Постанова
Іменем України
12 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 628/3327/15
провадження № 61-887св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 02 липня 2020 року у складі судді Литвинова А. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 36 325,46 грн.
Позовну заяву мотивовано тим, що 02 жовтня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк") та ОСОБА_1 укладено кредитний договір від 02 жовтня 2007 року на підставі заяви ОСОБА_1
ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із запропонованими ЗАТ КБ "ПриватБанк" "Умовами та правилами, Тарифами надання банківських послуг", складає між ним та банком кредитний договір.
За умовами цього договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 10 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
ЗАТ КБ "Приват Банк" свої зобов`язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором.
ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором не виконує, у зв`язку з чим станом на 29 червня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 36 325,46 грн, яка складається з:
- 10 165,95 грн - заборгованість за кредитом;
- 18 640,40 грн - заборгованість за відсоткам за користування кредитом;
- 5 551,23 грн - заборгованість за пенею та комісією;
- 250,00 грн - штраф (фіксована частина);
- 1 717,88 грн - штраф (процентна складова).
Оскільки ОСОБА_1 добровільно не погашає заборгованість відповідно до умов кредитного договору від 02 жовтня 2007 року, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 36 325,46 грн.
У подальшому, згідно з письмовими поясненнями, наданими суду 15 травня 2020 року, АТ КБ "Приват Банк" зазначало про наявність у ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 16 013,18 грн, з якої:
- 10 165,95 грн - заборгованість за кредитом;
- 4 846,60 грн - заборгованість за відсоткам за користування кредитом;
- 250,00 грн - штраф (фіксована частина);
- 750,63 грн - штраф (процентна складова).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Заочним рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 26 листопада 2015 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 36 325,46 грн. Вирішено питання судового збору.
Ухвалою Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 26 травня 2020 року ОСОБА_1 поновлено пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 26 листопада 2015 року.
Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 26 листопада 2015 року прийнято та призначено її до розгляду у судовому засіданні 02 липня 2020 року.
Рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 02 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано обґрунтованістю позовних вимог. Разом з цим, ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 з пропуском строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України, про необхідність застосування якої заявив ОСОБА_1 у заяві про перегляд заочного рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 26 листопада 2015 року.
Так, 02 жовтня 2007 року ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 10 000,00 грн та з 31 березня 2011 року не сплачував щомісячні платежі. Позовна заява подана АТ КБ "Приват Банк" до суду лише 21 вересня 2015 року, тобто після того як сплив строк позовної давності. Позивач не надав доказів, які б свідчили про поважність пропуску строку позовної давності.
Суд дійшов висновку, що оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а тому і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У січні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 02 липня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 257, 260, 261, 267 ЦК України. Так, суди не врахували, що платіжна картка діє в межах визначеного нею строку. За кредитним договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки, а не закінченням строку дії договору.
Строк дії кредитної картки, виданої відповідачу, визначено до останнього дня 04.2013 року, тобто до 30 квітня 2013 року. Позивач звернувся до суду з позовом 17 вересня 2015 року, тобто в межах строку позовної давності.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" Якунін С. О. до суду не подавав.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк", витребувано із Куп`янського міськрайонного суду Харківської області цивільну справу № 628/3327/15.
У касаційній скарзі викладено доводи про необхідність відкриття касаційного провадження у цій справі з урахуванням положень підпункту а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
За змістом пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України зазначена справа є малозначною у силу вимог закону, проте касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а тому відповідно до підпункту а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України судове рішення у вказаній справі підлягає касаційному оскарженню.
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
02 жовтня 2007 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву (а. с. 13) про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та довідку про умови кредитування про використання кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" (а. с. 14).
ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з запропонованими ЗАТ КБ "ПриватБанк" "Умовами та правилами, Тарифами надання банківських послуг", складає між ним та банком кредитний договір.
Відповідно до анкети-заяви і довідки, отримавши кредитні кошти, ОСОБА_1 повинен був сплачувати щомісячно (до 25-го числа місяця наступного за звітним) 7 % від заборгованості, але не менше ніж 50 грн та не більше залишку заборгованості.
За умовами кредитного договору від 02 жовтня 2007 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 10 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Суди встановили, що ОСОБА_1 постійно користувався кредитною карткою, знімав з неї кошти, здійснював погашення заборгованості. Останній платіж в рахунок погашення заборгованості за кредитом та відсотками за користування кредитними коштами він здійснив 31 березня 2011 року (а. с. 10 зворот).
Апеляційний суд встановив, що сторони погодили строк дії картки до 04.2013 року (а. с. 88), а також термін щомісячного виконання зобов`язання - до 25-го числа місяця наступного за звітним (а. с. 14).
У заяві про перегляд заочного рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 26 листопада 2015 року ОСОБА_1 зазначав про пропуск позивачем строку позовної давності, визначеного статтею 257 ЦК України.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 02 липня 2020 року та постанови Харківського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 591/8058/15 (провадження № 61-3688св18), від 27 лютого 2019 року у справі № 743/150/17 (провадження № 61-8135св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, вказує про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та частини першої, третьої статті 411 ЦПК України).
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах вимог касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 02 липня 2020 року та постанова Харківського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року не повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із обґрунтованості позовних вимог, однак у зв`язку із пропуском АТ КБ "ПриватБанк" позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, вважав за можливе застосувати наслідки спливу позовної давності, встановлені частиною четвертою статті 267 ЦК України.
Проте погодитися з такими висновками судів не можна з огляду на таке.
Доводи касаційної скарги стосуються неправильного застосування судами норм матеріального права щодо позовної давності (статті 257, 261, 267 ЦК України).
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
За правилами частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. У разі, коли суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги, є необґрунтованими, суд повинен відмовити у задоволенні такого позову саме з цієї підстави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження
№ 14-306цс180)).
Встановлено, що сторони погодили строк дії кредитної картки № НОМЕР_1 до 04.2013 року, а також термін щомісячного виконання зобов`язання - до 25-го числа місяця наступного за звітним.
Користуючись кредитними коштами, ОСОБА_1 періодично сплачував заборгованість за наданим кредитом, останній платіж він здійснив 31 березня 2011 року, чого не заперечував.
На підтвердження обізнаності ОСОБА_1 щодо умов кредитування позивач надав суду довідку про умови кредитування з використання кредитної картки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", яка містить відмітку про ознайомлення позичальника з фінансовими умовами надання послуг за допомогою кредитної картки 02 серпня 2007 року.
У вказаній довідці про умови кредитування зазначено розмір щомісячного платежу (7 % від заборгованості, але не менше 50 грн і не більше залишку заборгованості), строк внесення щомісячного платежу (до 25-го числа місяця, наступного за звітним) тощо.
Отже, сторони у справі визначили умови щомісячного повернення кредиту, при цьому не фіксованими (ануїтетними) платежами, а залежно від залишку заборгованості, домовились про строк та термін закінчення кредитування, що відповідає останньому дню строку дії картки, зазначеному на її звороті. Відповідач повинен був не пізніше останнього дня квітня місяця 2013 року повернути банку отримані від нього кредитні кошти у повному обсязі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено правовий висновок про те, що оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу (пункт 59).
У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів (пункти 59, 60 постанови).
Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.
У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 27 числа кожного місяця впродовж строку кредитування (24 місяці з 03 червня 2006 року), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.
Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду констатувала, що банк звернувся до суду з позовом 24 грудня 2012 року, тобто після спливу позовної давності навіть щодо останнього щомісячного платежу. Отже, висновок апеляційного суду про сплив позовної давності за вимогами позивача є правильним.
Водночас у справі, що переглядається у порядку касаційного провадження, суди попередніх інстанцій не врахували, що погашення кредитної заборгованості щомісячними платежами здійснюється протягом всього строку дії кредитного договору, який, як було встановлено судом, збігається з кінцевим строком дії кредитної картки - 04.2013 року.
За таких обставин, звернувшись до суду у вересні 2015 року, позивач пропустив строк позовної давності лише щодо платежів, які необхідно було сплатити до вересня 2012 року, тобто щодо тих, що входять до строку кредитування, однак знаходяться поза межами трирічного строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України.
Натомість позовні вимоги щодо платежів, які необхідно було сплатити відповідачем після вересня 2012 року до квітня 2013 року (до закінчення строку дії картки), заявлено банком з дотриманням строку звернення до суду.
Розмір основної заборгованості за кредитом за період з 09.2012 року до 04.2013 року становить 5 974,00 грн.
Отже, на вказану суму необхідно нарахувати відсотки за аналогічний період, що становить 210 днів, виходячи з відсоткової ставки 22,8 % річних.
Таким чином, розмір заборгованості за відсотками за користування кредитом за період з 09.2012 року до 04.2013 року становить 790,36 грн.
У частині вирішення позовних вимог про стягнення штрафу суди попередніх інстанцій правильно відмовили у позові з огляду на те, що до подібних вимог застосовується строк позовної давності 1 рік відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України.
За таких обставин рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 02 липня 2020 року та постанова Харківського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року не відповідають критеріям законності та обґрунтованості судового рішення, визначених статтею 263 ЦПК України, а тому підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення основної заборгованості за кредитним договором та відсотків за користування кредитом з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.