Постанова
Іменем України
23 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 607/3781/18
провадження № 61-21041св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватне підприємство "Альпіна",
треті особи: публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" ОСОБА_4
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2019 року в складі судді Ромазана В. В. і постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Ткач З. Є., Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,
В С Т А Н О В И В:
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ ";Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватного підприємства "Альпіна" (далі - ПП "Альпіна") про визнання статутного капіталу ПП "Альпіна" об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання за позивачем права на 1/2 частку у статутному капіталі та на майно ПП "Альпіна"; визнання недійсним рішення від 25 квітня 2008 року № 25/4, винесеного засновником ПП "Альпіна" ОСОБА_2, і відповідного додатку до нього № 1 до статуту ПП "Альпіна" від 25 квітня 2008 року; визнання недійсним договору дарування частки (100 %) у статутному капіталі від 23 червня 2016 року № 1, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Позов мотивований тим, що позивач зі ОСОБА_2 перебувала в шлюбі з 17 листопада 1990 року до 09 жовтня 2008 року.
У липні 1999 року ОСОБА_2 за спільні кошти подружжя зареєстровано ПП " Альпіна". Також ним за спільні кошти подружжя придбане нежиле приміщення на АДРЕСА_1, загальною площею 192,5 кв. м. Після проведення, за спільні кошти подружжя, реконструкції даного приміщення та добудови, в березні 2004 року актом державної комісії зазначену нерухомість здано в експлуатацію.
27 жовтня 2004 року рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 1069 надано дозвіл на оформлення права власності за ПП "Альпіна" та видано свідоцтво на зазначене приміщення.
З метою проведення внутрішніх робіт у зазначеному приміщенні, позивач 21 червня 2005 року уклала кредитний договір з публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Ощадбанк") у розмірі 24 000,00 євро.
Таким чином, майно набуте за спільні кошти подружжя є спільною сумісною власністю сторін. Зокрема, позивачу належить право спільної сумісної власності в статутному капіталі та майні ПП "Альпіна" відповідно до статей 60, 61, 62 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
25 квітня 2008 року рішенням № 25/4 ОСОБА_2 без згоди позивача передав усі права власника та засновника ПП "Альпіна" своїй матері ОСОБА_3, яка у подальшому, згідно із договором дарування від 23 червня 2016 року № 1 безоплатно передала права засновника ОСОБА_4 . Крім того, під час перереєстрації підприємства ОСОБА_2 існувала заборона на здійснення будь-якого відчуження (передачі) майна, передбаченого у договорі іпотеки нерухомого майна від 23 червня 2005 року, укладеного на забезпечення кредитного договору.
Оскільки майно ПП "Альпіна" сформовано за рахунок коштів, які були спільною сумісною власністю подружжя, це майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому діями відповідачів і укладенням ними спірних правочинів та рішень позивач позбавлена права володіння, користування та розпорядження належною їй часткою у зазначеному підприємстві.
Таким чином, ОСОБА_1 просила:
- визнати статутний капітал об`єктом права та визнати за нею право на 1/2 частку в статутному капіталі та на майно ПП "Альпіна";
- визнати недійсним рішення від 25 квітня 2008 року № 25/4, винесене засновником ПП "Альпіна" ОСОБА_2 та відповідний додаток до нього № 1 до статуту ПП "Альпіна" від 25 квітня 2008 року;
- визнати недійсним договір дарування частки (100 %) у статутному капіталі від 23 червня 2016 року № 1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі, скасовано заходи забезпечення позову вжиті ухвалами Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 серпня 2018 року та 14 вересня 2018 року щодо заборони вчиняти дії по відчуженню майна ПП "Альпіна", а саме: цегляного приміщення загальною площею 831,5 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що права в статутному капіталі ПП "Альпіна" та належне даному підприємству майно не є спільно нажитим майном подружжя, яке підлягає поділу.
Вимога позивача про визнання недійсним рішення засновника ПП "Альпіна" ОСОБА_2 від 25 квітня 2008 року № 25/4 і відповідного додатку до нього № 1 до статуту ПП "Альпіна" від 25 квітня 2008 року не підлягає до задоволення, оскільки учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві. Подальше розпорядження учасником товариства (підприємства) своєю часткою в статутному капіталі є суб`єктивним корпоративним правом такого учасника й відчуження ним на власний розсуд частки у статутному фонді не може вважатися використанням (відчуженням) спільного майна подружжя проти волі іншого подружжя та не в інтересах сім`ї.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2019 року залишено без змін.
Постанова мотивована тим, що з часу здійснення державної реєстрації статуту ПП "Альпіна" 26 липня 1999 року відповідач ОСОБА_2, як одноособовий засновник став власником цього приватного підприємства як унітарного підприємства, маючи у ньому 100 % статутного фонду.
Якщо один з подружжя є засновником приватного підприємства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 2-3632/11.
ОСОБА_1 просила суд провести поділ корпоративних прав ОСОБА_2 на частку у статутному капіталу ПП "Альпіна" шляхом визнання за нею права на 1/2 частку статутного капіталу та майна ПП "Альпіна". Проте позивач не була засновником приватного підприємства. Саме відповідач ОСОБА_2 є засновником ПП "Альпіна", ним же здійснено внески до статутного фонду та сформовано статутний фонд, який не було поділено на частини, ним особисто затверджено статут (пункт 1.2. статуту), здійснювалося керівництво підприємством і з часу здійснення державної реєстрації ПП "Альпіна" 26 липня 1999 року відповідач був єдиним повноправним власником ПП " Альпіна".
Ураховуючи те, що згідно із законодавством України частка у статутному капіталі підприємства як об`єкт корпоративних прав не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та не може були предметом поділу, вимога щодо визнання права на частку в статутному капіталі ПП "Альпіна" до задоволення не підлягає, оскільки суперечить вимогам чинного законодавства.
З огляду на зазначене, є безпідставними вимоги позивача про: визнання недійсним рішення від 25 квітня 2008 року № 25/4 винесеного засновником ПП "Альпіна" ОСОБА_2 і відповідного додатка до нього № 1 до статуту ПП "Альпіна" від 25 квітня 2008 року; визнання недійсним договору дарування частки (100 %) у статутному капіталі №1 від 23 червня 2016 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Вимога позивача про визнання недійсним рішення від 25 квітня 2008 року № 25/4 засновника ПП "Альпіна" ОСОБА_2 і відповідного додатку до нього № 1 до статуту ПП "Альпіна" від 25 квітня 2008 року не підлягає до задоволення, оскільки розпорядження учасником товариства (підприємства) своєю часткою в статутному капіталі є суб`єктивним корпоративним правом такого учасника й відчуження ним на власний розсуд частки у статутному фонді не може вважатися використанням (відчуженням) спільного майна подружжя проти волі іншого подружжя та не в інтересах сім`ї.
Обґрунтованою є відмова в частині позовних вимог про визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі №1 від 23 червня 2016 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки предметом договору було майно підприємства, яке не належало позивачу на праві спільної сумісної власності.
Посилання позивача на порушення судом першої інстанції його обов`язку вживати необхідних заходів, спрямованих на захист майнових прав з посиланням на статтю 1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є безпідставними, оскільки суд, діючи відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, не може вийти за межі позовних вимог і в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано статтю 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), що була чинна на час створення ПП "Альпіна", яка передбачала, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, що презюмується. Ця презумпція може бути спростована рішенням суду про визнання майна особистою приватною власністю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17). Таке рішення у цій справі відсутнє.
Судом неправильно застосовано статтю 63 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та порушено частину першу статті 264 ЦПК України.
Для вирішення спору слід встановити характер відносин, що виник між засновником і ПП "Альпіна": чи є їх об`єктом підприємство, чи вони мають зобов`язальний характер.
Суди дійшли неправильного висновку про те, що засновник відчужував корпоративні права, пославшись на норми матеріального права щодо господарських товариств, без наведення мотивів поширення таких норм на приватне підприємство. Апеляційний суд також не усунув таку помилку, не розмежував унітарні та корпоративні підприємства.
Зазначені підприємства є відмінними, оскільки статутний капітал приватного підприємства не підлягає поділу на частки. У статуті ПП "Альпіна" відсутні положення про розмір статутного капіталу та поділ його на частки. Тому ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 не корпоративні права, а підприємство як об`єкт права власності.
Отже, суди не дослідили статут ПП "Альпіна" в частині статутного капіталу, його розміру, поділу на частки, порушивши частину першу статті 264 ЦПК України.
Не застосовано рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 1-8/2012, в якому зазначено, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформований за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом спільної сумісної власності. Приватне підприємство, засноване одним з подружжя, є окремим об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.
Судом неправильно застосована частина четверта статті 369 ЦК України, що передбачає розпорядження спільним майном за згодою всіх співвласників. Аналогічне положення передбачене у статті 65 СК України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 зауважила про порушення прав одного із співвласників у разі розпорядження іншим співвласником спільним майном без згоди першого, та право першого оспорити такий договір. Відчуження підприємства колишнім чоловіком позивача відбувалося без згоди позивача.
Суд неправильно застосував частину другу статті 718 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 безоплатно підприємство, тобто подарував їй це майно. Відповідний правочин є недійсним.
Судом порушено статтю 53 ЦПК України. Суд першої інстанції залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_4, оскільки рішення у справі впливає на права останнього. Проте суд не зазначив у відповідній ухвалі на які права та обов`язки ОСОБА_4 та яким чином могло вплинути це рішення суду.
Крім того, суд порушив частину третю статті 53 ЦПК України, залучивши ОСОБА_4 вже після закінчення підготовчого провадження, про що свідчить ухвала від 01 червня 2018 року про закінчення підготовчого провадження.
Також суд не зазначив на стороні якого саме відповідача виступає ОСОБА_4 .
Судом порушено статтю 223 ЦПК України, оскільки апеляційний суд не мотивував відхилення клопотання позивача про відкладення розгляду справи у зв`язку з лікуванням, хоча мав це зробити з огляду на першу неявку.
Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу
27 грудня 2019 ОСОБА_2, ОСОБА_3, ПП "Альпіна", ОСОБА_4 через представника ОСОБА_6 засобами поштового зв`язку надіслали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просили відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржувані судові рішення.
Відзив мотивований тим, що позивач неправильно тлумачить норми матеріального права, на які посилається, а також використовує практику Верховного Суду, яка стосується іншого об`єкта - не підприємства, як у цій справі, а квартири. У цій справі об`єктом спору є корпоративні права, які належали ОСОБА_2 як засновнику приватного підприємства, на яке другий з подружжя не має прав і воно не є об`єктом поділу між подружжям.
В Україні діють приватні унітарні та корпоративні підприємства, які відрізняються кількістю засновників, але не правовим статусом. Приватне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства.
Позивач неправильно стверджує, що суди не дослідили статут підприємства, адже суди дали оцінку його положенням. Суди правильно встановили, що позивач будь-яких коштів до статутного капіталу товариства не вносила.
Позивач безпідставно стверджує, що на відчуження частки у статутному капіталі товариства потрібна була її згода. Корпоративні права належали лише її чоловіку, тому він не був зобов`язаний отримувати таку згоду. Відповідна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у справі № 6-5цс14, а також у пункті 29 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11.
ОСОБА_2 не вносив кошти під час створення підприємства до статутного капіталу, тому він не повинен був отримувати будь-яку згоду від дружини на передачу своїх корпоративних прав. Відповідна передача була здійснена не на підставі правочину, а за рішенням засновника.
Апеляційний суд розглянув справу без участі позивача, не порушивши при цьому норми процесуального права, адже він вже відкладав розгляд справи за заявою апелянта, до якої не додавалося підтвердження причин неявки. Крім того, позивач мала представника, який міг представляти її інтереси в апеляційному суді. Апеляційний суд розглянув справу без позивача, оскільки вона повторно не з`явилася до суду. До її заяви про відкладення розгляду справи не було додано доказів, які б підтверджували її хворобу, на яку вона посилалася як на поважну причину неявки до суду.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року справу № 607/3781/18 призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 916/2813/18.
Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2021 року поновлено касаційне провадження у справі № 607/3781/18.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 17 листопада 1990 року зареєстрували шлюб, про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу від 17 листопада 1990 року серії НОМЕР_1 .
Рішенням Тернопільського міського суду Тернопільської області від 09 жовтня 2008 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
22 липня 1999 року відповідач ОСОБА_2 став засновником та власником ПП "Альпіна", здійснивши державну реєстрацію даного підприємства. Статут зареєстровано в реєстрі суб`єктів підприємницької діяльності 22 липня 1999 року за № 253349301100010277.
Згідно із пунктом 1.4 статуту ПП "Альпіна", в редакції від 22 липня 1999 року, зазначене підприємство є юридичною особою і діє на основі повного господарського розрахунку, має самостійний баланс і статутний фонд, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, круглу печатку із своєю назвою та реквізити.
Згідно свідоцтва, виданого 03 вересня 1999 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Мартюк Л. О., на підставі акта про проведення публічних торгів, затвердженого міським відділом державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області 26 серпня 1999 року, ПП "Альпіна", яке розташоване в АДРЕСА_2, належить на праві приватної власності приміщення, площею 192,50 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 . Зазначене приміщення придбано ПП "Альпіна" за початковою ціною 15 073,00 грн, та остаточною ціною 16 581,00 грн.
На підставі вказаного свідоцтва, 08 вересня 1999 року Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації за ПП "Альпіна" зареєстровано на праві приватної власності приміщення площею 192,50 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . У подальшому проведена реконструкція даного приміщення з надбудовою та добудовою.
Згідно акта державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію, затвердженого рішенням МВК № 1032 від 14 жовтня 2004 року, реконструкцію магазину промислових товарів з надбудовою та добудовою за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею приміщення - 831,5 кв. м, торговою площею - 451,9 кв. м, прийнято в експлуатацію.
Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 27 жовтня 2004 року № 1069 "Про оформлення права власності на приміщення, будівлі та споруди", оформлено право власності за ПП "Альпіна" на приміщення загальною площею 831,5 кв. м на АДРЕСА_1 .
Згідно свідоцтва про право власності на приміщення від 27 квітня 2005 року, приміщення під літ. "А" загальною площею 831,5 кв. м, які розташовані на АДРЕСА_1, належать ПП "Альпіна" на праві приватної власності.
Рішенням № 25/4 засновника ПП "Альпіна" ОСОБА_2 від 25 квітня 2008 року у зв`язку з виходом засновника вирішено передати ОСОБА_3 всі права власника і засновника даного підприємства.
Вирішено пункт 1.2 розділу І статуту викласти в такій редакції: засновником підприємства є громадянка України ОСОБА_3 .
Відповідні зміни внесені до статуту ПП "Альпіна" згідно додатку № 1. Державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 09 липня 2008 року.
12 травня 2008 року ОСОБА_2 державному реєстратору Тернопільської міської ради подано нотаріально посвідчену заяву, відповідно до якої ОСОБА_2, як засновник ПП "Альпіна" повідомляє, що відповідно до прийнятого рішення від 25 квітня 2008 року № 25/4 всі права та обов`язки як власника ПП "Альпіна" передані згідно з вимогами законодавства щодо оформлення передачі таких прав та обов`язків ОСОБА_3
23 червня 2016 року між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_4 (обдаровуваний) укладено договір дарування частки у статутному капіталі № 1 від 23 червня 2016 року, відповідно до пункту 1.1. якого дарувальник передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Пунктами 2.1 зазначеного договору передбачено, що предметом договору (дарунком) є майнове право на частку у статутному капіталі юридичної особи ПП "Альпіна". Дарунок становить 100 % статутного капіталу ПП "Альпіна", є повністю сплаченим дарувальником ПП "Альпіна" і дорівнює 1 000,00 грн.
Рішенням засновника ПП "Альпіна" від 24 червня 2016 року, на підставі укладеного договору дарування засновник ОСОБА_3 передала частку в розмірі 1 000,00 грн, що становить 100 % статутного капіталу "ПП "Альпіна" набувачу частки ОСОБА_4 . Внаслідок передачі своєї частки в розмірі 1 000,00 грн, що становить 100 % капіталу ПП "Альпіна" набувачу частки ОСОБА_4, ОСОБА_3 вважається виключеною зі складу засновників ПП "Альпіна". Внаслідок передачі ОСОБА_3 частки в розмірі 1 000,00 грн, що становить 100 % статутного капіталу ПП "Альпіна" набувачу ОСОБА_4, включено ОСОБА_4 до складу засновників ПП " Альпіна".
Як убачається із статуту ПП "Альпіна", затвердженого рішенням засновника 24 червня 2016 року у нього внесено відповідні зміни у частині засновника зазначеного підприємства, яким є ОСОБА_4 . Указані зміни у частині засновника вказаного приватного підприємства підтверджено витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Ураховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у листопаді 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.