язався повернути отриманий кредит, сплатити відсотки і винагороду в терміни, встановлені даною угодою і договорами про видачу траншів у повному обсязі.
За пунктом 6.8 кредитної угоди від 22 серпня 2008 року, строк позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів, за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.
Також 26 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про видачу траншу, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти в частині загального ліміту, встановленого пунктом 1.2 кредитної угоди від 22 серпня 2008 року.
Згідно пункту 1.2 договору про видачу траншу від 26 серпня 2008 року, сума траншу кредиту - 45 000,00 доларів США.
Згідно копії заяви про видачу готівки та копії ордеру розпорядження від 26 серпня 2008 року про видачу кредиту, ОСОБА_1 отримав грошові кошти в розмірі 45 000 доларів США за умовами кредитної угоди від 22 серпня 2008 року.
Також, між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 22 серпня 2008 року укладено договір поруки № 1, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 своїх обов`язків за кредитною угодою від 22 серпня 2008 року, згідно з якої кредитор надав боржнику кредит в сумі 45 000,00 доларів США.
Відповідно до пункту 12 договору поруки від 22 серпня 2008 року, сторони дійшли згоди, що строк, в межах якого вони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом 5 років.
Крім того, зобов`язання ОСОБА_1 були забезпечені шляхом укладення з АТ «Акцент-Банк» договору поруки від 20 жовтня 2010 року, за умовами якого, з урахуванням додатку № 1 до нього, АТ «Акцент-Банк» зобов`язався солідарно з боржником відповідати перед банком за виконання зобов`язань за кредитними договорами від 03 березня 2008 року та від 22 серпня 2008 року.
Строк в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, відповідно до пункту 9 договору поруки від 20 жовтня 2010 року, встановлюється протягом 5 років.
Розмір відповідальності АТ «Акцент-Банк» за кожним договором становить 10 000 грн.
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань, за вище вказаними кредитними договорами утворилась заборгованість, яка за розрахунками банку становить:
- за кредитним договором від 03 березня 2008 року, станом на 06 лютого 2012 року в загальному розмірі 17 091,20 доларів США та 7 329,69 грн, що складається із заборгованості за кредитом в сумі 8 442,95 доларів США, заборгованості за відсотками в розмірі 5 686,75 доларів США, заборгованості по пені в сумі 2 961,50 доларів США, заборгованості з комісії в сумі 240,01 грн, а також банком нараховано штраф в сумі 7 089,68 грн;
- за кредитним договором від 22 серпня 2008 року, станом на 02 лютого 2012 року, в загальному розмірі 89 011,11 доларів США та 37 234,50 грн, що складається із заборгованості за кредитом в сумі 41 470,87 доларів США, заборгованості за відсотками в розмірі 33 077,14 доларів США, заборгованості по пені в сумі 14 463,10 доларів США, заборгованості з комісії в сумі 1 400,85 грн, а також банком нараховано штраф в сумі 35 833,65 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що кредитні договори не підписував та наводить ряд постанов Верховного Суду, в яких викладені наступні висновки.