Постанова
Іменем України
12 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 464/3156/19
провадження № 61-19987св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Львівська міська рада, виконавчий комітет Львівської міської ради, управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Телішевський Іван Данилович, на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 листопада 2020 року у складі судді Тімченко О. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І.,
Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради, управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської рад, в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Львівської міської ради від 4 жовтня 2013 року № 791 "Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1"; визнати недійсним свідоцтво про право власності від 20 листопада 2013 року
№ 13137853, видане реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції про право комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на приміщення № VІІ, площею 6 кв.м, на першому поверсі у будинку АДРЕСА_1, скасувати державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на зазначене приміщення.
Позовну заяву мотивовано тим, що спірне допоміжне нежитлове приміщення належить співвласникам багатоквартирного житлового будинку на праві спільної сумісної власності. Зазначає, що всупереч вимогам закону право власності на таке нежитлове приміщення зареєстроване за відповідачем, що порушує її право як власника квартири АДРЕСА_3 вказаного багатоквартирного будинку.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 27 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що право власності на допоміжне приміщення багатоквартирного будинку, що оспорюється, оформлено в І під`їзді будинку АДРЕСА_1, однак позивач стверджувала, що вона проживає у другому під`їзді будинку та в цьому ж під`їзді розташований спірний об`єкт спільному сумісної власності. Таким чином, позивач не виконала свого процесуального обов`язку та не обґрунтувала з наданням відповідних доказів, які б підтверджували заявлені вимоги щодо оспорення права комунальної власності саме на приміщення першого під`їзду будинку
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що матеріали справи містять належні та допустимі докази порушення її прав як співвласника спірного приміщення передачею цього приміщення у комунальну власність.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 15 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_3 .
Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 04 жовтня
2013 року№ 791 вирішено зареєструвати за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради право комунальної власності на окремий об`єкт - нежитлове приміщення першого поверху під індексом VІІ,загальною площею 6 кв. м, на АДРЕСА_1 згідно з технічним паспортом, складеним ОКП Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" 01 липня 2013 року.
20 листопада 2013 року реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції Львівській міській раді видано свідоцтво на право власності на вказане приміщення.
Крім того, право власності підтверджено інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна
від 14 березня 2019 року за № 159540866, згідно з якою реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 217891646101, номер запису про право власності - 3466785.
Позиція Верховного Суду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.
Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Отже, частина друга статті 382 ЦК України визначає правовий режим допоміжних приміщень і приміщень загального користування житлового будинку у дво- або багатоквартирному будинку. Зокрема, за власниками квартир у таких будинках на праві спільної сумісної власності закріплюються приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше ніж одну квартиру. Ця норма спрямована на врегулювання порядку користування мешканцями квартир зазначеними приміщеннями та обладнанням.
Усі зазначені об`єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені вони для постійного обслуговування і забезпечення відповідної експлуатації всього будинку.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року у справі № 1-22/2011 власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого
2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04)
стаття 1 Першого протоколу, по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як "окремі", тобто не пов`язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справі "Літгоу та інші проти Сполученого Королівства" (Lithgow and Others v. the United Kingdom)
від 8 липня 1986 року, п. 106, серія A, N 102).
У зазначеній справі ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу, з огляду на незаконність позбавлення заявників їхньої частки власності на горище. Беручи до уваги зазначені вище висновки, що із самого початку заявники мали право на частку власності на горище, суд вважав встановленим той факт, що після переобладнання горища під мансардний поверх, який було передано інвесторам, заявники втратили своє майно. Отже, їх позбавили їхнього майна у значенні другого речення статті 1 Першого протоколу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі
№ 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19) вказала, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.
За змістом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Звертаючись до суду із позовом, позивач посилалася на те, що оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування порушено її право як співвласника багатоквартирного будинку, оскільки спірне приміщення є допоміжним, а згоди на його передачу у комунальну власність вона не надавала.