Постанова
Іменем України
14 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 161/4212/21
провадження № 51-5162 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.
за участю:
секретаря судового засідання Ігнатенка Ю.В,
прокурора Шевченко О.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Федоша С.М. на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 квітня 2021 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року у кримінальному провадженні № 12021030580000076 за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого, останнього разу за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 липня 2020 року за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці, звільненого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 389-2 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 квітня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 389-2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного за новим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком від 14 липня 2020 року та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 4 місяці.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року апеляційну скаргу засудженого залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
ОСОБА_1 постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2019 року був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.183-1 КУпАП, та до нього застосовано адміністративне стягнення у виді суспільно корисних робіт строком 200 годин.
З 09 січня 2020 року його постановлено на облік в Луцькому МРВ філії ДУ "Центр пробації" у Волинській області, належним чином письмово ознайомлено з умовами відбування адміністративного стягнення, а також про передбачену ст. 389-2 КК України кримінальну відповідальність за злісне ухилення від його відбування, про що 05 серпня 2020 року у нього відібрано розписку.
В подальшому ОСОБА_1 отримав під особистий підпис направлення на відбування суспільно корисних робіт до Торчинської селищної ради, до яких мав приступити не пізніше 06 серпня 2020 року. Проте, засуджений не прибув без поважних причин для виконання вказаних робіт у період з 06 по 27 серпня 2020 року, про причини неявки не повідомляв.
У зв`язку із цим постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2020 року ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183-2 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту строком 3 доби, яке він відбув у період з 02 по 05 грудня 2020 року.
Незважаючи на це, ОСОБА_1, достовірно знаючи, що він повинен дотримуватися умов та порядку відбування адміністративного стягнення, будучи повторно належним чином ознайомлений із цим порядком, умисно, продовжив ухилятися від відбування адміністративного стягнення у виді суспільно корисних робіт, без поважних причин не з`являвся до Торчинської селищної ради у визначені дні для його відбування, про причини своєї неявки не повідомляв.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що під час досудового розслідування та в суді було порушено право обвинуваченого на захист, оскільки йому не роз`яснили його право на залучення безоплатного захисника. Через необізнаність ОСОБА_1 у юридичних питаннях він не розумів наслідків застосування ст. 71 КК України. Також вказує на те, що суд не навів у вироку, якими доказами підтверджується факт ухилення засудженого від відбування адміністративного стягнення у виді суспільно корисних робіт, не допитав свідків, не дослідив належним чином тієї обставини, що засуджений фактично відбував це стягнення в іншому місці, що свідчить про відсутність у його діях складу кримінального правопорушення.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні, посилаючись на безпідставність доводів, викладених у скарзі захисника Федоша С.М., просив залишити судові рішення без зміни.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
За змістом ст. 433 цього Кодексу Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви суду
Доводи захисника про порушення права ОСОБА_1 на захист безпідставні.
Право на захист полягає у наданні підозрюваному, обвинуваченому, засудженому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, праві збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК України. Тобто, право на захист включає в себе широке коло процесуальних прав та повноважень підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, спрямованих на забезпечення загальних засад кримінального провадження та права конкретної особи на справедливий судовий розгляд.
Право користуватися професійною допомогою захисника у кримінальному провадженні є однією з форм забезпечення права особи на захист. Положеннями ст. 48 цього Кодексу врегульоване питання залучення захисника підозрюваним, обвинуваченим або іншими особами на прохання підозрюваного чи обвинуваченого на будь-якій стадії провадження. При цьому участь у кримінальному провадженні захисника не призводить до звуження процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого, засудженого.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1 був належним чином ознайомлений зі своїми правами, у тому числі правом на захист, передбаченим статтями 20, 48, 49 КПК України. У судовому засіданні йому також було роз`яснено право користуватися послугами захисника, проте обвинувачений не заявляв про необхідність надання йому професійної правової допомоги, а також про неможливість залучення ним захисника через відсутність коштів на оплату його послуг, про що безпідставно вказує у касаційній скарзі захисник.
Оскільки участь захисника у даному кримінальному провадженні не є обов`язковою, суд розглянув справу за участю лише прокурора та обвинуваченого. При цьому останньому у повній мірі було забезпечено можливість користуватися усіма процесуальними правами, у тому числі правом подавати докази, заперечувати щодо наданих доказів, а також заявляти будь-які клопотання. Отже, жодних порушень права на захист не встановлено.