Постанова
Іменем України
13 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 757/50206/20-ц
провадження № 61-18141св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Татаріна Олеся Владиславівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 07 червня 2021 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Головачова Я. В.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та вимог заяви
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Татаріна О. В., про визнання правочину недійсним, скасування та поновлення запису про реєстрацію права власності.
Просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений 23.10.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального органу Татаріною О. В. за реєстраційним номером № 1054; скасувати запис про державну реєстрацію права власності на об`єкт житлової нерухомості - квартиру АДРЕСА_1, запис про право власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за
№ 11727525; поновити запис про державну реєстрацію права власності на об`єкт житлової нерухомості квартиру
АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .
У червні 2021 року до участі у справі як відповідача залучено ОСОБА_4 .
У червні 2021 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_4 .
Вимоги заяви мотивовані тим, що 28 лютого 2013 року між
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 суму, еквівалентну 647 000,00 дол. США.
07 липня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики в сумі
15 538 260,65 грн, який рішенням Шевченківського районного суду міста Києва задоволено в повному обсязі.
З метою уникнення цивільно-правової відповідальності за невиконання умов договору позики від 28 лютого 2013 року ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, 23 жовтня 2015 року відчужила квартиру АДРЕСА_1, яка є предметом спору у вказаній справі, на підставі безоплатного договору на користь близького родича.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 07 червня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_4 .
Суди виходили із того, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Існує ризик, що в подальшому може здійснитися будь-яким чином відчуження вказаного майна, яке є предметом спору, що унеможливить виконання рішення суду у справі в подальшому. Вказаний вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами. Застосування заходів забезпечення позову не порушує прав та охоронюваних законом інтересів відповідача чи інших осіб, які не є учасниками справи,
а лише запровадить законні обмеження, наявність яких дозволить створити належні умови для розгляду судом першої інстанції позову ОСОБА_1 по суті за звичайною процедурою.
Аргументи учасників справи
Позиція особи, яка подала касаційну скаргу
У листопаді 2021 рокупредставник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати судові рішення та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що необхідність застосування заходів забезпечення позову не доведена позивачем належними та допустимими доказами, належним чином не встановлена судами, що становить порушення норм процесуального права.
У постанові Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 372/274/20 зазначено, що звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведена до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер. Обов`язок доведення обставин покладено на позивача відповідно до положень статті 81 ЦПК України,
а оцінка доказів, наданих позивачем, є компетенцією суду.
У постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 522/14984/19 зазначено, що сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 149 ЦПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Натомість у справі, яка переглядається, на обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зокрема, можливого подальшого відчуження скаржником спірного об`єкта нерухомості, позивачем не надано не лише доказів, а і будь-яких обґрунтованих тверджень, на основі яких можливо було б встановити відповідні обставини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що розглядаючи заяву про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Всупереч вказаному висновку Великої Палати Верховного Суду суди належним чином не дослідили та не встановили відповідні обставини, обмежившись лише цитуванням доводів позивача у текстах рішень. Оскаржені судові рішення не містять посилань на досліджені докази стосовно існування загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
На необґрунтованість самих лише припущень позивача про можливість настання негативних наслідків вказував Київський апеляційний суд
у постанові від 01 червня 2021 року у цій справі при перегляді ухвали за результатом попереднього звернення позивача про арешт майна скаржника. В той же час при повторному зверненні позивача стосовно накладення арешту не вказано нових (порівняно з першою заявою) фактів та доказів, що свідчили б про доведеність та обґрунтованість його вимог. Позивачем не доведено, а судами не встановлено такі обставини, як існування загрози ускладнення чи унеможливленім невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову, що порушує вимоги статей 149, 81 ЦПК України.
Нормативно-закріплена умова застосування заходів забезпечення позову,
а також об`єктивна необхідність накладення арешту відсутні, а доводи позивача у цій частині спростовуються фактичними обставинами справи.
Спірна у цій справі квартира перебуває під арештом з 2017 року
у кримінальній справі, відповідний арешт не знімався та не скасовувався,
а тому квартира об`єктивно та беззаперечно не може бути відчужена скаржником третім особам. Усупереч висновкам у багатьох постановах Верховного Суду (від 24 червня 2021 року у справі № 522/14984/19, від
08 липня 2020 року у справі № 363/2968/16-ц, від 21 квітня 2021 року у справі № 372/333/20, від 21 січня 2021 року у справі № 22-3/824/770/2020) у справі, що переглядається, відсутні обставини того, що майно може зникнути, оскільки воно вже перебуває під арештом тривалий час.
Забезпеченням позову у вигляді арешту майна на скаржника покладено незаконний та необґрунтований тягар, що становить непропорційне втручання у його право мирно володіти своїм майном.
Позиція інших учасників справи
У грудні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат
Войцехівський С. П. подав до суду відзив, у якому просив оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Відзив мотивовано тим, що із пенсії та заробітної плати у сумі 18 283,99 грн
з відповідача щомісячно може бути утримано лише 3 656,11 грн. Якщо розділити суму боргу відповідача перед позивачем на суму, яку може бути щомісячно утримано з відповідача, то рішення виконуватиметься протягом 354 років та 3 місяців. Відповідач взагалі не збирається виконувати рішення суду. Усі посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що у відповідача
є майно та доходи, за рахунок яких поступово задовольняються вимоги кредитора, суперечать матеріалам справи та повністю спростовуються фактами, викладеними відповідачем у заяві про відстрочення виконання рішення суду від 03 листопада 2020 року.
Доводи скаржника про відсутність правових підстав для застосування заходів забезпечення позову, оскільки необхідність вжиття цих заходів не доведена належними і допустимими доказами, вжиття цих заходів не може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, оскільки квартира раніше вже була арештована у межах кримінального провадження,
є необґрунтованими. У матеріалах справи містяться докази, які беззаперечно доводять той факт, що відчуження квартири відповідачем спочатку іншому відповідачу, а потім скаржнику, проведено з метою ухилитися від виконання рішення суду. Арешт, накладений на квартиру АДРЕСА_1, у межах кримінального провадження, не впливає на необхідність забезпечення прав позивача при розгляді справи, яка переглядається. Сукупність наведених обставин повністю доводить той факт, що відповідач діє недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивача, а інший відповідач та скаржник сприяють йому у реалізації його "права на зло", надають допомогу
в ухиленні від виконання судового рішення у справі № 761/19282/15-ц. Скаржник у будь-який момент може оскаржити арешт, накладений у межах кримінального провадження, а за умови задоволення відповідної заяви судом і невжиття заходів забезпечення позову у справі, що переглядається, права позивача залишаться не захищеними.
Посилання скаржника на висновки, зроблені у постанові Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року у справі, що переглядається,
є помилковими, оскільки зазначена постанова аналізувала ситуацію до залучення скаржника до участі у справі у якості співвідповідача, коли до нього ще не було заявлено позовних вимог і він не був учасником процесу. Після залучення скаржника до участі у справі ситуація змінилася повністю, висновки, викладені у вказаній постанові апеляційного суду враховано повністю, а тому висновки щодо порядку доказування, зроблені судом апеляційної інстанції при перегляді попередньої ухвали, не мають значення для застосування заходів забезпечення позову у нинішній новій ситуації.
Посилання скаржника на те, що суди, застосувавши арешт квартири, поклали на нього надмірний тягар і втручання у право власності є непропорційним,
є неправильним, оскільки для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна. Право на мирне володіння, передбачене вказаною Конвенцією, жодним чином не надає скаржнику, як недобросовісному набувачу, права мирно володіти майном, прихованим від виконання за його рахунок в майбутньому судового рішення про стягнення грошових коштів
в межах виконавчого провадження.