Постанова
Іменем України
23 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 757/26027/18-ц
провадження № 61-10169св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - приватне акціонерне товариство "ВФ Україна";
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2019 року у складі судді Литвинової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2021 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до приватного акціонерного товариства (далі - ПрАТ "ВФ Україна") про захист прав споживача, відшкодування моральної шкоди та стягнення упущеної вигоди.
Позовна заява мотивована тим, що він є споживачем послуг мобільного зв`язку, які йому надає відповідач. У період з 20 по 25 червня 2017 року він перебував за кордоном України і отримував від відповідача повідомлення про використання мобільного інтернету в роумінгу, а 26 червня 2017 року, після повернення до України, його номер телефону ( НОМЕР_1 ) було відключено оператором у зв`язку з наявною заборгованістю в розмірі 549 870,31 грн.
Позивач вказував, що дії відповідача щодо відключення його телефонного номеру від обслуговування та вимагання коштів за послугу, яку він не замовляв, є порушенням його прав як споживача послуг, що призвело до збитків у виді упущеної вигоди в розмірі 1 500 000 грн за договором № 01.19.06/17, укладеним між ним та товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ "Фермер-2007"). Зазначені кошті він не отримав, оскільки договір № 01.19.06/17 було розірвано ТОВ "Фермер-2007" у зв`язку з відсутністю його на телефонному зв`язку.
Також зазначав, що весь приватний та діловий зв`язок здійснювався саме через відключений відповідачем номер телефону, що належить йому більше 15 років, цей номер був зазначений в укладених ним як керівником юридичної особи та бізнесменом договорах та в багатьох випадках був єдиним засобом зв`язку. Через відключення телефонного номеру від обслуговування йому довелось змінити звичний спосіб життя, витрачати час на спілкування з працівниками відповідача та написання звернень.
Вказував, що його емоційний стан значно погіршився, коли він дізнався про розірвання договору на суму 1 500 000 грн, що спричинило підрив довіри до його діяльності та приниження ділової репутації.
Крім того позивач стверджував, що відповідач уклав із ТОВ "Кредитекспрес Юкрейн ЕЛ.ЕЛ.СІ." договір про стягнення останнім заборгованості, яка нібито виникла, та зазначене товариство погрожувало направити своїх представників до нього додому для виявлення, огляду та реалізації майна, що також негативно вплинуло на його емоційний стан.
Наголошував на тому, що душевних страждань зазнав не тільки він, а й близькі йому люди, які значний проміжок часу не могли зв`язатися з ним за звичним номером телефону.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь упущену вигоду в розмірі 1 500 000 грн та 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада
2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем спричинення матеріальної та моральної шкоди саме діями або бездіяльністю відповідача. Також судом встановлено, що право відповідача на призупинення надання послуг мобільного зв`язку за номером телефону в зв`язку з виникненням заборгованості на особовому рахунку абонента (позивача) передбачене пунктом 8 статті 38 Закону України "Про телекомунікації", Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295.
Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій
Постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2019 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 17 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ "ВФ Україна" про відшкодування моральної шкоди скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року залишено без змін.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ "ВФ Україна" про відшкодування моральної шкоди залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та зазначив, що ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що погіршення його емоційного стану та фізичного стану пов`язано з припиненням відповідачем надання послуг мобільного зв`язку за його номером телефону, а отже, не довів факту завдання йому з боку відповідача моральної шкоди.
Також суд зауважив, що посилаючись на безпідставне припинення надання йому послуг мобільного зв`язку ОСОБА_1 не порушував питання про відновлення відповідачем надання послуг мобільного зв`язку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення в частині вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати й ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким його позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16, від 17 березня 2021 року у справі № 757/26027/18, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказував на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 липня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 757/26027/18-ц із Печерського районного суду м. Києва.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкових висновків про відсутність підстав для стягнення з ПрАТ "ВФ Україна" на користь позивача моральної шкоди. Судами не враховано, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2021 року у справі № 172/637/20 у задоволенні позову ПрАТ "ВФ Україна" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані телекомунікаційні послуги в розмірі 549 870,31 грн відмовлено з посиланням на те, що позивач не надав доказів, які б підтверджували укладення ним з відповідачем договору про надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв`язку № 395376389145 від 03 жовтня 2005 року та доказів, які б свідчили про замовлення відповідачем послуги "Міжнародний роумінг", заборгованість за використання якої зазначена у рахунку за телекомунікаційні послуги, та те, що споживачу було завчасно надано всю вичерпну інформацію про послугу, на підставі якої споживач замовив таку послугу, зокрема на суму 549 870,31 грн.
Вважав, що встановлені у справі № 172/637/20 обставини свідчать про те, що відповідач безпідставно припинив надання позивачу телекомунікаційних послуг у зв`язку з наявністю у нього заборгованості, що не знайшло підтвердження при розгляді вказаної справи, а тому вважав доведеним факт завдання йому моральної шкоди, яку він оцінює в розмірі 1 000 000 грн.
Зазначав, що весь приватний та діловий зв`язок здійснювався саме через відключений відповідачем номер телефону, що належить йому більше 15 років, цей номер був зазначений в укладених ним як керівником юридичної особи та бізнесменом договорах та в багатьох випадках був єдиним засобом зв`язку. Через відключення телефонного номеру від обслуговування йому довелось змінити звичний спосіб життя, витрачати час на спілкування з працівниками відповідача та написання звернень.
Вказував, що його емоційний стан значно погіршився, коли він дізнався, що через припинення надання йому телекомунікаційних послуг контракт на суму 1 500 000 грн було розірвано, що спричинило підрив довіри до його діяльності та приниження ділової репутації.
Зазначав, що душевних страждань зазнав не тільки він, а й близькі йому люди, які значний проміжок часу не могли зв`язатися з ним за звичним номером телефону.
Вважав, що суд апеляційної інстанції мав можливість оцінити та визначити розмір завданих йому моральних страждань, виходячи із засад розумності та справедливості.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2021 року ПрАТ "ВФ Україна" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
03 жовтня 2005 року між ОСОБА_1 та ЗАТ "Український мобільний зв`язок" (UMC) укладено договір № 2480043/1.11298406 та додаткову угоду до нього № 2184963, згідно з якими ОСОБА_1, зокрема обрав тарифний пакет GSM "UMC 150 хвилин" та замовив наступні послуги: міжнародна лінія, міжнародний роумінг, SMS, голосова пошта, UMC WAP GPRS, додатковий пакет мережі, MMS GRPS. Телефонний номер НОМЕР_2, номер SIM карти НОМЕР_3 (а. с. 79, 80, т. 1).
Цього ж дня позивач звернувся до ЗАТ "Український мобільний зв`язок" із письмовою заявою, у якій просив перевести картку передплаченої послуги стільникового зв`язку SIM-SIM, якій присвоєно номер НОМЕР_4, на контрактні умови обслуговування на підставі договору про надання послуг стільникового радіотелефонного зв`язку № 2480043/1.11298406 (а. с. 81, т. 1).
01 січня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ "МТС Україна" із письмовою заявою, у якій просив змінити тарифний пакет на "Супер МТС без ПЗС 0-50".
27 жовтня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ "МТС Україна" із письмовою заявою, у якій просив змінити номер SIM-картки та, серед іншого, замовив послугу мобільного інтернету GPRS (а. с. 84, т. 1).
Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Статуту ПрАТ "ВФ Україна", затвердженого протоколом загальних зборів акціонерів ПрАТ "МТС Україна" № 38 від 28 квітня 2017 року, ПрАТ "МТС Україна" (попередня назва ЗАТ "Український мобільний зв`язок") перейменовано у ПрАТ "ВФ Україна".
Також судом встановлено, що під час перебування ОСОБА_1 за кордоном 20-22 та 24 червня 2017 року, останній отримував повідомлення від ПрАТ "ВФ Україна", які містили інформацію щодо використання ним мобільного Інтернету в міжнародному роумінгу.
26 червня 2017 року ПрАТ "ВФ Україна" у зв`язку з виникненням заборгованості на особовому рахунку абонента ( ОСОБА_1 ) призупинив надання послуг мобільного зв`язку за його телефонним номером.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди не відповідають.
Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).
Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частин третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (зокрема статті 4, 22 Закону України "Про захист прав споживачів").
Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.
Згідно з преамбулою Закону України "Про захист прав споживачів" цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Статтею 1-1 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Відповідно до пунктів 18, 22 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Пункт 5 частини першої статті 4 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" термін "продукція" у цьому Законі вживається в значенні - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.
За змістом частини другої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства
Статті 4 та 22 Закону України "Про захист прав споживачів" прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Отже, моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України "Про захист прав споживачів" навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц.
Свої вимоги про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 пов`язував із неправомірним припиненням надання послуг мобільного зв`язку за його номером телефону, в результаті чого він зазнав значних душевних страждань, його нормальний уклад життя був порушений, довелося витрачати час на спілкування з працівниками відповідача у м. Дніпро та написання звернень до нього.
Відповідач, в свою чергу, свої дії по припиненню надання телекомунікаційних послуг ОСОБА_1 обґрунтовував наявністю заборгованості за надані послуги в сумі 549 870,31 грн.
Відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з недоведеності позивачем спричинення моральної шкоди саме діями або бездіяльністю відповідача. Також суди виходили із того, що у позивача була наявна заборгованість на особовому рахунку за надані послуги мобільного зв`язку, а право оператора на припинення надання телекомунікаційних послуг передбачене Законом України "Про телекомунікації", Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295.
Разом із тим, постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2021 року у справі № 172/637/20, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 01 липня 2021 року, у задоволенні позову ПрАТ "ВФ Україна" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані телекомунікаційні послуги в розмірі 549 870,31 грн відмовлено з посиланням на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 був ознайомлений (отримав повну і достовірну інформацію) із порядком і умовами надання вказаної послуги з передачі даних (інтернет-доступ) в режимі міжнародного роумінгу, її вартістю та погодився із запропонованими оператором телекомунікацій умовами, а також ініціював надання йому у червні 2017 року послуг міжнародного роумінгу на суму 549 870 грн. Також суди виходили із того, що позивачем не надано доказів належного повідомлення абонента про суму коштів на особовому рахунку для отримання послуг міжнародного роумінгу, про технічну неможливість припинення надання послуг у разі відсутності коштів на його особовому рахунку та не обґрунтовано правомірності надання таких послуг фактично у кредит на суму 549 870,31 грн без згоди абонента.
Отже, судовими рішеннями у справі № 172/637/20 встановлена безпідставність нарахування ОСОБА_1 заборгованості за телекомунікаційні послуги в розмірі 549 870,31 грн, що стало підставою для неправомірного припинення надання позивачу телекомунікаційних послуг.
Із урахуванням зазначеного слід дійти висновку, що відповідачем внаслідок
неправомірного припинення надання позивачу телекомунікаційних послуг ПрАТ "ВФ Україна" завдано моральної шкоди.
Таким чином, позивачем доведено наявність складу цивільно-правового правопорушення, а саме: наявність такої шкоди, протиправної поведінки відповідача і причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідача.
Враховуючи завдані позивачу душевні страждання, характер неправомірних дій відповідача, Верховний Суд вважає, що з ПрАТ "ВФ Україна" на користь позивача підлягає стягненню 5 000 грн в якості відшкодування завданої моральної шкоди. Такий розмір відшкодування, відповідає обсягу спричинених страждань позивачу, є достатнім для відновлення його прав, а також відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами
повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню в частині вирішення позовних вимог про стягнення моральної шкоди з ПрАТ "ВФ Україна" з ухваленням нового судового рішення в цій частині про часткове задоволення позовних вимог шляхом стягнення з ПрАТ "ВФ Україна" на користь позивача 5 000 грн у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
Колегія суддів вважає, що таке судове рішення призводить до справедливого по своїй суті вирішення спору між сторонами у справі, ефективного захисту прав позивача, попередження вчинення правопорушень у майбутньому, ґрунтується на вищенаведених нормах закону з врахуванням таких загальних засад цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність і розумність, що відповідає принципу верховенства права, який, як зазначається в частині першій статті 8 Конституції України, визнається і діє в Україні, і яким, відповідно до частини першої статті 129 Конституції України, судді керуються, здійснюючи правосуддя.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду