ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2022 року
м. Київ
Справа № 201/10234/20
Провадження № 14-77цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Сімоненко В. М.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
розглянула в порядку письмового провадження справу за заявою ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року у складі судді Демидової С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2021 року у складі колегії суддів Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В. та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст вимог
1. У жовтні 2020 року ОСОБА_1 на підставі Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) звернувся до суду із заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним арештом, у розмірі 1 500 000,00 грн.
2. Заява мотивована тим, що постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 липня 2010 року ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) (накладено адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту терміном 15 діб).
3. Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» внесені зміни до санкції статті 185-3 КУпАП (в абзаці другому частини першої та абзаці другому частини другої цієї статті слова «від шести до дванадцяти» замінено словами «від двадцяти до ста»; в абзаці другому частини першої цієї статті слова «або адміністративний арешт на строк до п`ятнадцяти діб» виключено).
4. У зв`язку із зазначеними змінами цього Закону постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2010 року постанову цього суду від 29 липня 2010 року було приведено у відповідність із цим Законом, а саме: « ОСОБА_1 піддано адміністративному стягненню за правопорушення, передбачене частиною першою статті 185-3 КУпАП, від адміністративного арешту звільнено».
5. Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано зазначені постанови і провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною першої статті 185-3 КУпАП закрито у зв`язку з недоведеністю вини останнього в скоєнні адміністративного правопорушення.
6. ОСОБА_1 вважає, що постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2010 року встановлено незаконність його арешту.
7. Крім цього, ОСОБА_1 посилався на те, що перед звільненням з-під арешту його було викрадено невідомими йому особами та поміщено у психіатричну лікарню, звідки його доставили до суду для оголошення судового рішення про звільнення та повторно доставили до місця арешту. Звідти через деякий час він остаточно був звільнений. Вважає такі дії незаконними, такими, що свідчать про позбавлення його свободи та порушення його прав.
8. Заявник зазначає, що протягом багатьох років він неодноразово звертався до суду з різними вимогами про відшкодування моральної шкоди у зв`язку із зазначеними подіями і суди задовольняли його вимоги.
9. Вважає, що вказаними судовими рішеннями стягнено моральну шкоду, завдану лише окремим та другорядними порушеннями при здійсненні незаконного арешту, проте основна моральна шкода, якої було завдано ОСОБА_1 , оцінюється заявником у загальному розмірі 1 500 000,00 грн та полягає у порушенні його прав при арешті та його відбуванні, приниженні честі, гідності та ділової репутації, необхідності докладання зусиль для налагодження звичного життя, погіршенні здоров`я тощо.
10. Враховуючи викладене та посилаючись на положення Закону № 266/94-ВР,пункт 5 статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, статтю 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, просив суд відшкодувати моральну шкоду в зазначеному ним розмірі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
11. Ухвалою судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 листопада 2020 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху у зв`язку з недотриманням заявником вимог статей 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), а саме: не зазначено іншу сторону у справі, заява не містила підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову до цього ж відповідача.
12. Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу. Повертаючи заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що недоліки, вказані в ухвалі про залишення заяви без руху, ОСОБА_1 не усунув, що є підставою для повернення заяви.
13. Оскаржуючи зазначену ухвалу суду першої інстанції, ОСОБА_1 посилався на те, що вказаний ним Закон, на підставі якого подана заява до суду, не містить вимог про звернення до суду на підставі цього Закону з позовною заявою, а тому вимоги ухвали суду першої інстанції про залишення його заяви без руху не відповідають закону та не могли бути ним виконані: він не міг зазначити відповідача у справі, оскільки у справі немає позивача.
14. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2021 року у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, а ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, виходив з того, що Закон № 266/94-ВР не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, а тому така вимога може розглядатись у порядку позовного провадження, особа повинна звернутися до суду з позовною заявою, а суд позбавлений можливості на власний розсуд визначати відповідача у справі.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
15. У березні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2021 року, у якій він, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення попередніх інстанцій, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
16. Заявник вказує, що Закон № 266/94-ВР дозволяє звернутися до суду саме із заявою про відшкодування моральної шкоди, без зазначення відповідача, а не лише із позовною заявою.
Рух справи у суді касаційної інстанції
17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано справу із Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.
18. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
19. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року справу передано для розгляду Великій Палаті Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною четвертою статті 403 та пункту 7 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.
20. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав, що існує необхідність в уточненні правових висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 146/1091/17 (провадження № 14-457цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 686/1049/18 (провадження № 14-654цс18).
21. На думку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, у вказаних постановах Великої Палати Верховного Суду не зазначено, у якому виді провадження в порядку цивільного судочинства слід розглядати питання про визначення розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, що свідчить про необхідність конкретизації висновків.
22. Також колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої пунктом 7 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, а саме: для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24 квітня 2017 року у справі № 760/23169/14-ц, в частині порядку розгляду вимоги про відшкодування моральної шкоди у випадку наявності спору про її розмір.
23. Касаційний цивільний суд, мотивуючи висновок про відступ від постанови Верховного Суду України від 24 квітня 2017 року у справі № 760/23169/14-ц, вважає, що наявність у частині першій статті 13 Закону № 266/94-ВР посилання на те, що це питання вирішується «відповідно до чинного законодавства», дає підстави для висновку, що відповідне звернення про відшкодування моральної шкоди, що передбачено частиною першою статті 13 цього Закону, у випадку наявності спору про розмір відшкодування вирішується судом відповідно до чинного законодавства та розглядається в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, а не у безспірному порядку, як визначено Законом № 266/94-ВР.
24. За відсутності у ЦПК України відповідних приписів щодо встановленого порядку розгляду судом заяв про визначення розміру шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, суд з урахуванням положень пункту 9 статті 10 цього Кодексу вправі застосувати закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону).
25. Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
26. Разом з тим відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
27. Оскільки при визначенні розміру моральної шкоди зазвичай виникає спір про право цивільне, наявні перешкоди для розгляду відповідної заяви в порядку окремого провадження.
28. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року справа прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29. Постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 липня 2010 року ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 185-3 КУпАП (накладено адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту терміном 15 діб).
30. Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» внесені зміни до санкції статті 185-3 КУпАП (в абзаці другому частини першої та абзаці другому частини другої цієї статті слова «від шести до дванадцяти» замінено словами «від двадцяти до ста»; в абзаці другому частини першої цієї статті слова «або адміністративний арешт на строк до п`ятнадцяти діб» виключено).
31. У зв`язку із зазначеними змінами цього Закону постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2010 року постанову цього ж суду від 29 липня 2010 року було приведено у відповідність із цим Законом, а саме: « ОСОБА_1 піддано адміністративному стягненню за правопорушення, передбачене частиною першою статті 185-3 КУпАП, від адміністративного арешту звільнено».
32. Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2010 року у справі № 33-1085/2010 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 липня та від 03 серпня 2010 року скасовано. Провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 185-3 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку з недоведеністю його вини в скоєнні адміністративного правопорушення.
33. У серпні 2010 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до держави про відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 000,00 грн у зв`язку з його незаконним утриманням у 2010 році.
34. Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 27 грудня 2011 року у справі № 2-4709/11, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2012 року, стягнуто з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 17 500,00 грн. У вказаному судовому рішенні встановлено спричинення заявнику моральної шкоди у зв`язку із зайвим перебуванням під арештом після заявленої вимоги про негайне звільнення.
35. Також ОСОБА_1 в 2018 році звертався до суду зі скаргою та просив визнати незаконним позбавлення його свободи після оголошення постанови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2010 року про його звільнення, а також попередню зміну місця відбування адміністративного арешту зі спецприймальника для адмінзаарештованих ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області на обласну психіатричну лікарню у м. Запоріжжі.
36. Постановою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 січня 2018 року, яка не оскаржувалася в апеляційному порядку і набула законної сили, було задоволено скаргу ОСОБА_1 та визнано незаконними дії щодо позбавлення його свободи після оголошення постанови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2010 року про звільнення від відбування адміністративного арешту, а також щодо зміни місця відбування адміністративного арешту зі спецприймальника для адмінзаарештованих ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області на обласну психіатричну лікарню у м. Запоріжжі.
37. Також ОСОБА_1 у 2019 році звертався до суду із заявою про відшкодування моральної шкоди, спричиненої співробітниками правоохоронних органів, у розмірі 15 000,00 євро. Заявник вважав, що постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2018 року було визнано незаконним його позбавлення свободи після оголошення постанови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2010 року про звільнення його з-під арешту, а також попередню зміну його місця відбування адміністративного арешту зі спецприймальника для адмінзаарештованих ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області на обласну психіатричну лікарню у м. Запоріжжі.
38. А тому ОСОБА_1 вважав, що у зв`язку з незаконним позбавленням його свободи, а також триманням у невстановленому для цього місці було порушено його конституційні права, спричинено фізичний біль, моральні та душевні страждання, принижено його честь, гідність та ділову репутацію.
39. Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 червня 2019 року у справі № 201/1024/19, яка була залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року, на його користь було стягнуто за рахунок коштів державного бюджету моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.
40. Суди, відшкодовуючи моральну шкоду на користь ОСОБА_1 , виходили з того, що заявнику внаслідок незаконних дій щодо позбавлення його свободи після оголошення постанови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2010 року про звільнення останнього від відбування адміністративного арешту, а також щодо зміни місця відбування адміністративного арешту останнього зі спецприймальника для адмінзаарештованих ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області на обласну психіатричну лікарню у м. Запоріжжі було завдано моральної шкоди, факт спричинення якої знайшов своє об`єктивне підтвердження у судовому засіданні, у зв`язку із чим суди з урахуванням моральних та душевних страждань ОСОБА_1 стягнули на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн.
41. Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2020 року було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління державного казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - ДКС України) на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 червня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року на підставі пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України, а саме у зв`язку з необґрунтованістю касаційної скарги.
42. У жовтні 2020 року ОСОБА_1 у справі, що переглядається, звернувся до суду із заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним арештом, у розмірі 1 500 000,00 грн.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Щодо відступу (конкретизації) висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду
43. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень зазначається, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
44. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
45. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
46. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (справа «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95, рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (справа «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11, рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року).
47. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують норми права, оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації цих норм до обставин, які змінюються (справа «Веренцов проти України», заява № 20372/11, рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року; справа «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09, рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року).
48. У справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, рішення від 18 січня 2001 року, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
49. В інших справах ЄСПЛ також неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та обставин істотного і непереборного характеру (справа «Проценко проти Росії», заява № 13151/04, рішення ЄСПЛ від 31 липня 2008 року); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (справа «Сутяжник проти Росії», заява № 8269/02, рішення ЄСПЛ від 23 липня 2009 року).
50. У справі «Сєрков проти України», заява № 39766/05, рішення від 07 липня 2011 року ЄСПЛ наголосив на такому: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції; завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме в розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (справа «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98, рішення ЄСПЛ від 17 лютого 2004 року); у цьому зв`язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (справа «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03, рішення ЄСПЛ від 24 березня 2009 року та справа «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02, рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2010 року); неспроможність вищого суду впоратись із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа «Падурару проти Румунії» (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00, рішення ЄСПЛ від 01 грудня 2005 року); Суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись; сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності, може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (справа «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00, рішення ЄСПЛ від 19 квітня 2007 року та справа «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy), заява № 10249/03, рішення ЄСПЛ від 22 травня 2012 року).
51. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок суду сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47 Висновку).
52. Судді повинні послідовно застосовувати закон (пункт 49 Висновку).
53. Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи. При цьому принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в протилежному випадку це означало б неможливість виправити судом свою позицію або виключало б можливість динамічного розвитку права та суспільних правовідносин.
54. В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону № 1402-VIII та ЦПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.
55. Згідно з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої статті 45 Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
56. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43 - 45); від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45); від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54); від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45); від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24); від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23); від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48); від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39); від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35); від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59); від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40); від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41)).
57. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав, що існує необхідність в уточненні правових висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження №14-298цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 146/1091/17 (провадження №14-457цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 686/1049/18 (провадження №14-654цс18), щодо процесуальної форми звернення до суду у цій категорії спорів.
58. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 146/1091/17 (провадження №14-457цс18), на яку посилається колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначено, що ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою, в якій просила визначити розмір моральної шкоди, завданої їй незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у сумі 286 671,00 грн.
59. Ухвалою Томашпільського районного суду Вінницької області від 26 січня 2018 року заяву задоволено. Визначено розмір моральної шкоди, завданої ОСОБА_2 незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у сумі 286 671,00 грн та розмір сплаченої ОСОБА_2 за надання юридичної допомоги у сумі 32 000,00 грн.
60. Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року ухвалу суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито. Постанова апеляційного суду мотивовано тим, що статтею 12 Закону № 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодованої шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу в першій інстанції.
61. Установлено, що 11 липня 2017 року Томашпільським районним судом Вінницької області закрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 за частиною першою статті 367 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Заява про визначення розміру шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, подана ОСОБА_2 до суду, розглянута Томашпільським районним судом Вінницької області в порядку цивільного процесуального законодавства, про що свідчить ухвала суду від 06 листопада 2017 року про відкриття провадження за заявою.
62. Ураховуючи норми згаданого вище Закону в частині визначення органу, на який покладається відшкодування шкоди, завданої громадянинові, та пов`язаних з цим обов`язків зазначених органів, апеляційний суд дійшов висновку, що подана заява повинна розглядатися в межах кримінального провадження, порушеного відносно ОСОБА_2 , закритого судом, а не окремо від кримінального провадження.
63. Вирішуючи правову проблему юрисдикції спору, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 листопада 2018 року у зазначеній справі зробила висновок про те, що справи за заявою громадянина про визначення розміру шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства. Велика Палата Верховного Суду вказала, що питання відшкодування моральної шкоди, що передбачено частиною першою статті 13 Закону № 266/94-ВР, за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно із частиною першою статті 12 цього Закону.
64. Таким чином, аналіз наведеної постанови Великої Палати Верховного Суду свідчить про те, що питання щодо процесуальної форми звернення потерпілої особи про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, касаційним судом не вирішувалося, оскільки підставою передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду було порушення правил юрисдикції, а тому відсутні підстави для конкретизації вказаного висновку.
65. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 686/1049/18 (провадження №14-654цс18), на яку посилається колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначено, що ОСОБА_3 після відмови прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Прокуратури Хмельницької області у задоволенні його заяви про відшкодування шкоди звернувся з позовом до прокуратури про визнання протиправною та скасування цієї постанови прокурора і про відшкодування шкоди (втраченого заробітку, втраченого доходу), завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
66. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано неправомірною та скасовано постанову прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Прокуратури Хмельницької області Балюка В. О. від 08 листопада 2017 року, якою відмовлено у відшкодуванні ОСОБА_3 шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, у вигляді заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій. У задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення з Державного бюджету України втраченого заробітку в сумі 2 954 081,75 грн, недоотриманих доходів у сумі 4 129 197,58 грн, розміру витрат на правову допомогу в сумі 28 000,00 грн відмовлено.
67. Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 14 серпня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та Прокуратури Хмельницької області задоволено частково, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито. Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд вважав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки питання відшкодування шкоди у цій справі згідно із Законом № 266/94-ВР віднесено до компетенції інших державних органів, а не суду.
68. Вирішуючи правову проблему предметної чи суб`єктної юрисдикції у цій справі, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 686/1049/18 (провадження № 14-654цс18) зробила висновок, що саме суд, який ухвалив виправдувальний вирок щодо особи, визначає розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій та які підлягають стягненню на його користь, і таке судове рішення може бути оскаржене до суду вищої інстанції відповідно до положень цивільного процесуального законодавства. Разом із тим питання щодо процесуальної форми звернення потерпілої особи з відшкодуванням моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, касаційним судом не вирішувалося.
69. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), на яку посилається колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначено що ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом (після винесення Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області виправдувального вироку від 03 червня 2013 року), у якому просив стягнути з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України 211 149,68 грн на відшкодування майнової та моральної шкоди 485 261 300,00 грн.
70. Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2016 року, провадження у справі в частині позовних вимог про відшкодування майнової шкоди закрито. Суди вважали, що вирішення питання про відшкодування майнової шкоди належить до компетенції суду за правилами того виду судочинства, в якому ця справа розглядалася, а не в порядку цивільного судочинства.
71. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 липня 2016 року позов про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_4 150 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні іншої частини позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди відмовлено ( ОСОБА_4 просив стягнути моральну шкоду у розмірі 485 261 300,00 грн). Вирішено питання про розподіл судових витрат.
72. Вирішуючи правову проблему порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зробила висновок, що справи за заявою громадянина про визначення розміру шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють