Постанова
Іменем України
23 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 756/8410/16
провадження № 61-8648 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 31 березня 2021 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Іванової І. В., Пікуль А. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 01 квітня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передав ОСОБА_2 безвідсоткову позику у сумі 5 663 540 грн готівкою, що еквівалентно 711 500 доларів США, а ОСОБА_2, у свою чергу, зобов`язався повернути отриману суму в строки і в порядку, зазначеному в договорі.
На підтвердження укладення договору позики від 01 квітня 2011 року ОСОБА_2 власноруч написав розписку, якою підтвердив факт отримання від ОСОБА_4 грошової суми в розмірі 5 663 540 грн, які зобов`язався повернути в строк до 29 березня 2014 року.
08 серпня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов якого ОСОБА_4, як первісний кредитор, передав ОСОБА_1, а останній прийняв на себе право вимоги, що належить первісному кредитору, за договором позики від 01 квітня 2011 року.
08 квітня 2016 року ОСОБА_1 надіслав на адресу відповідача претензію про сплату боргу, яку відповідач не отримав, оскільки лист з вказаною вимогою повернувся за закінченням строку зберігання. Зобов`язання за договором позики від 01 квітня 2011 року відповідач не виконав.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 суму заборгованості у розмірі 1 018 799,77 доларів США, яка складається з суми основної заборгованості - 711 500 доларів США, пені - 259 697,50 доларів США, 3 % річних - 147 602, 27 доларів США, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України становить 25 357 926,30 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 01 квітня 2011 року у розмірі 711 500 доларів США основної заборгованості та 259 697,50 доларів США нарахованої пені, що в разом відповідно до офіційного курсу Національного банку України станом на 22 червня 2016 року складає 24 175 590,10 грн.
У задоволенні решти вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача суму позики у розмірі 711 500 доларів США та пені у розмірі 259 697,50 доларів США за договором про відступлення права вимоги від 08 серпня 2013 року, а тому ці позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з позичальника 3 % річних від простроченої суми, суд першої інстанції виходив із того, що умовами договору позики від 01 квітня 2011 року передбачена можливість нарахування пені та штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання, що виключає можливість стягнення 3 % від простроченої суми в порядку статті 625 ЦПК України.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 31 березня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задоволено. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2020 року скасовано й ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, не зважаючи на встановлення особливого режиму роботи суду у період з 19 жовтня 2020 року по 31 жовтня 2020 року та припинення розгляду справ у судових засіданнях за участю учасників судового процесу, наявність клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, вирішив справу у відсутність ОСОБА_2, позбавивши відповідача права на висловлення своєї позиції у справі та не надавши змоги подати заяви/клопотання, зокрема, про сплив позовної давності, чим допустив порушення принципів змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд. Зважаючи на вказані обставини апеляційний суд вважав обґрунтованими доводи відповідача про неможливість заявити про сплив позовної давності у суді першої інстанції з об`єктивних причин, що є підставою для вирішення заяви про застосування строків позовної давності судом апеляційної інстанції. При цьому апеляційний суд посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14.
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що строк дії договору позики від 01 квітня 2011 року закінчується 29 березня 2014 року, але в будь-якому випадку після виконання прийнятих на себе позичальником зобов`язань (пункт 7.1. договору). Разом з тим, у пункті 7.2. договору позики сторони погодили, що договір припиняється, зокрема, у разі порушення позичальником графіка повернення чергової частини суми позики. У цьому випадку позикодавець вправі вимагати дострокового повернення всієї неповерненої суми позики. Встановивши, що першою датою сплати за графіком платежів згідно пункту 2.3. договору позики було 10 травня 2011 року, проте, ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання не виконав, жодного платежу за договором позики не здійснив, апеляційний суд дійшов висновку, що з 11 травня 2011 року договір позики достроково припинив свою дію і з цього часу у позикодавця виникло право повернення всієї суми позики. Уклавши договір про відступлення права вимоги за договором позики та будучи обізнаним з його умовами та невиконанням за цим договором грошового зобов`язання, ОСОБА_1, як новий кредитор, реалізував своє право вимоги лише 02 липня 2016 року, тобто, з пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 31 березня 2021 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначала неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-25цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-780цс15, від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14 тощо, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказувала на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 756/8410/16 із Оболонського районного суду м. Києва.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, статтей 257, 261, 530 ЦК України щодо застосування строків позовної давності до заявлених позовних вимог. Вказувала, за час розгляду справи у суді першої інстанції з липня 2016 року по жовтень 2020 року відповідач неодноразово особисто та через своїх представників приймав участь у судових засіданнях, надавав пояснення та заявляв клопотання, зокрема, про призначення судової почеркознавчої експертизи, отже не був обмежений у реалізації своїх процесуальних прав, у тому числі, і у праві подати до суду першої інстанції заяву про застосування строків давності. У клопотанні від 29 жовтня 2020 року про відкладення розгляду справи, призначеного на 30 жовтня 2020 року, відповідач не вказував про свій намір заявити про застосування строку позовної давності, тому є безпідставними висновки суду апеляційної інстанції про те, що відповідач, маючи обґрунтовані сподівання на задоволення поданого ним клопотання про відкладення розгляду справи, з об`єктивних причин не зміг заявити про сплив позовної давності у суді першої інстанції. Апеляційний суд вдався до власного тлумачення висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц та безпідставно прийняв заяву відповідача про застосування строку позовної давності на стадії апеляційного розгляду справи.
Вказувала, що пунктом 7.2. договору позики передбачені підстави припинення договору, зокрема, у разі порушення позичальником графіка повернення чергової частини суми позики. Але даний пункт містить застереження про те, що у такому випадку позикодавець вправі вимагати дострокового повернення всієї неповерненої суми позики. Отже, порушення позичальником графіку платежів не є підставою для одностороннього припинення дії договору, а є правом позивача на пред`явлення позичальнику вимоги про дострокове повернення всієї суми позики. Якщо така вимога направлена не була, то відповідно договір продовжує свою дію до закінчення встановленого у пункті 7.1. договору строку, що в свою чергу узгоджується із статями 598, 615 ЦК України.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну правову оцінку доказам і обставинам справи та ухвалив законне та обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову, яке безпідставно скасовано судом апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 01 квітня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передав ОСОБА_2 у безвідсоткову позику 5 663 540 грн готівкою, що еквівалентно 711 500 доларів США, а відповідач зобов`язався повернути отриману суму в строки і в порядку, встановленому договором (а. с. 10-12, т. 1).
На підтвердження укладення договору позики від 01 квітня 2011 року ОСОБА_2 була написана розписка, в якій підтверджено факт отримання від ОСОБА_4 грошової суми в розмірі 5 663 540 грн та визначено строк повернення суми коштів до 29 березня 2014 року (а. с. 13-14, т. 1).
За умовами пункту 2.3. договору позики від 01 квітня 2011 року повернення отриманої суми здійснюється позичальником в національній валюті України за курсом Національного банку України на день здійснення повернення або в доларах США частками відповідно до встановленого графіку, 10-го числа кожного місяця, починаючи з 10 травня 2011 року по 10 березня 2014 року, а саме: з травня 2011 року по квітень 2012 року включно - по 20 000 доларів США щомісячно; з травня 2012 року по березень 2014 року включно - по 20 500 доларів США щомісячно.
Пунктом 3.3. договору позики від 01 квітня 2011 року передбачено, що у випадку порушення позичальником графіка повернення отриманих сум, зазначених у пункті 2.3. даного договору, більше ніж на 30 календарних днів, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю пеню з розрахунку 0,1 % від вчасно неповернених сум позики за кожний день прострочення.
Пунктом 7.1. договору позики від 01 квітня 2011 року визначено, що даний договір вважається укладеним з моменту передання позичальнику (відповідачу) всієї суми позики та закінчується 29 березня 2014 року, але у будь-якому випадку після виконання прийнятих на себе позичальником зобов`язань відповідно до умов договору.
У пункті 7.2. договору позики від 01 квітня 2011 року визначено, що даний договір припиняється: за згодою сторін; достроковим поверненням позичальником суми позики; при порушенні позичальником графіка повернення чергової частини суми позики. У цьому випадку позикодавець вправі вимагати дострокового повернення всієї неповерненої суми позики; з інших підстав, передбачених чинним законодавством.
08 серпня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов якого ОСОБА_4, як первісний кредитор, передав ОСОБА_1, а останній прийняв на себе право вимоги, що належить первісному кредитору, за договором позики від 01 квітня 2011 року (а. с. 8-9, т. 1).
08 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з вимогою про повернення суми позики, проте, лист з наведеною вимогою було повернуто на адресу позивача у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання (а. с. 15-16, 17, 18, 19, т. 1).
Відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № 17-3/591 від 24 липня 2019 року за результатами проведення почеркознавчої експертизи, підписи від імені ОСОБА_2 у договорі позики від 01 квітня 2011 року та у розписці від імені ОСОБА_2, виконані ОСОБА_2 (а. с. 156-162, т. 1).
У апеляційній скарзі на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2020 року ОСОБА_2 заявив про застосування позовної давності.
2. Мотивувальна частина