Постанова
Іменем України
07 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 758/603/20
провадження № 61-17748св21
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - служба у справах дітей Херсонської обласної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року в складі судді Захарчук С. С. та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Кулікової С. В., Рубан С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, про встановлення фактів, що мають юридичне значення,.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є опікуном малолітньої ОСОБА_3 . Остання є її племінницею заявника і повною сиротою. ОСОБА_1 зазначала, що підставою для звернення до суду із даною заявою, стала неможливість встановлення опіки над ОСОБА_3 на території України, оскільки заявник разом з дитиною проживають на тимчасово окупованій території АР Крим, а необхідні для цього документи видаються за місцем проживання, які в свою чергу Державою Україна не визнаються.
Посилаючись на те, що малолітня ОСОБА_3 є громадянкою України, але документи, які видані на тимчасово окупованій території не мають юридичного значення на території України, заявник просила суд встановити факти, що: ОСОБА_3 є дитиною-сиротою, а ОСОБА_1 - її опікуном.
Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з її недоведеності та необґрунтованості. У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, які мають юридичне значення, у тому числі, якщочинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. Разом з тим, підстави надання дитині статусу такої, що позбавлена батьківського піклування та призначення їй опікуна, чітко визначені законом. А тому вимоги заяви ОСОБА_1 є безпідставними та не можуть бути задоволені.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28 жовтня 2021 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Подільського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її заяву.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 25 січня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник посилається на неповне з`ясування судами першої та апеляційної інстанцій обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Підставою касаційного оскарження рішення Подільського районного суду
міста Києва від 31 березня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року заявник вказує відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
Відзив на касаційну скаргу не надходив до суду.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_5 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 . Вони є батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заявник ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_8 та відповідно тіткою ОСОБА_9 .
У листопаді 2018 року ОСОБА_10 та ОСОБА_6 померли, що підтверджується свідоцтвами про смерть серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 відповідно, виданими Суворовським районним у місті Херсоні відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Херсонській області.
Розпорядженням Департамента освіти і науки міста Севастополя від 05 липня 2019 року встановлено опіку над малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка залишилася без батьківського піклування, у зв`язку із смертю батьків. Опікуном призначено ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до частин першої та другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
Отже, в порядку окремого провадження можуть бути встановлені факти, що мають юридичне значення, зокрема, якщо чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Порядок надання статусу дитини-сироти визначений в Законі України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (далі - Закон).