У Х В А Л А
22 лютого 2022 року
м. Київ
Справа № 910/18214/19
Провадження № 12-8гс22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаКатеринчук Л. Й.,
суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
справи № 910/18214/19
за касаційними скаргами Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" та Кабінету Міністрів України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2021 року (у складі колегії: головуючий суддя - Зубець Л. П., судді Мартюк А. І., Алданова С. О.)
у справі за позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", Міністерства фінансів України, Державної організації (установи, закладу) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Національного банку України і Кабінету Міністрів України
про визнання договорів недійсними,
У С Т А Н О В И Л А
1. У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк", Банк, відповідач 1), Міністерства фінансів України (далі - Мінфін України, відповідач 2) і Державної організації (установи, закладу) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - ФГВФО, відповідач 3) про визнання недійсними договору про придбання акцій від 20 грудня 2016 року та договору купівлі-продажу акцій № БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року.
2. Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 05 лютого 2020 року у підготовчому засіданні залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Національний банк України (далі - НБУ, третя особа 1) та Кабінет Міністрів України (далі - КМУ, третя особа 2).
3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані правочини вчинені ФГВФО та уповноваженою особою ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в АТ КБ "Приватбанк" за відсутності на це повноважень та в силу частини першої статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, оскільки спрямовані на незаконне заволодіння майном позивача-акціонера ПАТ КБ "Приватбанк" з часткою 2,7249 % у статутному капіталі Банку. Укладенням спірних договорів порушено право приватної власності позивача, гарантоване статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України, оскільки мало місце відчуження його майна (грошових коштів) без обґрунтування суспільної необхідності такого відчуження та в порядку, що не передбачений законодавством України. Позивач доводив, що примусове відчуження його акцій у статутному капіталі Банку на користь держави відбулося без виплати компенсації за списані кошти, що позбавило позивача-акціонера права на грошові вимоги до ПАТ КБ "Приватбанк" і фактично є конфіскацією належного йому майна. Позивач зазначив, що вчиненням оспорюваних правочинів порушено його права на отримання дивідендів, розпорядження належними йому акціями у статутному капіталі Банку, участь в управлінні справами Банку, якими він наділений в силу статей 3, 25 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI "Про акціонерні товариства" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02 червня 2021 року провадження у справі закрито на підставі пункту 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 13 травня 2020 року № 590-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" (далі - Закон № 590-IX).
5. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що обраний позивачем як акціонером ПАТ КБ "Приватбанк" спосіб захисту майнових прав шляхом звернення з позовом про визнання недійсними правочинів з відчуження на користь держави 100 % акцій цього Банку не відповідає частинам третій і четвертій статті 5 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції Закону № 590-IX. Зазначені обставини зумовили застосування до спірних правовідносин положень пункту 7 розділу II Закону № 590-IXяк норми прямої дії, що поширюється на правовідносини, які виникли до ухвалення цього Закону та не завершилися на момент набрання ним чинності 23 травня 2020 року.
6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2021 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 02 червня 2021 року скасовано, справу направлено до Господарського суду міста Києва для розгляду з урахуванням приписів статті 232 ГПК України.
7. Апеляційний суд мотивував тим, що позовні вимоги в цій справі обґрунтовано іншими обставинами (укладенням спірних договорів поза волею і без згоди позивача з порушенням установленого законом порядку вчинення таких дій), аніж визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта / рішення, як це передбачено у частині третій статті 5 ГПК України. Відтак захист позивачем своїх прав у спосіб оскарження договорів з відчуження на користь держави належних йому акцій у статутному капіталі Банку, який визнано неплатоспроможним, не суперечить приписам частин третьої, четвертої статті 5 ГПК України, тому відсутні підстави для закриття провадження в цій справі в силу пункту 7 розділу II"Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX.
8. Суд апеляційної інстанції зауважив на помилковому застосуванні місцевим судом положень Закону № 590-IX, який набрав чинності 23 травня 2020 року, тобто після виникнення спірних правовідносин у зв`язку з оскарженням позивачем у грудні 2019 року правочинів з відчуження його акцій у ПАТ КБ "Приватбанк" на користь держави. На підтвердження своїх висновків щодо дії Закону № 590-IX в часі апеляційний суд послався на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17 червня 2020 року у справі № 826/11415/16.
9. У листопаді 2021 року відповідач 1 (АТ КБ "Приватбанк") і третя особа 2 (КМУ) звернулися до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційними скаргами, в яких просили постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2021 року скасувати, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 02 червня 2021 року в цій справі залишити в силі.
10. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач 1 зазначив про прийняття апеляційним судом оскаржуваної постанови з неправильним застосуванням статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і статей 8, 19, 55, 124 Конституції України та без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду у справах № 662/397/15-ц, № 338/180/17, № 905/1926/16, № 569/17272/15-ц, № 916/3156/17, № 910/3907/18, а також висновків Верховного Суду України в постанові від 21 травня 2012 року у справі № 6-20цс11. Відповідач 1 зауважив на тому, що апеляційний суд застосував положення статей 6, 13 Конвенції, статті 16 ЦК України, частини третьої статті 5 ГПК України, пункту 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX без урахування висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 08 червня 2021 року у справі № 910/18211/19.
11. Відповідач 1 зазначив, що визначені частинами третьою, четвертою статті 5 ГПК України процесуальні обмеження є пропорційними і переслідують легітимну мету, тому не було порушення статті 6 Конвенції в аспекті доступу до суду за наслідком закриття місцевим господарським судом провадження у цій справі на підставі пункту 7 розділу II"Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX.
12. Відповідач 1 доводив, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про неможливість закриття судом першої інстанції провадження у справі на стадії підготовчого засідання на підставі судового рішення у формі ухвали, оскільки в силу пункту 2 частини другої статті 185 ГПК України суд вправі здійснити процесуальну дію у вигляді закриття провадження у справі як в підготовчому засіданні в разі наявності для цього підстав, так і під час розгляду справи по суті. Така правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постановах від 16 січня 2019 року у справі № 910/22947/17 та від 10 грудня 2019 року у справі № 921/520/18. Водночас згідно з частиною другою статті 232 ГПК України процесуальна дія із закриття провадження у справі вирішується судом шляхом постановлення ухвали незалежно від стадії судового процесу, на якій прийнято таке рішення.
13. Відповідач 1 зауважив про правильне застосування місцевим господарським судом приписів частини третьої статті 3 ГПК України при прийнятті рішення про закриття провадження у цій справі на підставі пункту 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX, дію якого згідно з пунктом 5 розділу IIцього Закону поширено на розгляд усіх судових справ за позовами власників (акціонерів) банківських установ, які виведено з ринку як неплатоспроможні або ліквідовано, незалежно від того, що провадження у таких справах розпочато до набрання чинності Законом № 590-IX. Разом з тим апеляційний суд дійшов помилкового висновку про поширення положень цього Закону виключно на правовідносини, які виникли після набрання ним чинності 23 травня 2020 року.