Постанова
Іменем України
13 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 333/796/19
провадження № 61-16048св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 15 липня 2019 року у складі судді Дмитрієвої М. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Кухаря С. В., Онищенка Е. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що за договором купівлі-продажу 21 лютого 2003 року придбала у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 житловий будинок на АДРЕСА_1 .
За вказаним будинком закріплена земельна ділянка площею 0,0399 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка до теперішнього часу належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 16 серпня 2002 року
При укладенні договору купівлі-продажу будинку договір купівлі-продажу земельної ділянки не укладався.
Оскільки відповідно до частини першої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на житловий будинок до особи переходить право власності на земельну ділянку, на якій він розміщений, вважає, що при укладенні договору купівлі-продажу будинку отримала у власність й земельну ділянку для його обслуговування.
Посилаючись на наведене, просила суд визнати за нею право приватної власності на земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1 , площею 0,0399 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, яка відповідно до державного акту на право приватної власності на землю від 16 серпня 2002 року серії ІІ - ЗП № 043930, виданого за рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 05 червня 2002 року № 170/68 й зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 916, обліковується за ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2019 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0399 га., цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, яка відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ - ЗП № 043930 від 16 серпня 2002 року, виданого за рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 05 червня 2002 року № 170/68, зареєстрованого у реєстрі Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 916, рахується за ОСОБА_2 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції виходив із того, що за частиною четвертою статті 120 ЗК України особа, яка набула права власності на будівлі чи споруди, або їх частини, стає власником відповідної земельної ділянки, або її частини, на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості. Оскільки позивачці на праві власності належить житловий будинок й іншим чином підтвердити її право власності на земельну ділянку неможливо, суд дійшов висновку про задоволення вимог ОСОБА_1 .
Не погодившись із зазначеним рішенням, особа, яка не приймала участь у розгляді справи, ОСОБА_4 оскаржив його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 15 вересня 2021 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_4 заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції та вважав його таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а підстави для його скасування відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
29 вересня 2021 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17, від 10 квітня 2019 року в справі №463/5896/14-ц, постановах Верховного Суду від 16 лютого 2021 року в справі № 2-4570/07, від 28 липня 2021 року в справі № 2-323/2009, від 17 квітня 2019 року в справі № 2-4783/07 та постановах Верховного Суду України від 30 січня 2013 року в справі № 6-162цс12, від 19 червня 2013 року в справі № 6-49цс13, від 06 вересня 2017 року в справі № 754/2339/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме: суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні справи.
Хоча він і не є учасником цієї справи, проте оскарженими судовими рішеннями порушуються його права, оскільки з 2011 року у провадженні Комунарського відділу державної виконавчої служби перебуває виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_3 на його користь грошових коштів (справа № 2-1612/2010), а постановою державного виконавця від 07 вересня 2015 року було накладено арешт на все майно боржника. Таким чином, у період дії цього арешту з власності боржника за оскарженим судовим рішенням вибуло майно, зокрема спірна земельна ділянка, за рахунок якої можливо було виконати судове рішення.
Доводи інших учасників справи
Відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2021 рокувідкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Комунарського районного суду міста Запоріжжя цивільну справу № 333/796/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку.
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2022 року справу № 333/796/19 призначено до судового розгляду.
Обставини справи
Встановлено, що 21 лютого 2003 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі продажу житлового будинку, відповідно до якого ОСОБА_5 придбав 2/3 частин, а ОСОБА_6 - 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці, що передана для будівництва та обслуговування зазначеного будинку і господарських будівель
Згідно з державним актом на право приватної власності на землю, виданим 16 серпня 2002 року Запорізькою міською радою, земельна ділянка площею 0,0399 га за вказаною адресою належить ОСОБА_2
25 листопада 2005 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 2/3 частин житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною господарчих будівель та споруд, за яким обліковується зазначена земельна ділянка площею 0,0399 га, а 05 червня 2008 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного із ОСОБА_7 , ОСОБА_1 придбала іншу 1/2 частину цього будинку.
При укладенні договору купівлі-продажу будинку договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка закріплена за цим будинком, між сторонами не укладався.
Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2019 року визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0399 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки позивачці на праві власності належить житловий будинок, то відповідно до частини четвертої статті 120 ЗК України вона є власником і відповідної земельної ділянки, на якій цей будинок розміщений.
Звернувшись із апеляційною скаргою на вказане судове рішення, ОСОБА_4 посилався на те, що оскарженим рішенням суду першої інстанції порушено його майнові права, проте він не був залучений до участі у справі. Зокрема, у провадженні Комунарського відділу державної виконавчої служби з 2011 року перебуває виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_3 на його користь грошових коштів (справа № 2-1612/2010) й постановою державного виконавця від 07 вересня 2015 року накладено арешт на все майно боржника. Проте у період дії цього арешту з власності боржника за оскарженим судовим рішенням вибула земельна ділянка, яка є предметом даного спору і за рахунок якої можливо було виконати судове рішення у справі № 2-1612/2010.