Постанова
Іменем України
13 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 344/1017/20
провадження № 61-16781св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «Аграрний фонд»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 липня 2021 року в складі судді Бородовського С. О. та на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року в складі колегії суддів Максюти І. О., Пнівчук О. В., Горейко М. Д.,
ВСТАНОВИВ :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст обставин справи
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до АТ «Аграрний фонд» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 02 червня 2015 року його прийнято на посаду головного економіста відділу контролю та економічної безпеки управління внутрішньої безпеки АТ «Аграрний фонд», 07 листопада 2018 року переведено на посаду заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу в Івано-Франківській та Чернівецькій областях департаменту середнього та малого бізнесу АТ «Аграрний фонд» відповідно до наказу ПАТ «Аграрний фонд» № 446 від 06 листопада 2018 року.
Вважаючи, що АТ «Аграрний фонд» не виконує законодавство про працю, умови колективного договору, зокрема, порушує строки періодичності виплати заробітної плати та не виплачує частину заробітної плати, чим грубо порушує його права як працівника, позивач 09 грудня 2019 року подав відповідачу заяву про звільнення із займаної посади на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.
Наказом ПАТ «Аграрний фонд» від 09 грудня 2019 року №550-К позивача звільнено із займаної посади за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України. Позивач вважає такі дії відповідача незаконними, оскільки ним подано заяву про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, а звільнення на підставі частини першої вказаної норми проведене з порушенням порядку, установленого законом.
З урахуванням збільшених позовних вимог просив:
визнати незаконним та скасувати наказ АТ «Аграрний фонд» від 09 грудня 2019 року № 550-К в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу у Івано-Франківській області Івано-Франківській та Чернівецькій областях департаменту середнього та малого бізнесу ПАТ «Аграрний фонд»;
поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу у Івано-Франківській області Івано-Франківській та Чернівецькій областях департаменту середнього та малого бізнесу АТ «Аграрний фонд»;
стягнути з ПАТ «Аграрний фонд» середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суди виходили з того, що підстав для розірвання трудового договору за частиною третьої статті 38 КЗпП України судами не встановлено, оскільки невиплачена частина заробітної плати позивача є премією, яка згідно Положення про оплату праці АТ «Аграрний фонд» відноситься до заохочувальних виплат за якісне виконання індивідуального плану й досягнення ключових показників ефективності, встановлених безпосереднім керівником, і її розмір та підстави виплати залежать від рішень керівника. Суди вважали, що відповідач правомірно за ініціативою працівника припинив трудові відносини з позивачем на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, адже доказів про те, що заява про звільнення суперечила волевиявленню позивача, матеріали справи не містять.
Також суди не встановили передбачених частиною третьою статті 235 КЗпП України підстав для зміни формулювання причин звільнення, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що зазначена в наказі про звільнення позивача причина звільнення перешкоджає його працевлаштуванню.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 липня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року, просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що роботодавець не мав права звільняти позивача з підстав, не зазначених у його заяві про звільнення. При цьому позивач вважає, що матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження фактів регулярного порушення відповідачем законодавства про працю, а тому позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню. В касаційній скарзі позивач наводить розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню за час вимушеного прогулу.
Разом з касаційною скаргою позивач подав клопотання про стягнення судових витрат, у якому він просив стягнути судовий збір та витрати на правничу допомогу в розмірі 29 000 грн фактично понесених витрат та 56 874,47 грн очікуваних витрат.
У січні 2021 року до Верховного Суду від АТ «Аграрний фонд» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Посилається на те, що на момент подання позивачем заяви про звільнення будь-які порушення законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору з боку відповідача були відсутні, а тому суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову. Суди обґрунтовано вважали, що ОСОБА_1 звільнено за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням на підставі його заяви, а тому його не може бути поновлено на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідач заперечує проти задоволення клопотання про стягнення судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді. Вказує, що позивач не довів у встановленому законом порядку, що такі витрати були фактично ним понесені та не надав належних і допустимих доказів на підтвердження їх розміру. Визначений позивачем розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним та необґрунтованим, оскільки зміст касаційної скарги та заявлених позивачем клопотань становлять твердження, які були викладені позивачем у судах попередніх інстанцій, що вказує на безпідставність розміру заявлених позивам витрат.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
В ухвалі Верховного Суду від 13 грудня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року в справі № 6-120цс12, від 22 травня 2013 року в справі № 6-34цс13 та постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року в справі № 741/1128/17, від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц, від 17 квітня 2019 року в справі № 216/7189/14-ц, від 20 січня 2021 року в справі № 522/18387/17.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 02 червня 2015 року ОСОБА_1 прийнято на посаду головного економіста відділу контролю та економічної безпеки управління внутрішньої безпеки АТ «Аграрний фонд», 07 листопада 2018 року переведено на посаду заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу у Івано-Франківській та Чернівецькій областях департаменту середнього та малого бізнесу ПАТ «Аграрний фонд» відповідно до наказу ПАТ «Аграрний фонд» №446 від 06 листопада 2018 року.
09 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до виконуючого обов`язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд» про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.
Наказом ПАТ «Аграрний фонд» від 09 грудня 2019 року № 550-К ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України з виплатою грошової компенсації за 26 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 02 червня 2015 року по 09 грудня 2019 року; 12 календарних днів щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці за період роботи з 03 січня 2017 року по 09 грудня 2019 року.
19 грудня 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направлено трудову книжку, завірену копію заяви про звільнення, завірений витяг з наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 09 грудня 2019 року № 550-К, довідку від 17 грудня 2019 року та розрахунковий лист, які ним отримано 23 грудня 2019 року.
Позиція Верховного Суду
У частині шостій статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України).
У частині першій статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору (частина третя статті 38 КЗпП України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року у справі № 6-34цс13 зазначено, що «за змістом статті 38 КЗпП працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину третю статті 38 КЗпП».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2021 року в справі № 712/513/20 (провадження № 61-18331св20) вказано, що «при незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися».
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
Суди встановили, що ОСОБА_1 09 грудня 2019 року подав заяву про звільнення з підстав неодноразового порушення відповідачем його прав, зокрема, порушення строків періодичності виплати заробітної плати, невиплати частини заробітної плати. Тобто, позивач мав волевиявлення на звільнення саме з підстав, передбачених у частині третій статті 38 КЗпП України.
Встановивши відсутність порушень роботодавцем законодавства про працю, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для звільнення позивача за частиною третьою статті 38 КЗпП України, проте, вважали відсутніми підстави для скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позивач не бажав продовжувати трудові відносини з відповідачем після зміни умов праці, а доказів того, що заява про звільнення суперечила його волевиявленню, не надано.