Постанова
Іменем України
13 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 175/3873/17
провадження № 61-325св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2019 року в складі судді Реброва С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду зпозовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за договором позики від 10 листопада 2016 року у сумі 10 000 грн; стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 10 листопада 2016 року у грошовому еквіваленті 239 818 тонн насіння соняшника в сумі 2 494 118 грн, три проценти річних в сумі 1 640 грн та проценти за договором позики від 30 жовтня 2016 року у сумі 6 833, 20 грн.
В обґрунтування позову зазначав, що 30 жовтня 2016 року уклав з ОСОБА_2 договір позики у формі розписки, згідно якої останній отримав від нього 239 819 тон насіння соняшника в період з 03 жовтня 2016 року по 06 жовтня 2016 року для подальшої реалізації та прийняв на себе зобов`язання повернути насіння в повному об`ємі або у грошовому еквіваленті. 10 листопада 2016 року з метою часткового забезпечення виконання зобов`язань за договором позики він уклав з ОСОБА_4 договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_4 прийняв на себе обов`язок виконати зобов`язання ОСОБА_2 на суму 10 000 грн. Зобов`язання по сплаті грошових коштів відповідно до умов договору поруки у ОСОБА_4 виникає у випадку невиконання ОСОБА_2 зобов`язань у 30-денний термін з моменту відправлення йому вимоги рекомендованим листом.
12 вересня 2017 року він направив на адресу відповідачів вимоги про повернення грошових коштів, у яких просив сплатити грошовий еквівалент вартості насіння в сумі 2 494 118 грн. Станом на дату звернення до суду з позовом ОСОБА_2 не повернув ані насіння, ані грошовий еквівалент, тобто зобов`язання не виконав.
З огляду на наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
У травні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 і просив визнати недійсним договору позики у вигляді розписки від 30 жовтня 2016 року, укладений між ним та ОСОБА_1 .
Зустрічний позов мотивований тим, що він не укладав з ОСОБА_1 договір позики у вигляді розписки від 30 жовтня 2016 року. Зазначений договір не містить його власноручного підпису, натомість під текстом розписки від його імені підписалася невідома особа.
Враховуючи зазначене, ОСОБА_2 просив його зустрічний позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року, в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що в розписці від 30 жовтня 2016 року не вказано, що ОСОБА_2 отримав насіння соняшника у власність, а зазначається, що отримав для подальшої реалізації ОСОБА_5 .
Відповідно до пояснень відповідача та свідка, який був допитаний у судовому засіданні, 30 жовтня 2016 року, тобто в день складення розписки, не було передано відповідний об`єм насіння соняшника у розмірі 239 819 тон, що протирічить юридичній природі договору позики, а саме реальності такого договору в момент його вчинення.
Позивач за первісним позовом не надав доказів отримання ОСОБА_2 в період з 03 жовтня 2016 року по 06 жовтня 2016 року 239 819 тон насіння соняшнику, відтак у задоволенні первісного позову слід відмовити у зв`язку з його недоведеністю.
Вимоги за зустрічним позовом також задоволенню не підлягають з огляду на їх недоведеність, оскільки судово-почеркознавча експертиза в справі так і не була проведена, необхідних додаткових матеріалів експерту позивачем за зустрічним позовом надано не було, матеріали справи не містять доказів на підтвердження фіктивності оспорюваного правочину.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2019 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалити нове рішення про його задоволення в повному обсязі.
В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що суди в оскаржуваних рішеннях як на підставу для відмови в задоволенні позову посилаються на пояснення відповідача за первісним позовом та свідка, що не відповідає вимогам частини другої статті 78 ЦПК України, оскільки обставини укладення між сторонами договору позики не можуть підтверджуватися чи спростовуватись поясненнями сторони та свідків. Доказом укладення договору позики є розписка, наявна в матеріалах справи.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі речей (насіння соняшника) позичальнику. Розписка як документ підтверджує боргове зобов`язання, містить умови отримання позичальником в борг насіння та зобов`язання повернути насіння в натурі або його грошовий еквівалент.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.
19 лютого 2020 року справа № 175/3873/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Судові рішення в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 в касаційному порядку не оскаржувалися та в силу вимог статті 400 ЦПК України не переглядаються.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.