ПОСТАНОВА
Іменем України
20 квітня 2022 року
Київ
справа №500/1133/20
адміністративне провадження № К/9901/30759/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 (головуючий суддя: Баб`юк П.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2020 (головуючий суддя: Шавель Р.М., судді: Довга О.І., Глушко І.В.) у справі №500/1133/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонд України у Тернопільській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У травні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка) звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонд України у Тернопільській області (далі - ГУПФУ у Тернопільській області або відповідач), в якому просила:
визнати протиправними дії ГУПФУ в Тернопільській області щодо непроведення їй перерахунку нарахування та виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII), що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік);
зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити позивачу з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статті 39 Закону №796-XII, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.07.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2020, позов задоволено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 11.01.2021 відкрито касаційне провадження у справі.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13.04.2022 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка є непрацюючим пенсіонером та перебуває на обліку ГУПФУ в Тернопільській області.
Згідно із інформацією, зазначеною у паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 , позивачка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації, зазначеній у посвідченні серії НОМЕР_2 від 13.11.1997, позивачка є особою, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4).
У травні 2020 року позивачка звернулася до пенсійного органу із заявою, в якій просила здійснити їй, починаючи з 17.07.2018, нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статті 39 Закону №796-XII.
Листом від 14.05.2020 №1900-0701-8/5917 відповідач відмовив позивачці у перерахунку підвищення до пенсії з посиланням на те, що в результаті зміни правового регулювання було включено норму, яка передбачає встановлення доплати, у т.ч. особам, які проживають на території радіоактивного забруднення.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачка звернулася із цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
На обґрунтування позовних вимог позивачка стверджує, що є непрацюючим пенсіонером та проживає у м. Заліщики Тернопільської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю, а тому з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 у справі № 6-р/2018 відновлено її право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території посиленого радіоекологічного контролю, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року. При розгляді справи просила врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18.
Відповідач позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що з 1 січня 2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, то відповідно у позивачки відсутнє право на передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ для непрацюючих пенсіонерів, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, щомісячне підвищення до пенсії.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки населений пункт де проживає позивачка віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю, а також, що Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015, ОСОБА_1 набула право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення - зоні посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Вирішуючи справу суди послалися на правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18.
Окремо суд апеляційної інстанції зазначив про те, що оскільки відновлення дії попередньої редакції статті 39 Закону 796-ХІІ спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність з 01.01.2016 цієї норми в редакції Закону України «Про внесення зміни до Закону України Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», то справа має вирішуватися із додержанням принципу верховенства права (ст.ст.3, 8 Конституції України та ст.6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Скаржник наполягає на тому, що оскільки з 1 січня 2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом від 27.02.1991 №791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №791а-ХІІ), то відповідно у позивачки відсутнє право на передбачене статтею 39 Закону №796-ХІІ для непрацюючих пенсіонерів, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, щомісячне підвищення до пенсії.
Позивачка правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалася.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, передбачала:
«Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.».
01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі -Закон 76-VIII) підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесені зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
01.01.2016 набрав чинності Закон України № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яким до Закону № 796-ХІІ включено статтю 39 такого змісту: