Постанова
Іменем України
12 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 758/3268/18
провадження № 61-17969св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Подільська районна в м. Києві державна адміністрація, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Подільської районної м. Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2020 року у складі судді Гребенюка В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Подільської районної м. Києві державної адміністрації, про визнання прав користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він був наймачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі ордеру, виданого його бабі, - ОСОБА_5 відповідно до рішення виконавчого комітету Московської ради від 23 грудня 1975 року № 277.
Вказував, що на законних підставах проживав у вказаній квартирі з 20 січня 1976 року по 15 жовтня 1996 року, поки не був виписаний з квартири у зв`язку з позбавленням волі строком на 15 років відповідно до вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 23 серпня 1996 року.
Коли він повернувся з місць позбавлення волі до квартири, то з`ясував, що там вже живуть інші люди.
Також зазначав, що його не було позбавлено в судовому порядку права користування квартирою, а тому вважав своє право порушеним.
Враховуючи наведене просив суд визнати за ним право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що позивачем не доведено, що в період його перебування в місцях позбавлення волі у спірній квартири лишились проживати інші члени сім`ї наймача, а тому відсутні підстави для збереження за ним права користування квартирою.
При цьому судами зазначено, що ОСОБА_1 не звертався задля поновлення реєстрації місця проживання у строки, встановлені статтею 71 ЖК УРСР.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У листопаді 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що з відповіді Подільської районної у м. Києві державної адміністрації від 07 квітня 2017 року вбачається, що він був знятий з реєстрації у квартирі 15 жовтня 1996 року управлінням внутрішніх справ Шевченківського району м. Києва.
Вказує, що згідно статті 72 ЖК УРСР (у редакції від 01 січня 1993 року) визнання особи такою, втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Отже, оскільки він в судовому порядку не визнавався таким, що втратив право користування спірною квартирою, тому він має право на користування нею.
Також посилається на пункт 7 частини третьої статті 71 ЖК УРСР (у редакції від 02 березня 2000 року), яким визначено, що жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках, зокрема, взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї. Якщо в будинку, квартирі (їх частині) не залишилися проживати інші члени сім`ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому громадянину до звільнення таких осіб з-під варти або до відбуття ними покарання.
Таким чином, вказує, що він не втратив би право користування квартирою навіть у випадку, якщо в ній після його ув`язнення взагалі не лишилось проживати жодного члена його сім`ї, оскільки у такому випадку квартира могла бути надана іншим особам виключно до моменту звільнення позивача з місць позбавлення волі.
Заявник також незгодний із висновком апеляційного суду про те, що він пропустив передбачений шестимісячний термін зберігання за ним житлового приміщення, оскільки протягом цього часу з дня звільнення з місць позбавлення волі не звернувся для поновлення місця реєстрації, оскільки реєстрація місця проживання особи є лише підтвердженням факту проживання особи за певною адресою, наявність або відсутність якої жодним чином не впливає на реалізацію права щодо користування майном, передбачених законом.
Таким чином, вважає, що він був незаконно позбавлений права користування спірною квартирою, яка є його єдиним житлом.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, у якому вказано, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20 січня 1976 року на ім`я ОСОБА_5 було видано ордер на житлове приміщення ( АДРЕСА_1 ) на підставі рішення виконавчого комітету Московської ради від 23 грудня 1975 року № 277.
До складу сім`ї ОСОБА_5 входили також донька ОСОБА_6 , онуки ОСОБА_7 та позивач (а. с. 5).
На підставі рішення виконкому Шевченківської райради народних депутатів м. Києва від 12 вересня 1978 року № 1119 особовий рахунок переведено на ім`я ОСОБА_6 (а. с. 6).
Відповідно до свідоцтва про народження позивача від 05 липня 2016 року його матір`ю є ОСОБА_6 (а. с. 17).
Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 23 серпня 1996 року позивача було визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 142 КК України, і призначено покарання у виді 7 рокі позбавлення волі з конфіскацією всього майна (а. с. 7-10).
Згідно з відповіддю Подільської районної в м. Києві державної адміністрації (лист від 07 квітня 2017 року) позивача було знято з реєстрації за місцем проживання ( АДРЕСА_1 ) 15 жовтня 1996 року (а. с 11).
Відповідно до паспорту позивача останній з 10 серпня 2016 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 18-19).
Згідно з листом Подільської районної в м. Києві державної адміністрації від 26 вересня 2018 року квартира за адресою АДРЕСА_1 не приватизована (а. с. 52).
Відповідно до відповіді Подільської районної в м. Києві державної адміністрації від 06 лютого 2019 року в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 наразі зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.