Постанова
Іменем України
26 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 522/4104/16-ц
провадження № 61-4123св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2018 року у складі судді Домусчі Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» (далі - ТОВ «Українська боргова компанія») про визнання недійсним кредитного договору.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_2 . У січні 2016 року вона випадково дізналася, що на майно її померлого чоловіка звернуто стягнення за іпотечним договором від 25 грудня 2007 року, укладеним між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю Комерційним банком «Арма» (далі - ТОВ КБ «Арма»), за умовами якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку «Арма» належні йому житловий будинок та земельну ділянку площею 0,0247 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . Договір іпотеки від 25 грудня 2007 року укладений на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 25 грудня 2007 року № 33-14/03-07, укладеним між нею та ТОВ КБ «Арма» за умовами якого їй наданий кредит у розмірі 750 000,00 грн.
08 серпня 2013 року між ТОВ КБ «Арма» та ТОВ «Українська боргова компанія» укладена біржова угода - договір купівлі-продажу № 3-167, відповідно до умов якого ТОВ КБ «Арма» передало, а ТОВ «Українська боргова компанія» прийняло у власність майнові права за кредитними договорами, у томі числі за кредитним договором від 25 грудня 2007 року № 33-14/03-07, укладеним між ТОВ КБ «Арма» і ОСОБА_1 .
Посилаючись на те, що кредитний договір вона не підписувала, і не отримувала грошові кошти, ОСОБА_1 просила визнати недійсним кредитний договір від 25 грудня 2007 року № 33-14/03-07, укладений між нею та ТОВ КБ «Арма».
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позивачем позовних вимог. Обставини, на які посилалася позивач на обґрунтування підстав визнання недійсним кредитного договору, зокрема, що підпис в оспорюваному договорі їй не належить, не знайшли свого підтвердження допустимими доказами, двічі призначені за клопотанням позивача судові почеркознавчі експертизи залишилися без виконання з її вини. Урахувавши наведене, а також наявні у справі докази: заяву про надання кредиту за підписом ОСОБА_1 ; меморіальний ордер від 25 грудня 2008 року № 47796 на підтвердження надання позичальнику кредитних коштів, іпотечний договір від 25 грудня 2017 року, укладений між ТОВ КБ «Арма» та ОСОБА_2 на забезпечення виконання позивачем кредитних зобов`язань, її письмову згоду на реалізацію заставного майна, суд дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним.
Постановою Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Прядко А. О., задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки розглянув справу за відсутності позивача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Суд апеляційної інстанції відхилив клопотання позивача про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи з тих підстав, що заявник не довела неможливості заявлення такого клопотання у суді першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, вказавши при цьому, що двічі призначені судом першої інстанції експертизи не були проведені саме з її вини. Урахувавши наявні у справі докази в їх сукупності, суд вважав недоведеними аргументи позивача про те, що вона не підписувала оспорюваний кредитний договір і не отримувала кредитних коштів, та дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного кредитного договору.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У березні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він просив рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2018 року і постанову Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У травні 2021 року на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 05 квітня 2021 року надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків та касаційна скарга у новій редакції, у якій, як на - підставу касаційного оскарження, заявник посилалася на:
- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц та від 16 грудня 2020 року у справі № 910/9619/19. За відсутності допустимих доказів, суди дійшли помилкових висновків про доведеність обставин надання їй кредитних коштів, оскільки не врахували, що меморіальний ордер відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» є розрахунковим документом, який складається для оформлення операцій щодо списання з рахунку коштів платника і внутрішньобанківських операцій, і не є документом, що підтверджує фактичну передачу грошових коштів боржнику. Такий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 910/9619/19, який судами не був урахований при вирішенні спору.
Суди не врахували висновок Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, відповідно до якого за відсутності первинних бухгалтерських документів (банківських виписок, заяви про видачі готівки) договір позики не можна вважати укладеним, а тому вважала необґрунтованими висновки судів про реальне виконання кредитором кредитного договору.
- пункти 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, а саме порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, зокрема суди необґрунтовано відхилили клопотання про призначення експертизи та встановили обставини, що мають істотне значення для вирішення справи на підставі недопустимих доказів. Суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив подане нею клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, не взявши до уваги об`єктивні причини, які стали підставою для залишення без виконання призначеної у суді першої інстанції судової експертизи, чим позбавив її права на ефективний захист та справедливе вирішення спору. Суди попередніх інстанцій установили дійсність оспорюваного кредитного договору, взявши до уваги забезпечувальні договори, стороною яких позивач не була, натомість не урахували, що обставини укладання кредитного договору та отримання кредитних коштів відповідно до норм матеріального та процесуального права повинні підтверджуватися іншими доказами, а саме оригіналом кредитного договору, заявою про видачу готівки, банківськими виписками тощо, які в матеріалах справи відсутні.
- пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України справу розглянуто за її відсутності, належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання. Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги подане представником позивача клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливість забезпечити явку в судове засідання у зв`язку з його хворобою, та залишив поза увагою відсутність доказів повідомлення самого позивача про дату, час та місце розгляду справи, що є істотним порушенням норм процесуального права та підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
У грудні 2021 року до Верховного Суду від ТОВ «Українська боргова компанія» надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому відповідач просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій з дотриманням норм процесуального права встановили фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, правильно застосували норми матеріального права, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Доводи позивача про її необізнаність щодо укладеного кредитного договору, неналежність їй підпису у кредитному договорі та заперечення щодо фактичного отримання кредитних коштів, спростовуються наявними доказами у справі, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку у їх сукупності.
Вважав безпідставними доводи касаційної скарги про необґрунтоване відхилення апеляційним судом її клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, оскільки за клопотаннями позивача суд першої інстанції двічі призначав судову почеркознавчу експертизу, яка не була проведена з вини самої ОСОБА_1 , яка після призначення першої експертизи подала заяву про відкликання матеріалів справи, а проведення вдруге призначеної судової експертизи не оплатила. Необґрунтованими також вважав твердження ОСОБА_1 про неповідомлення її про дату, час та місце розгляду справи, оскільки в матеріалах справи наявні докази належного повідомлення її представника про призначене судове засідання, що відповідно до частини п`ятої статті 130 ЦПК України вважається належним врученням судової повістки позивачеві.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
13 грудня 2007 року ОСОБА_1 заповнила анкету позичальника-фізичної особи ТОВ КБ «Арма» на суму кредиту - 750 000,00 грн із зазначенням особистих паспортних даних, ідентифікаційного коду, відомостей про об`єкт застави, даних про чоловіка - ОСОБА_2 , відомостей про наявне у власності майно.
14 грудня 2007 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про надання їй споживчого кредиту для поліпшення житлових умов у розмірі 750 000,00 грн, на забезпечення належного виконання кредитних зобов`язань пропонувала житловий будинок та земельну ділянку.
25 грудня 2007 року між ТОВ КБ «Арма» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 33-14/03-07, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит на поточні потреби у розмірі 750 000,00 грн зі сплатою за користування кредитними коштами 19,00 відсотків річних, строком до 24 грудня 2008 року. У розділі 9 кредитного договору «Адреси та реквізити сторін» міститься підпис ОСОБА_1 , сторонами також підписали і додаток № 1 до кредитного договору.
Згідно з меморіальним ордером № 47796 ОСОБА_1 видані кредитні кошти у розмірі 742 708,93 грн.
25 грудня 2007 року між ТОВ КБ «Арма» (кредитор), ОСОБА_1 (позичальник) та ОСОБА_2 (поручитель) укладений договір поруки № 35-14/03-07, за умовами якого поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором за виконання позичальником умов щодо сплати суми кредиту, процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених кредитним договором від 25 грудня 2007 року
№ 33-14/03-07.
25 грудня 2007 року між ТОВ КБ «Арма» (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Брандіс А. Б., зареєстрований в реєстрі за № 11218, відповідно до умов якого ОСОБА_2 з метою забезпечення належного виконання зобов`язання за кредитним договором від 25 грудня 2007 року № 33-1/03-7 передав, а іпотекодавець прийняв в іпотеку наступне майно (предмет іпотеки):
- будинок під номером АДРЕСА_2 , що складається в цілому з одного житлового будинку літ. А, загальною площею 103,1 кв. м, житловою площею 31,0 кв. м; огорожі № 1-4; мостіння - 1;
- приватизовану земельну ділянку під номером АДРЕСА_2 , площею 0,0247 га, у тому числі по угіддях: багаторічні насадження - 0,0140 га; землі під будівлями, лісами та іншими угіддями - 0,0107 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5110136900:25:013:0052.
Згідно з пунктом 1.5. іпотечного договору майновий поручитель підтверджує, що на момент укладання цього договору предмет іпотеки знаходиться у спільній сумісній власності. Цей договір вчинений за письмовою згодою дружини іпотекодавця - майнового поручителя, викладеної окремою заявою, яка зберігається у справах приватного нотаріуса. Предмет іпотеки не занесений та не підлягає занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини.
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 кредитних зобов`язань ТОВ КБ «Арма» 28 серпня 2008 року направило на її адресу письмову
вимогу-претензію про погашення заборгованості у розмірі 835 184, 96 грн, яку позичальник отримала 25 вересня 2008 року.
08 серпня 2013 року між ТОВ КБ «Арма» та ТОВ «Українська боргова компанія» укладена біржова угода - договір купівлі-продажу № 3-167, відповідно до умов якого ТОВ КБ «Арма» передало у власність, а ТОВ «Українська боргова компанія» прийняло майнові права за кредитними договорами, у томі числі за кредитним договором № 33-14/03-07, укладеним між ТОВ КБ «Арма» та ОСОБА_1
14 серпня 2013 року між ТОВ КБ «Арма» та ТОВ «Українська боргова компанія» підписаний акт № 54 прийому-передачі майнових прав за біржовою угодою купівлі-продажу від 08 серпня 2013 року № 3-167.
06 вересня 2013 року між ТОВ КБ «Арма» та ТОВ «Українська боргова компанія» укладений договір про відступлення права за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В., зареєстрований у реєстрі за № 8088, відповідно до умов якого ТОВ «Українська боргова компанія» одержало право вимагати від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплати суми боргу у розмірі, передбаченому кредитним договором від 25 грудня 2007 року № 33-14/03-07.
У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору від 25 грудня 2007 року № 33-14/03-07, у неї перед виникла заборгованість у розмірі 1 457 008,67 грн, зважаючи на, що ТОВ «Українська боргова компанія» звернулося до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2007 року № 33-14/03-07 шляхом застосування процедури продажу предмета іпотеки з наданням ТОВ «Українська боргова компанія» права продажу предмета іпотеки будь-якій сторонній особі-покупцеві, а також з наданням усіх прав, необхідних для отримання дублікатів правовстановлюючих документів на предмет іпотеки, витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інше.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси у справі № 520/5203/15-ц від 04 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 13 червня 2016 року, задоволено позов ТОВ «Українська боргова компанія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення; у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2007 року № 33-14/03-07, що склалася станом на 01 травня 2013 року у розмірі 1 457 008,67 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 748 134,78 грн, нараховані відсотки
- 708 873,89 грн; звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 11218 від 25 грудня 2007 року на будинок під номером АДРЕСА_2 , та приватизовану земельну ділянку під номером
АДРЕСА_2 , площею 0,0247 га шляхом застосування процедури продажу предмета іпотеки, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», з наданням ТОВ «Українська боргова компанія» права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві; виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 з будинку під номером АДРЕСА_2 та знято їх з реєстраційного обліку без надання іншого жилого приміщення.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 липня 2017 року вказане судове рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.