Постанова
Іменем України
13 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 742/2502/21
провадження № 61-17126св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 липня 2021 року в складі судді Короткої А. О. та на постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 серпня 2021 року в складі колегії суддів Шарапової О. Л., Бечка Є. М., Євстафіїва О. К.,
ВСТАНОВИВ :
Історія справи
У липні 2021 року ОСОБА_3 звернулась до суду з заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви про визначення місця проживання дитини з матір`ю.
Намір звернутися до суду з позовною заявою мотивувала тим, що від шлюбу з ОСОБА_2 сторони мають сина ОСОБА_5 . Після припинення фактичних шлюбних відносин син проживав з нею та перебував на її утриманні, а батько дитини дав письмову згоду на реєстрацію місця проживання сина за місцем реєстрації матері. Указувала, що 06 липня 2021 року, коли вона разом з сином прямувала до дитячого садочка, ОСОБА_2 разом зі сторонніми особами силою та без її згоди забрали дитину, у зв`язку з чим позивачка звернулася до правоохоронних органів.
Оскільки соціальні зв`язки дитини з матір`ю порушено, а місце знаходження сина невідоме, ОСОБА_1 просила вжити заходів забезпечення позову шляхом зобов`язання ОСОБА_2 повернути сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до фактичного місця реєстрації останнього, а саме: АДРЕСА_1 та заборонити ОСОБА_2 вчиняти дії щодо зміни місця проживання дитини до вирішення спору про визначення місця проживання дитини по суті та набрання судовим рішенням законної сили.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 липня 2021 року, залишеною без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 20 серпня 2021 року, заяву задоволено частково: зобов`язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до фактичного місця реєстрації останнього, а саме: АДРЕСА_1 до вирішення спору про визначення місця проживання дитини по суті та набрання судовим рішенням законної сили; в задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що обраний позивачкою вид забезпечення позову відповідає змісту пункту 3 частини першої статті 150 ЦПК України щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії. Суди встановили, що між сторонами існує спір щодо місця проживання їх спільної дитини. Оскільки соціальні зв`язки малолітнього ОСОБА_5 порушені, адже дитина не відвідує дитячий садок, а також порушено контакти дитини з матір`ю, суди вважали за необхідне задовольнити вимоги заявниці в частині повернення дитини ОСОБА_2 до фактичного місця її реєстрації.
У задоволенні вимог заяви в частині заборони відповідачу вчиняти дії щодо зміни місця проживання дитини суди відмовили з посиланням на частину десяту статті 150 ЦПК України, оскільки такі вимоги є тотожними за замістом задоволенню позовних вимог.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просив їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскарженими судовими рішеннями зобов`язано повернути дитину до місця її реєстрації, де дитина з матір`ю вже тривалий час не проживають, виїхавши в невідомому напрямку. Указує, що залишивши ухвалу суду першої інстанції без змін у частині покладення на батька дитини обов`язку з її повернення за місцем реєстрації, апеляційний суд фактично вирішив спір по суті. Зазначає, що в оскаржених судових рішеннях не враховано інтереси дитини, її безпека та психологічний стан, адже на момент постановлення ухвали про забезпечення позову відповідач з сином проживали однією сім`єю в місті Києві протягом шести місяців, дитина відвідувала дитячий садок та була забезпечена всім необхідним.
У лютому 2022 року від ОСОБА_3 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивачка просила залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Посилається на те, що відповідач не надав доказів постійного проживання дитини в місті Києві. Вказувала, що після припинення фактичних шлюбних відносин вона з дитиною проживала в с. Дубовий Гай Прилуцького району Чернігівської області, проте відповідач силою забрав дитину. Вважає, що забезпечення позову шляхом покладення на батька дитини обов`язку з її повернення за місцем реєстрації не є задоволенням позову по суті, адже оскарженими судовими рішеннями не визначалося місце проживання дитини з матір`ю.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року справа призначена до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 10 січня 2022 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження (неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права).
Аналіз змісту та доводів касаційної скарги свідчить, що відповідач оскаржує судові рішення в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову шляхом покладення на нього обов`язку з повернення дитини за місцем реєстрації. В частині відхилених вимог заяви про заборону відповідачу вчиняти дії, спрямовані на зміну місця проживання дитини, судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.
Позиція Верховного Суду
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд враховує, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявників від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
За змістом частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.