Постанова
Іменем України
26 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 447/950/16-ц
провадження № 61-488св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - Релігійна громада Української Греко-Католицької церкви
с. Вербіж Миколаївського району Львівської області,
відповідач - Миколаївська районна державна адміністрація Львівської області,
третя особа - Релігійна громада Української Православної церкви Київського патріархату с. Вербіж Миколаївського району Львівської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Релігійної громади Української Греко-Католицької церкви с. Вербіж Миколаївського району Львівської області на рішення Миколаївського районного суду Львівської області
від 04 червня 2019 року, ухвалене у складі судді Бачуна О. І., та постанову Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Левика Я. А., Приколоти Т. І., Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У квітні 2016 року Релігійна громада Української Греко-Католицької церкви с. Вербіж Миколаївського району Львівської області (далі - Релігійна громада УГКЦ с. Вербіж) звернулася до суду з позовом до Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області (далі - Миколаївська районна державна адміністрація), третя особа - Релігійна громада Української Православної церкви Київського патріархату
с. Вербіж Миколаївського району Львівської області (далі - Релігійна громада Української ПЦ КП с. Вербіж), про визнання угоди недійсною.
Позовну заяву мотивувала тим, що згідно з договором від 03 січня
1992 року на передачу у користування культових будівель та майна, що
в них знаходиться, Релігійній громаді УГКЦ с. Вербіж Виконавчим комітетом Миколаївської районної Ради народних депутатів передано у безоплатне користування кам`яний церковний будинок - церкву Св. Іоана Богослова, розташовану у с. Вербіж Миколаївського району Львівської області (далі - с. Вербіж).
13 квітня 1993 року, згідно з розпорядженням Представника Президента України у Миколаївському районі, Релігійній громаді УГКЦ с. Вербіж передано у власність цілу культову будівлю - храм Св. Іоана Богослова, розташовану на вул. Франка, 45 у с. Вербіж , що підтверджено свідоцтвом про право особистої власності на культову будівлю.
Позивач вказував, що через деякий час у с. Вербіж зареєстровано Церковну громаду Української Автокефальної православної церкви (далі - УАПЦ).
21 квітня 1994 року укладено угоду між релігійними громадами УГКЦ і УАПЦ на право користування культовою спорудою, яка знаходиться на території Гонятичівської сільської ради народних депутатів в с. Вербіж Миколаївського району Львівської області, церкви Св. Апостола Іоанна Богослова.
08 вересня 2006 року зареєстрована як юридична особа Релігійна громада УПЦ КП с. Вербіж. У Статуті Релігійної громади УПЦ КП відсутня інформація, яка б вказувала про те, що вона є правонаступником Релігійної громади УАПЦ, яка була стороною договору від 21 квітня 1994 року.
Таким чином, позивач вважав, що на цей час відсутня одна зі сторін договору.
Уточнивши позовні вимоги, Релігійна громада УГКЦ с. Вербіж просила суд визнати угоду від 21 квітня 1994 року, укладену між релігійними громадами УГКЦ с. Вербіж та УАПЦ с. Вербіж, затверджену Миколаївською районною адміністрацією Львівської області, недійсною.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 04 червня 2019 року у задоволенні позову Релігійної громади УГКЦ с. Вербіж відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року апеляційну скаргу Релігійної громади УГКЦ с. Вербіж залишено без задоволення, рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 04 червня 2019 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що 17 вересня 1991 року проведено реєстрацію Статуту Релігійної громади УАПЦ с. Вербіж, про що видано свідоцтво. За таких обставин, суд вважає, що УАПЦ у силу вимог статей 23, 26 ЦК УРСР 1963 року набула статусу юридичної особи та мала достатній обсяг цивільної правоздатності на укладення договору. При цьому встановив, що доводи позивача про те, що свідоцтво від 17 вересня 1991 року № 495/161, видане Релігійній громаді УАПЦ с. Вербіж, є підробленим, не знайшло свого підтвердження.
Крім того, позивач не надав належних та допустимих доказів того, що Миколаївська районна державна адміністрація чинила тиск на Релігійну громаду УГКЦ с. Вербіж як власника культової споруди щодо укладення оскаржуваної угоди.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з його висновками та вказав, що договір від 15 квітня 1994 року, та як доповнення до нього - оскаржувана угода від 21 квітня
1994 року, є формою виконання (реалізації) Миколаївською районною державною адміністрацією розпорядження Представника Президента України та передачі у користування спірного храму релігійним громадам.
Крім того, суд апеляційної інстанції підтвердив, що Релігійна організація УАПЦ с. Вербіж, як була зареєстрована у 1991 році, є чинною і дотепер, не зважаючи на зміну назви, юрисдикційної та конфесійної належності. Відповідно відсутні підстави вважати такою, що не існує, Релігійну організацію УАПЦ с. Вербіж, яка як сторона оскаржуваної угоди її підписала, а Миколаївська районна державна адміністрації затвердила.
При цьому суд апеляційної інстанції додав, що представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтвердив, що така угода була укладена з їх боку з метою надання віруючим іншої конфесії здійснювати свої релігійні обряди у храмі та з метою зняти напругу, що виникла в селі з приводу користування храмом між віруючими різних конфесій.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2021 року Релігійна громада УГКЦ с. Вербіж подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 04 червня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року, ухвалити судове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
29 січня 2021 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху, надано час на усунення недоліків.
26 лютого 2021 року ухвалою Верховного Суду задоволено клопотання заявника та продовжено строк дії ухвали Верховного Суду від 29 січня
2021 року.
18 березня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Миколаївського районного суду Львівської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення.
Суд першої інстанції допустив порушення статей 76, 77 ЦПК України, оскільки не взяв до уваги письмовий доказ - лист Головного управління статистики у Львівській області від 22 березня 2017 року за вих.
№ 03.2-09/325, долучений до матеріалів справи, який містить інформацію про те, що Релігійна громада УАЦП с. Вербіж як сторона оскаржуваної угоди
від 21 квітня 1994 року, не була зареєстрована у встановленому законом порядку та не мала цивільної працездатності. Цю інформацію не спростував відповідач.
Заявник вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що оскаржувана угода, яка укладена після набуття позивачем спірної будівлі у власність, не втратила своєї чинності з підстав, що громада УАЦП
с. Вербіж згідно зі статтями 23, 26 ЦК УРСР 1963 року набула статусу юридичної особи та мала обсяг цивільної правоздатності на укладення договору.
Судами попередніх інстанцій не застосовані роз`яснення, викладені у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» щодо розмежування правочинів.
Заявник, посилаючись на пункт 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вказує, що довів позовні вимоги належними доказами (інформація, викладена у листі Головного управління статистики у Львівській обласні), що дає право для застосування статті 230 ЦК України.
Вказує, що судами попередніх інстанцій надано неправильну оцінку зібраним доказам, зокрема, що Релігійна громада УПЦ КП
с. Вербіж зареєстрована 08 вересня 2006 року та набула з цієї дати статусу юридичної особи, що підтверджується Статутом. Отже, висновки суду апеляційної інстанції про те, що УПЦ КП с. Вербіж зареєстрована 17 вересня 1991 року, є помилковими. Крім того, з інформації, розміщеної на сайті Управління Дрогобицького-Самбірської Єпархії Української православної церкви, Єпархія була заснована 13 жовтня 1992 року, що спростовує висновки апеляційного суду.
Посилаючись на положення статей 10, 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», заявник вказує, що оскарження рішень державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому ЦПК України, отже безпідставними є посилання суду апеляційної інстанції на фактичні обставини, встановлені у рішенні Вищого арбітражного Суду України від 09 лютого 1994 року.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2021 року Миколаївська районна державна адміністрація Львівської області подала до Верховного Суду відзив, в якому просила касаційну скаргу залишити без розгляду, а рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 04 червня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18 червня 1991 року затверджено статут парафії Української Греко-Католицької Церкви с. Вербіж, Миколаївського району Львівської області.
17 вересня 1991 року Виконавчий комітет Львівської обласної Ради народних депутатів видав свідоцтво про реєстрацію статуту Релігійної громади Української Автокефальної Православної Церкви с. Вербіж Миколаївського району Львівської області за № 495/161.
Зі свідоцтва встановлено, що згідно з розпорядженням Голови обласної Ради народних депутатів від 19 квітня 1995 року № 271 зареєстровано зміни до статуту Релігійної громади Української Автокефальної Православної Церкви у с. Вербіж. У тексті статуту слова «Українська Автокефальна Православна Церква» замінено на «Українська Православна Церква-Київського Патріархату».
Згідно з договором від 03 січня 1992 року Виконавчим комітетом Миколаївської районної Ради народних депутатів релігійній громаді УГКЦ
с. Вербіж передано у безоплатне користування культові будівлі та майно, що в них знаходиться: кам`яний церковний будинок - церкву Св. Івана Богослова, розташовану у с. Вербіж; дзвіницю, розташовану на церковному подвір`ї; церковне культове та інше майно, що знаходиться у вище перелічених церковних спорудах.
14 квітня 1993 року на підставі розпорядження Представника Президента України у Миколаївському районі, яке видано на виконання розпорядження Представника Президента України у Львівській області від 08 лютого
1993 року № 79, УГКЦ с. Вербіж передано у власність цілу культову будівлю, розташовану на вул. Франка, 45 у с. Вербіж Миколаївського району Львівської області , що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на культову будівлю Св. Івана Богослова .
08 квітня 1994 року рішенням Вищого Арбітражного Суду України у справі 1/3 за позовом Парафіяльної ради парафії с. Вербіж (Миколаївський район Львівської області) до Львівської обласної державної адміністрації про визнання недійсним розпорядження Представника Президента України у Львівській області від 08 лютого 1993 року № 79, визнано недійсним та скасовано пункт 2.4.2 розпорядження Представника Президента України у Львівській області від 08 лютого 1993 року № 79 у частині передачі церкви Св. Іоана Богослова у власність релігійній громаді УГКЦ с. Вербіж.
Розпорядженням Представника Президента України у Львівській області
від 05 квітня 1994 року № 321 «Про визначення порядку користування церквою Св. Івана Богослова у селі Вербіж Миколаївського району» зобов`язано Миколаївську районну державну адміністрацію передати церкву Св. Івана Богослова у с. Вербіж у почергове користування Релігійній громаді УГКЦ с. Вербіж і Релігійній громаді УАПЦ с. Вербіж, уклавши з кожною окремий договір, в якому визначено порядок користування храмом.
15 квітня 1994 року між Миколаївською районною державною адміністрацією, в особі першого заступника, та Релігійною громадою УАПЦ с. Вербіж укладено договір про порядок користування церквою Св. Іоана Богослова у с. Вербіж та іншим майном, що є державною власністю.
21 квітня 1994 року укладено угоду між Релігійною громадою УАПЦ