Постанова
Іменем України
13 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 550/1214/17
провадження № 61-9325св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
за первісним позовом:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
відповідачі: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ,
треті особи: Виробничо-комерційне підприємство «Швея», Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, Чутівська районна державна адміністрація,
за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_17 ,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
треті особи: Виробничо-комерційне підприємство «Швея», регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, Державний реєстратор Чутівської районної державної адміністрації, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційні скарги ОСОБА_11 , ОСОБА_1 та ОСОБА_17 на постанову Полтавського апеляційного суду від 27 травня 2020 року в складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та просили визнати нежитлове приміщення (другий поверх), площею 499,5 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , спільною частковою власністю та визнати право власності на частку в спільному майні з визначенням розмірів часток за наступними особами та в наступних розмірах:ОСОБА_1 - 5, 6 % частки у спільному майні; ОСОБА_2 - 5,6% частки у спільному майні; ОСОБА_3 - 5,6% частки у спільному майні; ОСОБА_4 - 2,3% частки у спільному майні; ОСОБА_5 - 2,3% частки у спільному майні; ОСОБА_6 - 2,3% частки у спільному майні; ОСОБА_7 - 5,6% частки у спільному майні; ОСОБА_8 - 2,3% частки у спільному майні; ОСОБА_9 - 2,3% частки у спільному майні; ОСОБА_10 - 2,3% частки у спільному майні.
В обґрунтування позову зазначали, що 20 лютого 1994 року з метою приватизації державного (комунального) майна шляхом його викупу, працівниками (членами трудового колективу) Державного виробничо-комерційного підприємства «Швея» було прийнято рішення про створення Товариства покупців - добровільного договірного об`єднання. З цією метою в той же день була підписана та зареєстрована Фондом комунального майна Чутівського району угода про спільну діяльність, відповідно до якої головною метою здійснення діяльності Товариства покупців є придбання майна Державного виробничо-комерційного підприємства «Швея». На підтвердження реєстрації товариства покупців Фондом комунального майна Чутівського району Полтавської області було видано свідоцтво про державну реєстрацію товариства покупців № 2 від 21 лютого 1994 року. До складу Товариства покупців увійшли, у тому числі, всі позивачі та відповідачі в справі.
У зв`язку із завершенням процесу приватизації вони придбали право на частку у державному майні - нежитловому приміщенні другого поверху побуткомбінату за адресою: АДРЕСА_1 .
Оскільки учасники Товариства покупців не розпорядилися придбаним майном, не внесли його до статутного фонду жодного з господарських товариств, зареєстрованих відповідно до вимог ЦК УРСР, не передали його будь-яким іншим способом у власність господарських товариств, право власності на майно належить саме учасникам спільної діяльності - фізичним особам, колишнім членам Товариства покупців у відповідних частках.
24 жовтня 2017 року вони звернулися до державного реєстратора з проханням зареєструвати право спільної часткової власності на спірне нежитлове приміщення за ними, однак 27 жовтня 2017 року отримали відмову у державній реєстрації права власності на спірне приміщення у зв`язку з відсутністю акту приймання-передачі та свідоцтва на право власності; незазначенням в договорі купівлі-продажу від 31 травня 1994 року прізвищ осіб, які входили до Товариства покупців виробничо-комерційного підприємства «Швея», та відсутністю в договорі відомостей про розмір часток кожної особи з урахуванням її вкладу у придбанні майна.
Відповідно до пункту 3.1. договору купівлі-продажу державного майна від 31 травня 1994 року після сплати ціни продажу об`єкта приватизації передача об`єкта приватизації була здійснена, що не заперечується Фондом державного майна України. В рішенні виконавчого комітету Чутівської районної ради народних депутатів №19 від 27 липня 1994 року зазначено про те, що у зв`язку з приватизацією майна Державного виробничо - комерційного підприємства «Швея» вказане підприємство було виведено з державного реєстру 27 липня 1994 року, що підтверджує факт повної сплати та викупу державного майна Товариством покупців (фізичними особами) до 27 липня 1994 року. Новостворене Колективне підприємство «Швея» було зареєстроване лише 22 вересня 1994 року, відтак члени трудового колективу Державного виробничо-комерційного підприємства «Швея», які об`єдналися у Товариство покупців з метою реалізації своїх прав на приватизацію майна державного підприємства, приватизували та набули право власності на майно державного виробничо- комерційного підприємства «Швея» шляхом його викупу згідно Договору купівлі-продажу від 31 травня 1994 року, повністю розрахувались за об`єкт приватизації як грошима, так і приватизаційними сертифікатами.
У січні 2018 року ОСОБА_17 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та просила визнати нежитлове приміщення (другий поверх) площею 499,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , спільною частковою власністю та визнати за нею право спільної часткової власності на спірне нежитлове приміщення з визначенням частки в розмірі 5,5%.
В обґрунтування зустрічного позову вказувала, що вона разом з відповідачами брала участь у викупі державного майна - нежитлового приміщення 2-го поверху за адресою: АДРЕСА_1 , та є співвласником цього майна на підставі Договору купівлі-продажу б/н від 31 травня 1994 року, посвідченого та зареєстрованого в реєстрі за № 849 державним нотаріусом Чутівської державної нотаріальної контори Савіновою Н.М .
Згідно підписного листа учасників Товариства покупців на придбання об`єкта приватизації, що знаходиться на балансі Державного виробничо-комерційного підприємства «Швея», вона сплатила 1 050 000,00 крб майновим сертифікатом та 1 528 500,00 крб грошовими коштами, що разом становить 2 578 500,00 крб, відповідно з урахуванням загальної суми викупу майна (46 692 000,00 крб) розмір її частки становить 5,5 %.
З урахуванням наведеного вона набула право власності на частку у спільному майні, яке підлягає визнанню у судовому порядку.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 10 березня 2020 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позови пред`явлені до неналежних відповідачів, оскільки з вересня 1994 року спірне нерухоме майно перебувало у володінні і користуванні Колективного підприємства «Швея», з липня 2000 року - Приватного підприємства «ВКП «Швея», а з січня 2013 року - Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКП «Швея», яке не залучено до участі у справі в якості відповідача як за первісним, так і за зустрічним позовом.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 27 травня 2020 року рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 10 березня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні первісного та зустрічного позовів з підстав, наведених у мотивувальній частині постанови апеляційного суду.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на сьогодні відсутній зареєстрований власник викупленого державного майна - нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , а також не завершена процедура приватизації майна Державного підприємства ВКП «Швея», оскільки сторони спору не здійснили підготовку документів, необхідних для реєстрації суб'єкта підприємництва, якому в подальшому підлягало передачі у власність приватизоване майно державного підприємства.
Відтак сторони спору у встановленому порядку не набули права на частку у майні приватизованого державного підприємства, тому їх позовні вимоги не ґрунтуються на законі.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг
У червні 2020 року ОСОБА_1 через представника Маслову А. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 27 травня 2020 року частково та ухвалити нове рішення, яким визнати за нею право власності на частку в розмірі 5, 6 % у спільному майні - нежитловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 .
У касаційній скарзі ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилалася на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Зазначала, що суди застосували положення статей 319, 328 ЦК України, пунктів 1.1, 2.5, 2.12 Порядку створення та реєстрації товариства покупців, частину другу статті 8, статтю 15 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» статті 3, 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств» без урахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц, від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц.
Також ОСОБА_1 зазначала про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 5, 6 Закону України «Про підприємства в Україні» до спірних правовідносин.
У червні 2020 року ОСОБА_17 через представника Токар О. А. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 27 травня 2020 року в частині залишення без задоволення її зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити її зустрічний позов в повному обсязі.
В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі №338/180/17, від 30 січня 2019 року в справі №569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 755/7423/17, від 18 травня 2020 року в справі №522/13192/15-ц, в яких зазначено, що преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто преюдиційні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.
Апеляційний суд в порушення статті 367 ЦПК України не дослідив та не надав оцінку процесуальним порушенням, які допустив суд першої інстанції в ході розгляду та вирішення справи, зокрема в частині порядку долучення до матеріалів справи доказів.
У червні 2020 року ОСОБА_11 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 27 травня 2020 року та залишити в силі рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 10 березня 2020 року.
В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 755/7423/17, від 18 травня 2020 року у справі № 522/1392/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
Також вказувала на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);
Окрім того оскаржила судоверішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Зазначала, що процедура приватизації майна Державного виробничо-комерційного підприємства «Швея» є завершеною, оскільки між покупцем та продавцем було укладено договір купівлі-продажу та підписано акт прийому-передачі майна, Товариство покупців на виконання умов договору зареєструвало Приватне підприємство «ВКП «Швея», спірне майно перебуває на балансі вказаного підприємства, яке існує і на сьогодні.
Відповідачі жодним чином не порушили права позивачів за первісним позовом, оскільки не є власниками спірного майна, позов поданий до неналежних відповідачів, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_1 і ОСОБА_17 та витребувано її матеріали з Чутівського районного суду Полтавської області.
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_11
25 січня 2021 року справа № 550/1214/17 надійшла до Верховного Суду.
У касаційній скарзі ОСОБА_17 звернулася до Верховного Суду з клопотанням про розгляд справи в судовому засідання з повідомленням (викликом) сторін та проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі. Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.
Підстави для задоволення клопотання ОСОБА_17 про розгляд справи в судовому засіданні з його участю відсутні, оскільки немає необхідності виклику учасників справи для надання пояснень в цій справі. З огляду на викладене, також відсутні підстави для задоволення клопотання ОСОБА_17 про розгляд справи в режимі відеоконференції.
ОСОБА_11 направила відзиви на касаційні скарги ОСОБА_17 та ОСОБА_1 , в яких просила залишити їх без задоволення.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.