Постанова
Іменем України
14 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 278/1646/15-ц
провадження № 61-20917св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Хільчевського Сергія Олександровича на постанову Житомирського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Григорусь Н. Й., Галацевич О. М., Микитюк О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 29 січня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ZRZ0GK00003570 (далі - Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 48 805 доларів США на строк до 28 січня 2027 року і зобов`язався повернути його та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановлені договором. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором 29 січня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався відповідати солідарно з позичальником перед банком за виконання в повному обсязі зобов`язань за Кредитним договором. ОСОБА_1 не виконував належним чином взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим станом на 07 травня 2015 року в нього утворилася заборгованість в розмірі 74 699,06 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 07 травня 2015 року еквівалентно 1 570 174,24 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 36 142,46 доларів США; за процентами за користування кредитом - 18 637,99 доларів США; за комісією - 3 010 доларів США; пені за несвоєчасне виконання зобов`язань - 16 908,61 доларів США. Враховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вищевказану заборгованість та судові витрати.
У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_2 - адвокат Хільчевський С. О. зазначив, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки банк в односторонньому порядку та без згоди поручителя змінив відсоткову ставку за Кредитним договором з 12 % до 14 % річних, у зв`язку з чим змінився обсяг відповідальності поручителя, що свідчить про припинення поруки з підстав, передбачених частиною першою статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Крім того, рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 29 вересня 2014 року у справі № 278/1837/14-ц було задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за Кредитним договором в розмірі 56 054,41 доларів США, що складається із: заборгованості за кредитом - 36 024,72 доларів США, за процентам за користування кредитом - 11 845,06 доларів США; за комісією - 1 806 доларів США; пені - 6 378,63 доларів США. Тому порука припинилася відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 24 вересня 2021 року у складі судді Татуйка Є. О. в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що реалізації права кредитора на стягнення заборгованості в судовому порядку має передувати реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання відповідно до вимог частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній до 10 червня 2017 року, та підпункту 2.3.3 Кредитного договору, яким сторони передбачили право банку на власний розсуд змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати комісії й відсотків за користування ним, виконання інших зобов`язань за договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. Зобов`язання, передбачене цим підпунктом, повинно бути виконане позичальником протягом 30 календарних днів з дати отримання відповідної письмової вимоги від банку. Оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» не виконало вказані вимоги законодавства та умови договору, то його позов є передчасним.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24 вересня 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість, яка виникла станом на 07 травня 2015 року за Кредитним договором на загальну суму 58 623,59 доларів США (що еквівалентно 1 593 007,29 грн), в тому числі: заборгованість за тілом кредиту в сумі 33 976,44 доларів США; заборгованість за процентами в сумі 13 400,87 доларів США; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором в сумі 11 246,28 доларів США. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не виконував належним чином умов Кредитного договору, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість, і 13 травня 2015 року позивач направив позичальнику та поручителю повідомлення від 07 травня 2015 року № 30.1.0.0/20-163 про погашення простроченої заборгованості за Кредитним договором не пізніше п`яти днів з дати отримання цього повідомлення. Тому висновок суду першої інстанції про передчасне пред`явлення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» є помилковим. За період користування кредитними коштами основний боржник здійснив часткові платежі на погашення суми кредиту, однак заборгованість за Кредитним договором в повному обсязі не погашена. При визначенні розміру заборгованості за Кредитним договором суд не взяв до уваги наданий банком розрахунок, а виходив з умов Кредитного договору та виписки по рахунку і дійшов висновку про стягнення заборгованості, яка станом на 07 травня 2015 року складала 58 623,59 доларів США (що еквівалентно 1 593 007,29 грн), в тому числі: заборгованість за тілом кредиту в сумі 33 976,44 доларів США; заборгованість за процентами в сумі 13 400,87 доларів США; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором в сумі 11 246,28 доларів США.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
16 грудня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Хільчевський С. О. подав до Верховного Суду засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24 вересня 2021 року.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що апеляційний суд не врахував правових висновків: щодо застосування статей 1048, 1051 ЦК України, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2021 року у справі № 727/4414/16; щодо застосування частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», викладених в постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 752/16018/15-ц, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2021 року у справі № 187/1063/16-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 159/2146/15-ц; щодо застосування статті 559 ЦК України, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 753/21637/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 758/8433/15-ц, від 18 грудня 2018 року у справі № 369/7339/16-ц, від 04 липня 2019 року у справі № 758/13055/16-ц, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц, від 08 червня 2021 року у справі № 202/781/14-ц; щодо застосування статті 1050 ЦК України, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Житомирського районного суду Житомирської області.
02 лютого 2022 року справа № 278/1646/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1, абзацу 1 пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Апеляційним судом встановлено, що 29 січня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 48 805 доларів США, з яких 43 000 доларів США - на купівлю житла і 5 805,00 доларів США - на сплату страхових платежів, на строк до 28 січня 2027 року та зобов`язався повернути кредит і сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановлені договором.
В пункті 7.1 Кредитного договору сторони погодили базову відсоткову ставку в розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі 1,2 % від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту, винагороду за проведення додаткового моніторингу.
Пунктом 2.3.1 Кредитного договору передбачено, що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон`юнктури ринку грошових ресурсів України, а саме зміни курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленим Національним банком України на момент укладення цього договору, зміні облікової ставки Національного банку України, зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки за кредитами банків України у відповідній валюті (за статистикою Національного банку України). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом семи календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).
З метою належного виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань 29 січня 2007 року між банком і ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався відповідати солідарно з позичальником перед банком за виконання зобов`язань за Кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, комісії, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.
Відповідно до частини другої статті 555 ЦК України поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов`язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.
З огляду на викладене поручитель хоч і пов`язаний з боржником певними зобов`язальними відносинами, але є самостійним суб`єктом у відносинах з кредитором.
ОСОБА_1 не виконував належним чином своїх зобов`язань за Кредитним договором, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на 07 травня 2015 року склала 74 699,06 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 07 травня 2015 року еквівалентно 1 570 174,24 грн, з яких: 36 142,46 доларів США -заборгованість за кредитом; 18 637,99 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 3 010 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом; пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань - 16 908,61 доларів США.
13 травня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направило ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлення від 07 травня 2015 року № 30.1.0.0/20-163, в якому вимагало від позичальника та поручителя в термін не пізніше 5 календарних днів з дати одержання цього повідомлення погасити прострочену заборгованість, а в разі несплати простроченої заборгованості в зазначений строк - повернути суму кредиту в повному обсязі, а також - нараховані проценти та штрафні санкції.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та стягуючи солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за Кредитним договором в розмірі 58 623,59 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 07 травня 2015 року еквівалентно 1 593 007,29 грн, апеляційний суд виходив з того, що вказаний розмір заборгованості підтверджується умовами Кредитного договору та випискою по рахунку позичальника.
Однак такі висновки апеляційного суду ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2021 року у справі № 727/4414/16, на які послався заявник в касаційній скарзі, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.