Постанова
Іменем України
05 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 522/1303/19
провадження № 61-12139св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_6 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , та касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у складі колегії суддів:
Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» (далі - ПАТ «Платинум Банк»),
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , про визнання договорів недійсними.
Позовні вимоги мотивовані тим, що договори: від 01 березня 2018 року № 87К, укладений між ПАТ «Платинум Банк» і ОСОБА_3 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за кредитним договором від 24 січня 2014 року
№ 73-100/01/14, укладеним між ПАТ «Фінбанк» і ОСОБА_5 ; від 01 березня 2018 року № 87і про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, укладений між ПАТ «Платинум Банк» і ОСОБА_3 ; від 02 квітня 2018 року про купівлю-продаж прав вимоги за кредитним договором від 24 січня 2014 року
№ 73-100/01/14, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ; від 02 квітня 2018 року про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за іпотечним договором, укладеним між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , посвідченим 27 січня 2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О. С. та зареєстрований за № 598, не відповідають вимогам статей 202, 203 ЦК України.
Позивач вказувала, що за договором купівлі-продажу прав вимоги приховано договір факторингу, який фактично укладено. За договором факторингу фактором може бути фінансова установа або фізична особа - підприємець, яка має право на здійснення фінансованих операцій. Відповідно до чинного законодавства банки можуть продавати борги лише суб`єктам господарювання. Таким чином, ПАТ «Платинум Банк» не мав права продавати права вимоги фізичним особам, тому такі договори слід визнати недійсними.
З огляду на викладене ОСОБА_6 просила:
визнати недійсним договір від 01 березня 2018 року № 87К, укладений між ПАТ «Платинум Банк» і ОСОБА_3 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за кредитним договором від 24 січня 2014 року № 73-100/01/14,
укладеним між ПАТ «Фінбанк» і ОСОБА_5 ;
визнати недійсним договір від 01 березня 2018 року № 87і про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, укладений між ПАТ «Платинум Банк» і
ОСОБА_3 ;
визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором від 24 січня 2014 року № 73-100/01/14, укладений 02 квітня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;
визнати недійсним договір від 02 квітня 2018 року про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за іпотечним договором, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідченим 27 січня 2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С. та зареєстрованим за
№ 598;
зобов`язати відповідачів повернути їй правовстановлюючі документи на квартиру.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 21 жовтня 2019 року позов ОСОБА_6 задоволено.
Визнано недійсним договір № 87к, укладений 01 березня 2018 року між ПАТ «Платинум Банк» і ОСОБА_3 , про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за кредитним договором від 24 січня 2014 року № 73-100/01/14, укладеним між ПАТ «Фінбанк» і ОСОБА_5 .
Визнано недійсним договір № 87і про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, укладений 01 березня 2018 року між ПАТ «Платинум Банк» та
ОСОБА_3 .
Визнано недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором від 24 січня 2014 року № 73-100/01/14, укладений 02 квітня 2018 року між
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Визнано недійсним договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за іпотечним договором, укладений 02 квітня 2018 року між ОСОБА_3
та ОСОБА_4 , посвідченим 27 січня 2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О. Є., зареєстрований за
№ 598.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:
фізична особа, у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ;
відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки на користь фізичної особи суперечить нормам частини третьої статті 512, статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, зокрема кредитор - банк або інша фінансова установа.
Постановою Одеського апеляційного суду від 14 липня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ПАТ «Платинум Банк» задоволено частково.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 21 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги
ОСОБА_6 залишено без задоволення.
Апеляційний суд виходив з того, що порядок реалізації активів (майна) банків, що ліквідуються, не вимагає проведення аукціону безпосередньо між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок). Право придбати вимогу за кредитними договорами та забезпечувальними договорами за результатами проведення аукціону мають не лише банки та небанківські фінансові установи, а й інші юридичні особи, які не віднесені до банків та небанківських фінансових установ, та фізичні особи. Суд першої інстанції вказаного не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції вказав, що аналіз статей 512, 1077 ЦК України свідчить про те, що цивільне право розмежовує правочин, предметом якого є відступлення права вимоги, а саме: договори з відступлення права вимоги (договори цесії) та договори факторингу. При цьому відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити. Відступлення права за своєю суттю означає договірне передання зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Цей договір може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов`язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. У такому випадку на відносини цесії поширюється положення про договір купівлі-продажу, оскільки статтею 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. При відступлені права вимоги до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено законом або договором (стаття 514 ЦК України). Однією з відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення права вимоги, є передання грошових коштів
у розпорядження за плату, тобто взамін на права вимоги клієнт отримує послугу, що полягає у переданні грошових коштів у розпорядження на певний час,
з обов`язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними. Договори факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності
у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість. Договір факторингу діє також після того, як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором.
За таких обставин у суду першої інстанції не було підстав для висновку, що спірний договір від 01 березня 2018 року за своєю правовою природою не є оплатним договором відступлення права вимоги за кредитним договором,
а є договором факторингу, оскільки доказів передання за укладеним договором грошових коштів у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату не надано.
Обґрунтування вимог про визнання недійсними договору від 01 березня 2018 року відступлення прав вимоги за договором іпотеки, укладеним між ПАТ «Платинум Банк» і ОСОБА_3 , договору від 02 квітня 2018 року про відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_3 і
ОСОБА_4 , договору від 02 квітня 2018 року, укладеним між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за іпотечним договором, пов`язується із задоволенням вимоги про визнання недійсним договору № 87к, укладеного 01 березня 2018 року між ПАТ «Платинум Банк» і ОСОБА_3 , про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за кредитним договором від 24 січня 2014 року № 73-100/01/14, укладеним між ПАТ «Фінбанк» та ОСОБА_5 .
Аргументи учасників справи
У серпні 2020 року представник позивачки ОСОБА_6 і третя особа ОСОБА_2 подали до Верховного Суду кожен окремо касаційні скарги, в яких просили скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційні скарги мотивовані тим, що:
відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які не є банком або фінансовою установою, не можуть бути іпотекодержателями за договором іпотеки, який забезпечує виконання зобов'язань за кредитним договором;
договір купівлі-продажу від 01 березня 2018 року, укладений між ПАТ «Платинум Банк» і ОСОБА_3 , за яким продано уступку права вимоги номінальною (дійсною) вартістю 790 048,00 грн за ціною 260 026,00 грн, не є договором цесії;
законодавство не передбачає права фізичних осіб здійснювати підприємницьку діяльність із надання коштів у позику, тому таку діяльність
і, відповідно, укладення договорів позики можуть здійснювати лише юридичні особи;
висновок апеляційного суду про те, що придбати право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання за результатами проведення відкритого конкурсу мають право не тільки банки та небанківські фінансові установи, а й інші юридичні особи, які не віднесені до банків та небанківських фінансових установ, а також фізичні особи, є помилковим. Норми Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 березня 2016 року № 388, передбачають продаж активів і майна банків, а не уступку права вимоги за кредитними зобов'язаннями;
суд апеляційної інстанції не взяв до уваги посилання представника позивача на те, що за договорами уступки права вимоги, укладеними між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_3 і між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , не передавалися оригінали правовстановлюючих документів на заставлене майно, оригінали договору іпотеки та кредиту, що суперечить нормам частин першої, другої статті 517 ЦК України;
у матеріалах справи немає доказів оплати за попереднім договором від
30 березня 2018 року, укладеним між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , що свідчить про порушення статті 203 ЦК України.
У вересні 2020 року від ПАТ «Платинум Банк» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому банк просить касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що придбати право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання шляхом проведення відкритого конкурсу мають право не тільки банки та небанківські фінансові установи, а й інші фізичні та юридичні особи, котрі не є банками та небанківськими фінансовими установами;
доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 за договором відступлення права вимоги набув прав та обов`язків кредитодавця (що суперечить статті 1054 ЦК України, згідно з якою кредитодавцем може бути лише банк або інша фінансова установа), помилкові, оскільки за оспорюваним договором ОСОБА_3 набув права вимоги за кредитною заборгованістю, а не обов`язки щодо надання кредиту;
відносини між банком і ОСОБА_3 відповідно до абзацу 1 частини сьомої статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» регламентуються нормативно-правовими актами Фонду, тобто спеціальними нормами, які поширюються саме на діяльність банку та можливість реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури. Таким чином, договір
№ 87к і договір № 87і є договорами відступлення права вимоги в контексті статей 512 - 519 ЦК України, їх метою є передання прав кредитора іншій особі за оплатним правочином (відступлення права вимоги), а не договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги);
позивач не довела того факту, що заміна кредитора у зобов`язанні порушує її права як боржника за кредитним договором та договором іпотеки.
У листопаді 2020 року від представника ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційні скарги залишити без задоволення,
а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.
Вказаний відзив мотивований тим, що:
доводи осіб, які подали касаційні скарги про відсутність відповідної ліцензії
у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 для здійснення фінансових операцій,
є помилковими, оскільки предметом спірних договорів є саме відступлення права вимоги (цесія), що не є фінансовою послугою. При цьому договори факторингу між відповідачами не укладались;
особи, які подали касаційні скарги, не врахували специфіку укладення договорів за участю неплатоспроможного банку;
посилання ОСОБА_6 і ОСОБА_2 на висновки, які викладені
у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, безпідставні. Зазначені висновки не підлягають врахуванню під час вирішення цієї справи, оскільки
є нерелевантними;
твердження про те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, оскільки приєднав до матеріалів справи докази без належного ознайомлення усіх сторін у справі з ними, помилкове. Вказані докази надано на виконання ухвали суду від 19 травня 2020 року, а не у порядку подання окремого клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, до якого додаються докази направлення клопотання разом з додатками іншим учасникам справи.
У листопаді 2020 року від представника ОСОБА_6 надійшла заява про зупинення провадження у справі до залучення до участі у справі правонаступника.
У листопаді 2020 року від представника ОСОБА_4 надійшло клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 .
У грудні 2020 року від представника ОСОБА_6 надійшло пояснення на клопотання про закриття касаційного провадження у справі.
У листопаді 2021 року від ПАТ «Платинум Банк» надійшло клопотання про врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 , поданою її представником, витребувано справу із суду першої інстанції. Крім того, цією ж ухвалою клопотання ОСОБА_6 , подане її представником, про зупинення дії оскарженої постанови до закінчення її перегляду в касаційному порядку залишено без задоволення.
Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 . Цією ж ухвалою
у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії оскарженої постанови апеляційного суду до її перегляду в касаційному порядку відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_4 про закриття касаційного провадження відмовлено.