ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 802/4032/14-а
адміністративне провадження № К/9901/25786/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 802/4032/14-а
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Міністерства юстиції України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Полотнянка Ю.П., суддів: Ватаманюка Р.В. Драчук Т. О.)
У С Т А Н О В И В :
I. Суть спору
1. В листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Міністерства юстиції України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що звільненням його лише з підстав перебування на посаді, яка визначена в Законі України "Про очищення влади", порушені конституційні принципи та гарантії притягнення до індивідуальної відповідальності та звужено зміст прав.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. Генеральною прокуратурою України проведено перевірку відомостей зазначених в особовій справі, за наслідком чого складено довідку в якій вказано, що у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року ОСОБА_1 сукупно обіймав посаду заступника прокурора Вінницької області, відтак, до нього застосовується заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
3.1. В подальшому, наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №2533-ц ОСОБА_1 звільнено з посади старшого прокурора відділу запобігання правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України.
3.2. Не погоджуючись із цим рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
4. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року позов задоволено частково.
4.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 2533 від 23 жовтня 2014 року про звільнення з посади старшого прокурора відділу запобігання правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України старшого радника юстиції ОСОБА_1 .
4.2. Поновлено ОСОБА_1 у Генеральній інспекції Офісу Генерального прокурора на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав до звільнення, з 24 жовтня 2014 року.
4.3. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 18 січня 2021 року у розмірі 1123371,25 грн (один мільйон сто двадцять три тисячі триста сімдесят одну гривню 25 копійок) з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків і зборів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
4.4. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку що в оскаржуваний наказ про звільнення позивача не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції.
4.5. Суд зазначив, що позивача було звільнено з посади старшого прокурора відділу запобігання правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України на підставі Закону № 1682-VII за критерієм перебування на посаді щодо якої встановлена заборона. Водночас, за матеріалами справи, зокрема з трудової книжки видно, що позивач перебував на посадах в органах прокуратури задовго до того як ОСОБА_3 став Президентом України, більш того, ніщо не вказує на те, що кар`єра позивача розвивалася якимось надзвичайним чином у зв`язку із приходом до влади Президента України ОСОБА_3 .
4.6. Скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 , у силу вимог частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, є підставою для його поновлення на попередній посаді.
4.7. В частині позовної вимоги про зобов`язання Міністерства юстиції України вилучити інформацію про позивача з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", то суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні цієї вимоги, оскільки обставини справи, яка розглядається не стосуються скасування Офісом Генерального прокурора результатів перевірки позивача і прийняття цим відповідачем відповідного рішення з цього приводу. Водночас рішення у частині скасування наказу від 23 жовтня 2014 року про звільнення позивача з посади не набрало законної сили, тому не може бути підставою для вилучення відомостей з Реєстру.
4.8. Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції зазначив що довідкою Офісу Генерального прокурора вих. №21-693зп від 29 квітня 2020 року про суму заробітної плати ОСОБА_1 підтверджується те, що у серпні 2014 року та у вересні 2014 року (два останні календарні місяці роботи, що передували звільненню позивача) йому нараховано 2648,80 гривні та 17162,39 гривні відповідно. При цьому, позивач у серпні 2014 року фактично відпрацював 5 днів, а у вересні 2014 року - 22 днів. У довідці також зазначено, що середньоденний заробіток у вказаному періоді становив 733,75 гривні.
5. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року змінено в мотивувальній частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року в частині задоволення позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 у Генеральній інспекції Офісу Генерального прокурора на посаді рівнозначній тій, які він обіймав до звільнення, з 24 жовтня 2014 року та в абзаці 3 резолютивної частини, виклавши його в такій редакції: "Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу запобігання правопорушення у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року".
5.1. Скасовано рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 18 січня 2021 року у розмірі 1123371,25 грн. з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків і зборів.
5.2. Прийнято в цій частині нову постанову, якою стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, з обов`язковим відрахуванням до бюджету податків і зборів, починаючи з 24 жовтня 2014 року по 18 січня 2021 року у сумі 2 475 544,96 грн. (два мільйони чотириста сімдесят п`ять тисяч п`ятсот сорок чотири гривні дев`яносто шість копійок).
5.3. В решті рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року залишено без змін.
5.4. Приймаючи вказане судове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у разі визнання незаконним та скасування акту суб`єкта владних повноважень, відповідно до якого особу було звільнено із займаної посади, ефективних способом захисту та поновлення порушених прав в даному випадку буде поновлення позивача на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
5.5. Також суд зазначив, що суд першої інстанції не врахував зміну тарифних ставок і посадових окладів прокурорам та коефіцієнти їх підвищення.
IV. Касаційне оскарження
6. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
6.1. Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
6.2. Зокрема, як зазначає скаржник, під час визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом застосовано норму права, яка не підлягала застосуванню, а саме пункт 10 постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 та не враховано правові позиції Верховного Суду у справі № 810/3246/16 від 29 квітня 2020 року, де суд вказав про неможливість здійснення роботодавцем розрахунку середньої заробітної плати звільненого працівника на майбутнє із урахуванням підвищених посадових окладів.
6.3. У зв`язку із наведеним відповідач просить змінити оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції у вказаній частині, зменшивши розмір стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
7. У відзиві на касаційну скаргу, позивач, посилаючись на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, прийнятою з дотриманням норм процесуального права, а тому не підлягає скасуванню.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
8. Відповідно до статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
9. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
10. Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.