Постанова
Іменем України
21 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 755/5300/21
провадження № 61-18391св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іващенко Наталія Володимирівна,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , - адвоката Старовойтової Дарини Андріївни на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2021 року у складі судді Чех Н. А. та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - Київський МНО) Іващенко Н. В., треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , про скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, посилаючись на те, що за результатами вирішення спору про поділ майна подружжя Київський апеляційний суд своєю постановою від 12 листопада 2020 року у справі № 372/4004/15-ц визнав за її колишнім чоловіком ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 . На підставі згаданого судового рішення приватний нотаріус Київського МНО Іващенко Н. В. 24 грудня 2020 року провела державну реєстрацію права власності на вищевказану квартиру за малолітньою ОСОБА_4 , яка є спадкоємицею за заповітом майна померлого ОСОБА_5 . Оскільки станом на 24 грудня 2020 року в провадженні Обухівського районного суду Київської області перебували справи за її позовами до малолітньої ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту та про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, тобто фактично існував невирішений спір щодо права спадкування вищевказаної квартири, то приватний нотаріус не мала законних підстав для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила скасувати запис про державну реєстрацію права власності на квартиру № 39971542, внесений 24 грудня 2020 року приватним нотаріусом Київського МНО Іващенко Н. В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Під час розгляду справи ОСОБА_1 30 червня 2021 року подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 . Заява мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки законний представник малолітньої ОСОБА_4 - ОСОБА_3 може відчужити спірну квартиру на користь інших осіб.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , до набрання законної сили рішенням суду в цій справі.
Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що оскільки предметом спору є скасування рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 , то вжиття заходів забезпечення позову зробить неможливим відчуження вказаного нерухоме майно та забезпечить безперешкодний розгляд справи.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , - адвоката Старовойтової Д. А. залишено без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2021 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що предметом спору є скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, яке може бути відчужене іншим особам до вирішення справи по суті, що ускладнить чи зробить неможливим виконання майбутнього судового рішення, тому місцевий суд обґрунтовано забезпечив позов шляхом накладення арешту на спірну квартиру. Сам по собі факт звернення ОСОБА_1 до суду з позовом до відповідача свідчить про наявність спору між сторонами, а оскільки предметом спору є нерухоме майно, то обраний позивачем захід забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами. Накладення арешту на нерухоме майно не обмежує право власника на користування ним, в тому числі здачу в оренду чи використання його іншим чином, а лише тимчасово, на час розгляду справи, обмежує його у праві розпорядження майном.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У листопаді 2021 року представник ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , - адвокат Старовойтова Д. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених абзацом 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника вказала, що суди попередніх інстанцій безпідставно наклали арешт на майно особи, яка не є відповідачем в цій справі. Крім того, у випадку задоволення позову про скасування вчиненого приватним нотаріусом запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно таке рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню, оскільки спір є немайновим і не носить зобов`язального характеру. Зазначене свідчить про те, що застосовані судами попередніх інстанцій заходи забезпечення позову є неспівмірними з позовними вимогами ОСОБА_1 та не впливають на можливість безперешкодного виконання рішення суду в цій справі.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дніпровського районного суду міста Києва.
16 лютого 2022 року справа № 755/5300/21 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 3 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що за результатами вирішення спору про поділ майна подружжя Київський апеляційний суд своєю постановою від 12 листопада 2020 року у справі № 372/4004/15-ц визнав за її колишнім чоловіком ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 . На підставі згаданого судового рішення приватний нотаріус Київського МНО Іващенко Н. В. 24 грудня 2020 року провела державну реєстрацію права власності на вищевказану квартиру за малолітньою ОСОБА_4 , яка є спадкоємицею за заповітом майна померлого ОСОБА_5 . Оскільки станом на 24 грудня 2020 року в провадженні Обухівського районного суду Київської області перебували справи за її позовами до малолітньої ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту та про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, тобто фактично існував невирішений спір щодо права спадкування вищевказаної квартири, то приватний нотаріус не мала законних підстав для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Під час розгляду справи ОСОБА_1 30 червня 2021 року подала до суду заяву про забезпечення її позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки законний представник малолітньої ОСОБА_4 - ОСОБА_3 має намір відчужити спірну квартиру на користь інших осіб.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) вказано, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.