ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 460/6074/20
адміністративне провадження № К/9901/44075/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 04.06.2021 (головуючий суддя: Друзенко Н.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2021 (головуючий суддя: Гуляк В.В., судді: Гудим Л.Я., Коваль Р.Й.) у справі №460/6074/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У серпні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУПФУ в Рівненській області або відповідач), в якому просила:
визнати протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті позивачці за періоди з 22.05.2008 по 31.08.2010 включно, з 01.01.2014 по 14.03.2014 включно та із 17.07.2018 доплати до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII);
зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці за періоди з 22.05.2008 по 31.08.2010 включно, з 01.01.2014 по 14.03.2014 включно та починаючи із 17.07.2018 доплату до пенсії позивачки в розмірі двох мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати вказаної доплати;
визнати протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті позивачці за періоди з 22.05.2008 по 31.08.2010 включно, з 01.01.2014 по 01.04.2014 включно державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в передбаченому законом розмірі як інваліду ІІІ групи, захворювання якого пов`язане з Чорнобильською катастрофою;
зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці за періоди з 22.05.2008 по 31.08.2010 включно, з 01.01.2014 по 01.04.2014 включно пенсію у розмірі шести мінімальних пенсій за віком щомісячно і додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком щомісячно.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 04.06.2021, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2021, позовну заяву в частині позовних вимог про визнання протиправною відмови ГУПФУ в Рівненській області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 за періоди з 22.05.2008 по 31.08.2010 включно та з 01.01.2014 по 14.03.2014 включно та із 17.07.2018 по 11.02.2020 доплати до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону №796-XII; зобов`язання ГУПФУ в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за періоди з 22.05.2008 по 31.08.2010 включно та з 01.01.2014 по 14.03.2014 включно та із 17.07.2018 по 11.02.2020 доплату до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати вказаної доплати; визнання протиправною відмову ГУПФУ в Рівненській області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 за періоди з 22.05.2008 по 31.08.2010 включно, та з 01.01.2014 по 01.04.2014 включно державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в передбаченому законом розмірі як інваліду ІІІ групи, захворювання якого пов`язане з Чорнобильською катастрофою; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за періоди з 22.05.2008 по 31.08.2010 включно, та з 01.01.2014 по 01.04.2014 включно пенсію у розмірі шести мінімальних пенсій за віком щомісячно і додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком щомісячно, - залишено без розгляду.
Одночасно в решті позовних вимог позов задоволено (рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04.06.2021): визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування і невиплати позивачці з 12.02.2020 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону №796-XII та зобовязано пенсійний орган нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік) починаючи з 12.02.2020 і до зміни законодавства або зміни його правового статусу.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій щодо залишення позовних вимог в частині без розгляду, позивачка подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувані рішення та у цій частині позовних вимог направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 09.12.2021 відкрито касаційне провадження у справі.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13.04.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
В обґрунтування позовних вимог позивачка стверджує, що проживає в населеному пункті, який віднесений до зони гарантованого добровільного відселення, а тому має право на виплати, передбачені Законом №796-XII, натомість відповідач не нараховує і не виплачує позивачці належні до виплати суми.
Відповідач проти позову заперечує та наголошує на тому, що нарахування та виплата позивачці пенсії здійснюється відповідно до положень норм законодавства. Зазначає, що у зв`язку із зміною правового регулювання, виплати для цієї категорії постраждалих від ЧАЕС не передбачені.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Залишаючи позовну заяву без розгляду в частині позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачка пропустила строк звернення до адміністративного суду, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску такого. Суди зазначили, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Відповідно з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву. Водночас у цьому випадку суди констатували, що отримання позивачкою листа-відповіді пенсійного органу від 04.08.2020 у відповідь на її заяву про перерахунок пенсії не змінює моменту, з якого позивачка повинна була дізнатися про порушення своїх прав та інтересів, оскільки зацікавленість щодо розміру пенсійних виплат та активні дії щодо отримання інформації про розрахунок її пенсії, у тому числі, за період з 22.05.2008 по липень 2011, з 01.01.2014 по серпень 2014 та з 17.07.2018, така почала вчиняти лише влітку 2020 року.
При вирішенні цієї справи, суди послалися на правову позицію Верховного Суду щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, викладену у постанову від 31.03.2021 у справі №240/12017/19.
Одночасно суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивачки про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 87 Закону №1788-ХІІ, статті 46 Закону №1058-IV щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії, оскільки згідно з усталеною позицію Верховного Суду щодо застосування вказаних норм, строки не застосовуються тільки до нарахованих і не виплачених з вини органів ПФУ пенсій, а не до тієї, яка ще не була нарахована у бажаному для позивача розмірі.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕННЯ
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до помилкових висновків про наявність підстав для залишення частини позовних вимог без розгляду. З посиланням на положення статті 87 Закону №1788-ХІІ, статті 46 Закону №1058-IV скаржниця наполягає, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення позов може бути подано без обмеження будь-яким строком. За позицією скаржниці, її пенсія стала нарахованою у момент призначення і залишається такою до її чергової зміни. При вирішенні цієї справи скаржниця просить врахувати позицію Великої Палати Верховного Суду і Верховного Суду, викладену у справах №510/1286/16-а, №815/1226/18 і №480/1704/19.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому з посиланням на законність та обґрунтованість рішення судів попередніх інстанцій просить Верховний Суд залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу без задоволення. З посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у справі №240/12017/19 (постанова від 31.03.2021), відповідач наполягає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. За таких обставин пенсійний орган вважає, що позовні вимоги про нарахування та виплату підвищення до пенсії за період з 22.05.2008 по 31.08.2010 включно, з 01.01.2014 по 14.03.2014 включно та із 17.07.2018 по 11.02.2020, державної та додаткових пенсій за період з 22.05.2008 по 31.08.2010 включно та з 01.01.2014 по 01.04.2014 заявлені поза межами строку звернення до суду, визначеного частиною першою статті 122 КАС України.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.