Постанова
Іменем України
14 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 643/21955/19
провадження № 61-624св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),
суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бакумова Алла Валентинівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової Алли Валентинівни про визнання дій незаконними, визнання протиправним та скасування рішення.
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк), приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А. В. (далі - приватний нотаріус Бакумова А. В.) про визнання дій незаконними, визнання протиправним та скасування рішення.
Позов мотивований тим, що 06 червня 2008 року між позивачем та банком укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредитні кошти у розмірі 30 000,00 дол. США зі сплатою відсотків (18,0 % на рік) строком до 05 червня 2018 року. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем та банком укладений договір іпотеки від 06 червня 2008 року, за умовами якого позивач передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира).
У жовтні 2017 року банк звернувся до неї з позовом про виселення, під час розгляду якого ОСОБА_1 дізналася, що банк в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність належну позивачу квартиру. Приватний нотаріус Бакумова А. В. зареєструвала право власності на квартиру за банком без даних про повідомлення боржника про вимоги банку, в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та без оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, чим порушила вимоги законодавства.
Позивач просила суд:
- визнати незаконними дії приватного нотаріуса Бакумової А. В. та АТ КБ «ПриватБанк»щодо проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за банком;
- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Бакумової А. В., згідно з яким 24 жовтня 2016 року внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 17134437 про державну реєстрацію права власності на квартиру за банком на підставі договору іпотеки.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 02 березня 2020 року у складі судді Єрмак Н. В. у задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що банк задовольнив свої вимоги до ОСОБА_1 шляхом визнання за собою права власності на квартиру в позасудовому порядку. Такий порядок є добровільним способом врегулювання, а не примусовим. Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» застосовується виключно до випадків примусового порядку задоволення вимог кредитора.
Постановою Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 березня 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними дії приватного нотаріуса Бакумової А. В. та АТ КБ «ПриватБанк»щодо проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ КБ «ПриватБанк».
Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Бакумової А. В., індексний номер 32086720 від 27 жовтня 2016 року, згідно з яким 24 жовтня 2016 року внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 17134437 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 29744963101, за АТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору іпотеки від 06 червня 2008 року.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 4 645,80 грн судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що направлене банком повідомлення (вимога про усунення порушень) на адресу ОСОБА_1 не відповідає вимогам частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку», оскільки не містить вимог про усунення порушень та змісту порушених зобов`язань.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду, АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Московського районного суду м. Харкова.
21 лютого 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
На підставі ухвали Верховного Суду від 21 лютого 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 11 квітня 2022 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Сердюк В. В., Ткачук О. С.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/3/18-а, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 199/5118/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 725/4159/18 та інших.
У касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що банк неодноразово направляв позивачу (іпотекодавцю) вимоги про усунення порушень, які боржник отримувала, однак не виконувала. Позивач неправильно обрала спосіб захисту. Відповідачем по справі не може бути нотаріус.
Доводи інших учасників справи
У лютому 2021 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що 06 червня 2008 року між ОСОБА_1 та банком укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 30 000,00 дол. США для покупки крамниці з відповідною подальшою сплатою процентів за користування кредитом та строком повернення до 05 червня 2018 року (а. с. 20, 21).
На забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту 06 червня 2008 року між банком і ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, за умовами якого остання передала банку в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 16, 17).
28 березня 2013 року між тими ж сторонами був укладений договір про внесення змін до договору іпотеки (т. 1 а. с. 18, 19).
У зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 обов`язків по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за їх користування 24 жовтня 2016 року банк звернувся до приватного нотаріуса Бакумової А. В. із заявою про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки. На підтвердження своїх вимог приватному нотаріусу були надані: договір іпотеки, копія письмового повідомлення ОСОБА_1 від 08 вересня 2016 року, повідомлення про вручення письмової вимоги (а. с. 121-138).
27 жовтня 2016 року приватний нотаріус Бакумова А. В. прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 за банком (а. с. 139).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Отже, законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.
Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.
В разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (стаття 12 Закону України «Про іпотеку»).
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
У контексті вибору способу звернення стягнення на іпотечне майно як способу захисту порушеного права потрібно враховувати висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 09 липня 2002 року № 1 5-рп/2002, яким визначено, що кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.