Ухвала
22 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 663/3629/19
провадження № 14-228цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Штелик С. П.
суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", треті особи: Міністр інфраструктури України Криклій Владислав Артурович, Профспілкова організація Скадовського морського порту, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 19 січня 2021 року, ухвалене у складі судді Пухальського С. В., та постанову Херсонського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Радченка С. В., Вейтас І. В., Склярської І. В.,
встановила:
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП АМПУ) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовну заяву мотивував тим, що наказом виконуючого обов`язки Міністра інфраструктури України від 23 червня 2017 року його призначено на посаду начальника Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - Миколаївська філія ДП АМПУ) за переведенням із відповідної посади начальника Скадовської філії ДП АМПУ. Позивач стверджував, що наказ про призначення його начальником Миколаївської філії не визначав строку, на який його було призначено.
Наказом Міністра інфраструктури України від 17 жовтня 2019 року № 15-Ос, з урахуванням наказу від 31 жовтня 2019 року № 25-Ос про внесення змін до попереднього наказу, його звільнено з посади начальника Миколаївської філії ДП АМПУ 28 жовтня 2019 року у зв`язку із припиненням повноважень посадової особи, відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Позивач посилався на те, що звільнення на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України не може бути до нього застосовано, оскільки він не є посадовою особою у розумінні положень вказаної норми трудового права, а тому його звільнення є незаконним.
ОСОБА_1 просив суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства інфраструктури України від 17 жовтня 2019 року № 15-Ос "Про керівника Миколаївської філії ДП АМПУ";
- визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства інфраструктури України від 31 жовтня 2019 року № 25-Ос "Про внесення змін до наказу Міністерства інфраструктури України від 17 жовтня 2019 року № 15-Ос";
- поновити його на роботі на посаді начальника Миколаївської філії ДП АМПУ;
- стягнути з ДП АМПУ на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 19 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року, з урахуванням ухвали Херсонського апеляційного суду від 05 травня
2021 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 19 січня 2021 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що статутом
ДП АМПУ посаду начальника Миколаївської філії як керівника відокремленого підрозділу віднесено до посадових осіб. Посада, яку займав ОСОБА_1, згідно з Положенням про Миколаївську філію ДП АМПУ, пов`язана з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків щодо управління Миколаївською філією ДП АМПУ (адміністрацією Миколаївського морського порту), тому дійшов висновку про те, що позивач належить до категорії посадових осіб, на яких поширювалась дія пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що на підставі подання голови ДП АМПУ, Міністерство інфраструктури України, як уповноважений орган управління наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників такої категорії, прийняло правомірне рішення про звільнення
ОСОБА_1 із займаної посади начальника Миколаївської філії ДП АМПУ, що оформлено відповідним наказом. Тому відсутні підстави для задоволення позову про визнання звільнення незаконним та поновлення позивача на роботі і, як наслідок, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При цьому суд апеляційної інстанції у своїй постанові послався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 487/2178/19 (провадження № 61-9626св20). Спростовуючи доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування до спірних правовідносин висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20), суд апеляційної інстанції вказав, що фактичні обставини зазначеної справи відрізняються від обставин цієї справи, зокрема, у справах різний суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Так, у справі №683/351/16- ц підставою для звернення особи з позовом було визнання незаконним рішення зборів товариства про звільнення з посади голови правління товариства, і Верховний Суд зробив висновок про те, що можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права. Натомість у справі № 663/3629/19 відсутній будь-який корпоративний спір щодо припинення повноважень та звільнення позивача (який потрібно розглядати в порядку господарського судочинства), позивач звільнений з посади начальника (одноособового керівника) філії уповноваженим на це органом управління Державного підприємства - Міністерством інфраструктури України.
У травні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Скадовського районного суду Херсонської області
від 19 січня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду
від 21 квітня 2021 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Стягнути судові витрати, які складаються з витрат зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди надали неправильну оцінку наданим доказам та неправильно застосували норми матеріального права.
Заявник стверджує, що він не є тією особою, яка підлягає звільненню за пунктом 5 частини першої статні 41 КЗпП України, оскільки є лише керівником відокремленої філії державного підприємства, яка не є юридичною особою і, відповідно, не є виконавчим органом, і він не є членом Наглядової ради підприємства.
При цьому позивач посилається на практику Верховного Суду, зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 490/4465/18 (провадження № 14-30цс21) щодо застосування положення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України до посадових осіб, які не є особами - керівниками підприємства (товариства).
ОСОБА_1 стверджує, що його спір належить до розгляду цивільними, а не господарськими судами, мотивуючи це наступним. Згідно з положенням пункту 15 частини першої статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства", частини першої статті 89 Господарського кодексу України дія положень пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України розповсюджується на посадових осіб органів управління господарського товариства. Обіймаючи посаду начальника Миколаївської філії, він не був посадовою особою у розумінні частин другої, третьої статті 65, частини першої статті 89 ГК України, пункту 15 частини першої статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства", а є штатним працівником, повноваження якого не могли бути припинені роботодавцем за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
Звертає увагу на ту обставину, що для розірвання трудового договору за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, з урахуванням положень частини третьої статті 99 ЦК України, шляхом припинення повноважень посадових осіб з окремими категоріями працівників за певних умов є рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений такими повноваженнями. При цьому наголошує на тому, що він не входив до складу Наглядової ради підприємства.
Звільнення інших працівників, які не належать до посадових осіб органів акціонерного товариства, але до кола обов`язків яких, згідно з посадовими обов`язками, входять організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції, здійснюється на підставі наказу виконавчого органу, не за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, а з інших правових підстав, передбачених нормами КЗпП України, щодо розірвання трудового договору.
Посилаючись на положення пунктів 6.1.3, 7.2, 7.3, 8.1 статуту ДП АМПУ, пунктів 3.1, 5.2, 5.3 положення про Миколаївську філію ДП АМПУ, заявник стверджує про те, що лише голова ДП АМПУ одноособово керує підприємством та є підзвітним Наглядовій раді, зокрема, його діяльність контролюється шляхом укладення з ним контракту. При цьому начальник філії підпорядкований лише голові правління з виконанням визначеного у нотаріально посвідченій довіреності, виданій на його ім`я.
ОСОБА_1 посилається на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року (провадження
№ 14-113цс20), які підтримав Верховний Суд у постанові від 03 лютого
2021 року у справі № 754/2998/20 (провадження № 61-12529св20), та стверджує, що у цих справах вирішувалося питання поновлення на роботі посадових осіб, які є керівниками підприємства (товариства), чи членом виконавчого органу товариства та звільнені за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, яким він, позивач у справі, не є.
При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України кореспондується з частиною третьою статті 99 ЦК України, а отже, здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до статті 99 ЦК України можливо в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав, у разі якщо інше не передбачено статутом і підставою такого звільнення може бути зазначене посилання на пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
ОСОБА_1 звертає увагу на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 753/1604/17 (провадження № 61-26664св18), згідно з якими за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України може бути звільнена лише посадова особа, яка, окрім наділення її організаційно-розпорядчими функціями, повинна ще і бути головою або членом виконавчого органу, головою ревізійної комісії, а у разі створення ради товариства (спостережної ради) - головою чи членом цієї ради, а посадова особа філії не може бути звільнена за цими підставами.
Тому заявник зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме необхідність відступу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду
від 09 грудня 2020 року у справі № 487/2178/19 (провадження
№ 61-9626св20) (суддя-доповідач Гулейков І. Ю.).
Крім того, заявник звертає увагу, що у справах, на які сторона відповідача посилалася як на судову практику, яка підлягала врахуванню під час розгляду цієї справи, Верховний Суд встановив, що з позовами про поновлення на посадах (справи № 310/2428/18, № 761/210087/18), звернулися керівники державних підприємств, зокрема Державного підприємства "Бердянський морський торгівельний порт", Державного підприємства "Морський торгівельний порт "Усть-Дунайськ". Тобто, позивачі, які вважали, що їх незаконно звільнено з посад за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, були керівниками саме підприємств, які є самостійними юридичними особами, а не філій.
Посилаючись на порушення порядку звільнення, ОСОБА_1 вказує, що його звільнено із займаної посади з порушенням статті 43 КЗпП України, тому він підлягає поновленню на роботі із застосуванням положень частин другої статті 235 КЗпП України, а кошти, виплачені роботодавцем як вихідна допомога, у силу статті 1212 ЦК України поверненню не підлягають.