ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 905/455/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
позивача - Драпак Е. О.,
відповідача - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Маріупольської міської ради
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 (судді: Істоміна О. А. - головуючий, Барбашова С. В., Стойка О. В.) у справі
за позовом Маріупольської міської ради
до Приватного підприємства "Антон"
про розірвання договору та стягнення 872 806,95 грн,
В С Т А Н О В И В:
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У березні 2021 року Маріупольська міська рада звернулася до Господарського суду Донецької області з позовом до Приватного підприємства "Антон" (далі - ПП "Антон") про розірвання договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на правах оренди) від 12.04.2001, зареєстрованого в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 12.04.2001 № 1491 (далі - договір від 12.04.2001), укладеного між позивачем і відповідачем, та стягнення з відповідача 872 806,95 грн заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Київська, 31, площею 1,75 га, кадастровий номер 1412336900:01:024:0511.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань зі сплати орендної плати за спірним договором, що носило систематичний характер, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі, заявленій до стягнення.
1.2. У відзиві на позов ПП "Антон" заперечувало проти позову, посилаючись на недопущення відповідачем у наведеному випадку порушень умов спірного договору, які могли би бути підставою для його розірвання та стверджуючи про те, що з моменту підписання договору та до теперішнього часу відповідач вносить плату за спірну земельну ділянку у виді земельного податку у повному обсязі, як то передбачено договором; усі умови спірного договору, на думку відповідача, свідчать про те, що між сторонами підписаний договір саме на право тимчасового користування землею, і відповідно до норм чинного на час укладення спірного договору законодавства землекористувач повинен був сплачувати земельний податок, а орендарі - орендну плату за землю; між сторонами не виникало суперечностей щодо трактування умов договору і позивач приймав платежі у виді земельного податку, а не орендної плати без заперечень.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 26.07.2021 (суддя Огороднік Д. М.) у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що спірний договір містить ознаки договору оренди земельної ділянки, проте оскільки цей договір нотаріально не посвідчений, то є недійсним в силу вимог закону, а отже, не може бути розірваний у судовому порядку. Водночас суд зазначив, що відповідач користувався земельною ділянкою та сплачував земельний податок на підставі спірного договору, проте суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості з орендної плати саме за умовами недійсного договору, зокрема в розмірі передбаченому таким договором, який відрізняється від розміру орендної плати встановленого нормами чинного законодавства для земель комунальної власності. Оскільки суд обмежений підставами та предметом позову, визначеними позивачем, і вирішення вимоги про стягнення орендної плати не можливе за наявних підстав та обставин справи, то суд дійшов висновку про відмову у позові повністю.
2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 (судді: Істоміна О. А. - головуючий, Барбашова С. В., Стойка О. В.) рішення Господарського суду Донецької області від 26.07.2021 змінено та викладено мотивувальну частину рішення в редакції постанови суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Господарського суду Донецької області від 26.07.2021 у справі № 905/455/21 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши та проаналізувавши умови спірного договору з урахуванням вимог чинного на момент його укладення законодавства, дійшов висновку, що між сторонами було укладено договір на право тимчасового довгострокового користування землею, для якого діючим на той час законодавством не вимагалося обов`язкового нотаріального посвідчення, та який за своєю правовою природою відрізняється від договору оренди землі. Суд наголосив, що відповідач після введення в дію Земельного кодексу України від 25.10.2001 зберіг право тимчасового довгострокового користування землею, яке виникло на підставі укладеного з позивачем договору, при цьому, Закон України "Про плату за землю" встановлював обов`язок для тимчасових користувачів, відмінних від орендарів, вносити плату саме у виді земельного податку. Суд апеляційної інстанції установив, що відповідач вносив плату за землю у виді земельного податку, як то передбачено спірним договором, і такі платежі приймала Маріупольська міська рада. За висновком суду апеляційної інстанції у наведеному випадку жодним чином права позивача не порушено.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись з ухваленою у справі постановою, Маріупольська міська рада звернулася з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2021, в якій просить її скасувати, а рішення Господарського суду Донецької області від 26.07.2021 залишити в силі.
Скаржник вважає оскаржену постанову ухваленою з порушенням норм матеріального та процесуального права; на обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на положення пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, по-перше, ухвалення судових рішень без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 щодо визначення категорії платників плати за землю, постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 826/8675/17 щодо застосування пільги в частині сплати земельного податку до суб`єктів господарювання, які обрали спрощену систему оподаткування, у постановах Верховного Суду України від 07.07.2015 у справі № 21-775а15, у справі № 826/12388/13-а, від 24.11.2015 у справі № 826/14703/13-а, а, по-друге, відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо виду укладеного між сторонами договору, а також стосовно порядку виконання грошових зобов`язань за таким договором.
Зокрема скаржник наголошує на тому, що єдиною можливою формою внесення плати за землю для відповідача є орендна плата; наразі розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності визначено Податковим кодексом України на рівні від 3 % до 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в залежності від цільового використання землі. На думку скаржника умови спірного договору не відповідають вимогам чинного законодавства, спірний договір надає відповідачеві привілейовані умови, порівняно з іншими подібними землекористувачами як щодо строку дії договору, так і щодо розміру плати за землю.
3.2. У відзиві на касаційну скаргу ПП "Антон" просить поновити строк на подання відзиву на касаційну скаргу, посилаючись на те, що адвокат відповідача Коровіна Н. Г. із 04.02.2022 до 18.02.2022 перебувала на лікарняному, водночас підприємство просить закрити провадження за касаційною скаргою Маріупольської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2021, оскільки підстави касаційного оскарження, наведені у касаційній скарзі, не підтверджуються матеріалами справи.
Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає клопотання про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню на підставі статті 119 Господарського процесуального кодексу України.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій 15.05.1996 ПП "Антон" отримало від Маріупольської міської ради у тимчасове користування на умовах оренди строком на 50 років земельну ділянку площею 1,75 га для побудови ринку у жилому районі "Восток-1" на вул. Київській, 31, у м. Маріуполі, на підставі відповідного рішення виконавчого комітету народних депутатів № 141/1.
21.02.2001 згідно з рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 70/2 внесені зміни до рішення від 15.05.1996 № 141/1 щодо надання у тимчасове користування ПП "Антон" терміном на 50 років земельної ділянки площею 1,75 га для будівництва ринку у житловому районі "Восток-1" на вул. Київській, 31, у м. Маріуполі.
12.04.2001 між Маріупольською міською радою та ПП "Антон" укладено договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), зареєстрований в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею за № 1491, за умовами якого ПП "Антон" прийняло на умовах тимчасового користування земельну ділянку загальною площею 1,75 га строком на 50 років (з 21.02.2001) для будівництва ринка у житловому районі "Восток-1" на вул. Київській, 31 в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя із внесенням плати за землю, яка вноситься землекористувачем щомісячно рівними частками з 01.01.2001 у розмірі 1% від грошової оцінки землі (код податку 13050100).
У розділі 3 вказаного договору визначені права та обов`язки сторін. Зокрема, передбачено право Маріупольської міської ради стягувати плату за землю та в односторонньому порядку розірвати договір на право тимчасового користування у випадку невнесення плати за земельну ділянку більше двох місяців.
Цей договір набуває чинності з моменту його реєстрації. У випадках невиконання землекористувачем прийнятих зобов`язань договір може бути розірваний за ініціативою міської ради; за несвоєчасну сплату земельного податку справляється пеня у розмірі 0,3 % від суми недоїмки за кожен день прострочення.
Відповідно до інформації із Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку за кадастровим номером 1412336900:01:024:0511, площею 1,75 га, ПП "Антон" зазначене як користувач земельної ділянки.
Рішенням Маріупольської міської ради від 13.07.2018 № 7/32-2922 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. Маріуполя.
Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Маріуполь № 917 нормативна грошова оцінка земельної ділянки за кадастровим номером 1412336900:01:024:0511 становить 29 237759,82 грн.
4.3. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в порядку положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України та надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, виходив із того, що в силу положень статті 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції від 13.03.1992) було передбачено існування права тимчасового користування землею, яке виступало як самостійний вид землекористування поряд із правом користування землею на умовах оренди. При цьому, за змістом наведеної норми користування землею може бути постійним або тимчасовим.
Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п`яти років. У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування.
Статтею 8 зазначеного Кодексу унормовано оренду землі. Так, згідно з положеннями цієї статті у тимчасове користування на умовах оренди земля надається громадянам України, підприємствам, установам і організаціям, громадським об`єднанням і релігійним організаціям, спільним підприємствам, міжнародним об`єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних осіб і громадян, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам, а також іноземним державам, міжнародним організаціям, іноземним юридичним особам та фізичним особам без громадянства. Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів і власники землі. Земля може надаватися в оренду в короткострокове користування - до трьох років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних та громадських потреб) і довгострокове - до п`ятдесяти років. Умови, строки, а також плата за оренду землі визначаються за угодою сторін і обумовлюються в договорі.
Тобто, як зазначив суд апеляційної інстанції, на час підписання спірного договору чинним законодавством було передбачено можливість укладення як договору про право тимчасового користування землею, так і договору оренди як особливого виду договору користування землею. Зазначені два види договорів хоч і регулювали тотожні відносини у сфері землекористування, але мали суттєві відмінності.
Типову форму та порядок укладання договору оренди земельної ділянки було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.1993 № 197 "Про форму договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди)". Зокрема, зазначеною постановою було затверджено єдиний бланк на різні види користування земельною ділянкою: короткострокове, довгострокове користування, оренда. Вид користування та форма оплати заповнювалися в цьому бланку окремо.
Надавши оцінку умовам спірного договору та урахувавши наведені положення законодавства, суд апеляційної інстанції установив, що між сторонами у справі було укладено саме договір на право тимчасового довгострокового користування землею, який підписаний представниками сторін та зареєстрований в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею, і для такого виду договорів діючим на той час законодавством не вимагалося обов`язкового нотаріального посвідчення; земельна ділянка за спірним договором надавалася на умовах тимчасового користування (пункт 1.2. договору); палата за землю за договором вноситься землекористувачем щорічно у вигляді плати за землю щомісячно рівними частками, 1 % від грошової оцінки з 01.01.2001 (пункт 2.1 договору). При цьому, як наголосив суд апеляційної інстанції, жоден із пунктів спірного договору не містить інформації, що плата за землю визначена сторонами саме у виді орендної плати та не містить застережень стосовного того, що земельна ділянка передається в користування на умовах оренди.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про плату за землю" (чинного на момент укладення спірного договору та у редакції, яка діяла на час укладення вказаного договору) плата за землю справляється у виді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок.
За змістом статті 7 цього ж Закону (у відповідній редакції) ставка земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюється у розмірі 1 % від їх грошової оцінки, що і було, як установив суд апеляційної інстанції, встановлено в спірному договорі.
У подальшому Закон України "Про плату за землю" втратив чинність у зв`язку з набранням чинності Податкового кодексу України з 01.01.2011, статтею 269 якого визначено, що платниками земельного податку є, зокрема, землекористувачі; об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають, зокрема, в користуванні.
Крім того, з 01.01.2002 введено в дію чинний Земельний кодекс України від 25.10.2001, який не передбачає можливість набуття та здійснення такого права на землю як право тимчасового довгострокового користування, а містить положення про набуття та здійснення права оренди землі. Водночас пунктом 7 розділу Х "Перехідні положення" чинного Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи, які одержали у тимчасове користування, в тому числі і на правах оренди земельні ділянки у розмірах, визначених раніше чинним законодавством, зберігають права на ці ділянки.